НЕНАВИСТЬ, ОГИДА, ЗЛІСТЬ*
* Допис 21 лютого 2014 року, Андрій Якименко, Фейсбук
Дивлюся як дружно народні депутати регіонали покидають лави рідної партії, як разом з комуністами приймають усі революційні закони опозиції про відновлення Конституції 2004 року, про вшанування пам'яти і надання матеріяльної допомоги сім'ям постраждалих учасників Революції та загиблих Героїв Майдану, про відставку міністра Захарченка, про закон "Юлі-волю!", і, крім огиди, тепер нічого не відчуваю.
Ще кілька місяців тому ці депутати - так! саме ці депутати разом із їхнім президентом! - нещадно лупцювали нас канчуками і копали носаками, ламали нам носи і проломлювали черепи.
Ще кілька тижнів тому ці депутати - так! саме ці депутати разом із їхнім президентом! - зачищали нас з Майдану, кидали в нас коктейлі Молотова і гранати, поливали у лютий мороз водою і труїли газом, вибивали ґумовими кулями нам очі і вибухами відривали нам руки.
Ще учора ці депутати - так! саме ці депутати разом із їхнім президентом! - убивали нас зі снайперських ґвинтівок і більше сотні нас убили, а більше тисячі поранили.
Ще не так давно ці депутати - так! саме ці депутати разом із їхнім президентом! - погрожували нам 15-річним ув'язненням, а на благаючий крик у парламенті: відставте уряд чи ви хочете революції і крови?! - з кривою єхидною посмішкою, мляво махнувши рукою, глузами зганяли нас з трибуни.
Саме від цих депутатів - так! саме від цих депутатів та від їхнього президента! - нам судомою зводило щелепи, ми скреготали зубами від безсилої люті та незреалізованої ненависти, ми присягалися собі за першої-ліпшої нагоди розчавити цих гадів, цю наволоч і цих паскуд!
Але, тепер, як бачу їхній позірний патріотизм, їхню "революційність", їхнє запопадливе голосування за те, за що кілька днів тому вони ладні були рукою вхопити тебе за горлянку, а іншою роздерти рота від вуха до вуха, відчуваю лише огиду.
І згадую невинних жертв - молодих і не дуже, але більше молодих - жертв Майдану.
Жертв, котрих могло не бути.
І котрі є - саме через цих депутатів - так! саме через цих депутатів із їхнім президентом!
І моя ненависть, моя лють зникають.
Зникає і огида.
Натомість з'являється суха і холодна злість - без нервів, емоцій та почуттів.
З глибоких закапелків пам'яти виринають рядки Декалогу українського націоналіста: "Помстиш смерть великих лицарів!".
І мозок стає вільним та легким-легким, думки стають прозорі, чоло позбувається зморшок.
І я розумію, що зараз помститись неможливо.
Примирча Угода, Європа, закон...
Але тепер ніяка зайва думка не стає мені на перешкоді, я не маю ні емоцій, ні почуттів, ні огиди чи ненависти.
Я маю лише беземоційну, суху і математично-логічну злість.
Злість, яка є глибокою переконаністю, що межує на рівні віри.
Віри в те, що цих депутатів - так! саме цих депутатів із їхнім президентом! - буде безумовно покарано.
Якщо не теперішньою владою, то Майданом.
Якщо не Майданом, то українською владою наступною.
Немає в цьому сумніву!
Інакше й бути не може!
Інакше і не буде!
Інакше нам не простять невинні жертви Майдану, котрі стали Героями Революції через цих - так! саме через цих депутатів із їхнім президентом!
Через них, але не завдяки їм!
І тоді я випростуюся струнко, вперіщую прямий і нерухомий погляд уперед за обрій, стуляю напружені вуста, підношу пряму праву руку зі стисненим кулаком уперед на рівень плеча і чітко, голосно, з абсолютною впевненістю і незламною вірою вигукую:
Слава Україні! Героям слава!
Слава Нації! Смерть ворогам!
21 лютого 2016 року
