29 вересня 2018
ДІЯЛОГ ПРО ДИТЯЧІ МУЛЬТИКИ
ДІЯЛОГ ПРО ДИТЯЧІ МУЛЬТИКИ
Фейсбук, 29.09.2018:
Курст Оберст:
- Гииииии.... український і англомовний продукт це канєшно тру, але якщо замість Маши і мєдвєда дитині дають дивитись дегенеративні мульти типу Губки Боба чи Фінеса і Ферба (навіть в українській озвучці), то я навіть не знаю шо гірше.
Андрій Якименко:
- Якраз Губка Боб показує дитині доросле життя дитячими способами. Хоч одну серію погляньте, переконаєтеся.
Курт Оберст:
- Дивився.Трохи мозок собі не поламав.
Андрій Якименко:
- Ну, ви ж дорослий! А ви дитині покажіть, в українській, звісно, озвучці. І тоді дитина скаже, що "Ну, постривай!" - то така совкова примітивщина!..
Курт Оберст:
- Ну ще б пак.У нас бачте дуже стало модним ну прям з пелюшок занурювати дитину у дорослий світ.З дорослим світом мають знайомити батьки, а не ідіотські мульти. В порівнянні з вищезгаданими мультивисєрами, радянський мулт Острів скарбів чи Жив був пес прямо шедеври мультиплікації.
Андрій Якименко:
- Так, "Острів скарбів" та "Жив-був пес" теж чудові наші мультики, з суто українським таким колоритом ("Пес"). А от "Острів", погодьтеся, вже має "закордонний " сюжет! Ну, аналогія з "Губкою Бобом", тільки менш життєво-наочним, більше пригодницьким сценарієм. Я згоден, що "Боба" непогано б замінити на щось українське. Але все одно, сюжетну канву - показати дитині доросле життя через дитячий досвід і оточення - потрібно залишити. Якось так.
29.09.2018
Фейсбук, 29.09.2018:
Курст Оберст:
- Гииииии.... український і англомовний продукт це канєшно тру, але якщо замість Маши і мєдвєда дитині дають дивитись дегенеративні мульти типу Губки Боба чи Фінеса і Ферба (навіть в українській озвучці), то я навіть не знаю шо гірше.
Андрій Якименко:
- Якраз Губка Боб показує дитині доросле життя дитячими способами. Хоч одну серію погляньте, переконаєтеся.
Курт Оберст:
- Дивився.Трохи мозок собі не поламав.
Андрій Якименко:
- Ну, ви ж дорослий! А ви дитині покажіть, в українській, звісно, озвучці. І тоді дитина скаже, що "Ну, постривай!" - то така совкова примітивщина!..
Курт Оберст:
- Ну ще б пак.У нас бачте дуже стало модним ну прям з пелюшок занурювати дитину у дорослий світ.З дорослим світом мають знайомити батьки, а не ідіотські мульти. В порівнянні з вищезгаданими мультивисєрами, радянський мулт Острів скарбів чи Жив був пес прямо шедеври мультиплікації.
Андрій Якименко:
- Так, "Острів скарбів" та "Жив-був пес" теж чудові наші мультики, з суто українським таким колоритом ("Пес"). А от "Острів", погодьтеся, вже має "закордонний " сюжет! Ну, аналогія з "Губкою Бобом", тільки менш життєво-наочним, більше пригодницьким сценарієм. Я згоден, що "Боба" непогано б замінити на щось українське. Але все одно, сюжетну канву - показати дитині доросле життя через дитячий досвід і оточення - потрібно залишити. Якось так.
29.09.2018
28 вересня 2018
ПОГАНО ЗАКОПАВ...
ПОГАНО ЗАКОПАВ...
Кажуть, що на тому місці в Києві, де тодішній нардеп Ігор Мірошниченко Леніна завалив (2014 рік), синя рука поперла із землі!
Е-е-х, Ігоре! Погано ти Ілліча закопав!..
:)
28.09.2018
Кажуть, що на тому місці в Києві, де тодішній нардеп Ігор Мірошниченко Леніна завалив (2014 рік), синя рука поперла із землі!
Е-е-х, Ігоре! Погано ти Ілліча закопав!..
:)
28.09.2018
ПРО ПОЛІТИЧНУ ТА ЕТНІЧНУ НАЦІЮ
ПРО ПОЛІТИЧНУ ТА ЕТНІЧНУ НАЦІЮ
«Політика здійснення політичної нації розширює територіяльно і кількісно націю етнічну» (©Андрій Якименко, 2018).
Фейсбук, 27.09.2018:
Віктор Леві:
- Політична нація насамперед засіб розділити українців світу (аналогічно щодо інших націй) на тих, що в Україні, й на закордонних. Політична нація, якщо українці України з нею погодяться, зробить для них своїми громадян України будь-якої іншої національности, і це добре, але водночас єдинокровних, а точніше, єдиномовних братів у всьому світі зробить чужаками. Чи згодні українці на такий розмін? Не думаю.
Андрій Винниченко:
- Політична нація це насамперед засіб впливу на росіян, які живуть в Україні, щоб вони вважали Україну своєю країною, а не прагнули приєднати Україну до Росії. А також засіб для переселення мігрантів до України для поповнення населення, на заміну тих українців, які виїжджають з України та вимирають в Україні, оскільки народжуваність низька.
