ТРИ РОКИ ЯК ПОМЕР СІРЕНКО
«ПОМЕР СІРЕНКО...*
* допис 09.05.2015, Андрій Якименко, Фейсбук
Письменник, журналіст, поет, патріот, український громадський діяч з міста Дніпродзержинська Дніпропетровської области Володимир Сіренко помер...
Володимира Сіренка я знав з 1989 року.
Познайомилися ми на дніпродзержинських місцевих зборах ТУМу (Товариства Української мови), нині це "Просвіта".
У 1990 році ми обидва балотувалися у депутати на округах Дніпродзержинська.
Я пройшов до Дніпропетровської обласної і одночасно Дніпродзержинської міської ради, а він ні.
Але кілька років потому ще спілкувалися, бачилися на міських (Дніпродзержинська) і обласних (Дніпропетровська) патріотичних громадських заходах.
Він знав про мою активність в УГС (Українська Гельсинська Спілка), УРП (Українська Республіканська Партія), ДСУ (Державна Самостійність України), під час зустрічей цікавився.
Потім я перебрався до Дніпропетровська і тісний зв'язок поступово зійшов на нема.
Може, кілька разів випадково бачилися з ним потім, як я приїздив до батьків погостити до Дніпродзержинська, кілька разів я йому телефонував до нього на хатній міський телефон, який досі десь записаний у моїх нотатниках.
Володимир Сіренко був старший за мене років понад двадцять-двадцять п'ять, від нього я дізнався, що він сидів кілька років - ув'язнила Совітська влада за націоналізм.
Я його поважав, а в мовних питаннях навіть визнавав за авторитет - письменник же, ще й журналіст, то на мові розуміється!
Цікавий випадок на мовну тему зараз сплив у моїй пам'яті.
Я вже мешкав у Дніпропетровську, працював юристом управління Дніпропетровської ОДА.
Випадково у 1994 році ми зустрілися у Дніпродзержинську.
Рік я запам'ятав, бо тоді щойно Кучму було обрано президентом України.
Ну, ми при зустрічі стали обговорювати Кучму.
Я не знаю вже чому, але тоді я вживав наголос на складі КучмА.
"Андрію!", - ось мені знов луна Сіренків голос, як живий! - "Андрію! - з притиском мовив до мене Сіренко, - Що за наголос ти кажеш?! Який КучмА? Це ж КУчма!".
"Хіба?" - здивувався я.
"Так! КУчма! Це ж чуб по-іншому" - і Сіренко рукою показав собі на голові ніби високу копицю волосся, - Або кУчма - це бараняча шапка".
Відтоді я називав прізвище президента як КУчма.
Втім, я все ж і Сіренка перевірив, заглянув до словників.
Підтвердився "сіренків" наголос, усі питання зникли.
Другий цікавий спогад про Сіренка - це його невдале сватання мені його дочки.
Володимир Сіренко жив із жінкою, не знаю вже чи офіційний шлюб, в якої була юна доця, вже студентка якогось дніпропетровського вишу, не Сіренкова дочка.
Вже й не пам'ятаю як її звали, неважливо.
Але Сіренко називав її дочкою.
Я тоді був молодий і жвавий (гм, та я й досі ще такий!), неодружений, коротше, добра пара для його дочки.
Отож, Володимир Сіренко якось каже: "Приходь туди-то у Дніпропетровську, познайомлю з доцею. Може, щось між вами вийде".
Ну, я прийшов, познайомився.
Не скажу, що доця справила якесь на мене сильне враження.
Ні, гарна й молода, можливо, щось і вийшло би між нами.
Не так із поваги до Сіренка, як розібратися з його дочкою, я пішов гуляти містом з нею.
Це було 9 травня, як нині!
Весь Дніпропетровськ - у прапорах!
Червоне - скрізь! День Перемоги ж!
Ми гуляли з доцею по місту, навіть були на мітингу місцевої влади чи то комуністів біля стели-обеліска Слави, який досі ще стоїть.
Музика, бравурні марші, совітські патріотично-фронтові пісні, морозиво, розмови-спілкування з доцею, яка виявилася запеклою собачницею, ну, має вона пса, якого дуже любить і вигулює на полі разом з іншими любителями собак...
Коротше, ця студентка мені видалась такою дурепою!
Звісно, це зараз я розумію, що у юнки тої, певно, вже не ляльки були в голові, але залицятися й упадати біля неї, виховувати, навертати в українство (а вона була російськомовна), коли є "готові екземпляри"?..
Коротше, так нічого в нас не вийшло, більше з нею я не гуляв...
Та я й не шкодую!
Моя Наталка-дружина - краща всіх!
... Е-е-х, життя!...
Відходять у світи поступово ті, хто за Совітів своїми віршами або статтями наближав нам Незалежність!
Ми стоїмо на плечах тих радянських українців!
Без них не було б України нині!
Вічна пам'ять і земля пухом Володимиру Сіренку!
Слава Україні!»