Андрій Якименко:
- Неправильне розуміння питання. Арабів не було у 7 столітті в Шамі (Сирія), Єгипті і далі на захід аж до Іспанії. Ото жили собі, нікому в світі невідомий нарід, у Щасливій Аравії, каравани водили, в багатьох аллагів (богів) вірили... Потім Мухаммад придумав чудову монотеїстичну ідеологію - іслам. І навернув в іслам арабів (котрі були у межах Аравійського півострова, як московити в межах Московського царства 15 століття, і все). Коли араби розпочали експансію назовні Аравії, то за кілька століть арабами став називатися весь Ближній Схід, Північ Африки, навіть іспанці 500 років були арабами (ну, маврами, досі іспанці чорні). Так от, якби не "політична нація араби", якби не ісламська ідеологія, то араби й досі були б тільки в Аравії, як албанці в Албанії. А москалі розмножилися і асимілювали завойовані народи, як і араби. Тобто, у далекій перспективі політика здійснення політичної нації розширює територіяльно і кількісно етнічну націю.
Андрій Винниченко:
- Арабів тоді не цікавила ніяка нація ні політична, ні ще якась. Їх ціківила релігія - вони релігію поширювали. Близький Схід, Північ Африки стали арабськими тому, що там була мала густота населення, а дорослих чоловіків араби вбивали, залишаючи малих дітей і жінок, яких араби брали в дружини. У кожного араба було по десять і більше дружин які народжували купу дітей. Мабуть однією з причин войовничості арабів і було те, що щоб прогодувати своїх дітей та дружин, вони йшли далі завойовувати та грабувати. Перси ж, які густо заселяли Персію, і які прийняли іслам - не стали арабами.
Андрій Якименко:
- Андрію Винниченко, ну, от ви й погодилися з моїм коментарем, оскільки нічого з нього не заперечили (та й нема чого заперечувати).
Але маєте методичні вади:
1. релігія - це ідеологія, така ж як комунізм, християнство, українство (нині українці навертаються в українство, нарешті), гітлеризм (націонал-соціялізм), буддизм, маоцзедуїзм, індуїзм, чучхе (КНДР) і т.д., тому поширення ісламу ніяк не відрізняється від поширення, наприклад, віри в комунізм (уже ця віра, ця "релігія" занепала, але ще існує, як і будь-яка ідея, у приспаному стані).
2. араби не убивали всіх чоловіків завойованих народів, то неправда.
3. ваша відповідь стосується методів поширення ідеології, а цю тему ця гілка не заторкує, тільки історико-теоретичний аспект теми "політична нація".
Андрій Винниченко:
- Андрію Якименко, а що їм потрібно були багато рабів і всіх чоловіків у рабство забирали. Навіщо їм потрібно було багато рабів - вони ж пірамід не будували?
Андрій Якименко:
- Андрію Винниченко, араби розмножилися. У тім числі шляхом асиміляції завойованих, тобто навернених в іслам, народів. Так, перси не асимілювалися, але свою "рунвіру" (зороастризм, поклоніння вогню) вони змінили на іслам (щоправда, "немухаммадівського" толку, не суннітського, а шиїтського), як руси-українці своїх дажбогів-перунів змінили на християнство. Тепер перси (іранці) іслам вважають своєю "чистокровною" релігією, що навіть задля неї у 1979 році здійснили ісламську революцію. Тобто, перси хоч і були в "рабстві" у арабів (а що таке "рабство"? кожна епоха вкладає свій сенс, ми вже вважаємо, що радянські люди були в рабстві, хоча я пам'ятаю, що всі були щасливі по-своєму!..), все ж це є доказ, що чоловіків не вбивали (ну, я не про бій говорю, а про постійну політику), а мали араби своєю "ідеєю-фікс" поширити іслам у світі. А для цього потрібно мати владу (завоювати, мирно приєднати і т.д.) над територією і народами. От із поширенням нової ідеології тодішнім світом (нинішня аналогія: поширення світом, європою віри в людські права, ООНівську повагу рівно до всіх і т.д.), як "побічний" ефект здійснювалася асиміляція, арабізація народів. Так і москалі розширили свою територію і кількість: сила, експансія, нав'язування своєї ідеології.
27.09.2018
ДУРНА ВІВЦЯ ПРО ВЕЛИКУ КНИГУ
ДУРНА ВІВЦЯ ПРО ВЕЛИКУ КНИГУ
"Я не читала, но осуждаю!" (©міністр культури СССР Фурцева, міністр 1960-1974, життя 1910-1974)
Тут одна дурна вівця Міщенко не купила синові гітлерів "Майн Кампф". Мотивувала Бабиним Яром, рудим волоссям сина, тим, що вона дочка комуніста, та іншою комуно-совковою смердючою маячнею. Мені так здалося, що останнім, що вона є дочка комуніста, ця вівця Міщенко просто пишається.
Там у коментарях один знавець пише, що читав "Майн Кампф", книга нудна, особливо після "Надлюдини" Ніцше. Радив усе-таки не обмежувати сина у знаннях.
Поправді кажучи, я з коментатором, що "Майн Кампф" нуднувата книжка, згоден. Чи то переклад російською такий важкий? Видати б "Майн Кампф" українською! От "Коран" же в українському перекладі Якубовича видано ж. А нуднуватий "Майн Кампф" на тому ж рівні, як і Біблія чи Коран, в яких трьох цих книжках біографічні оповідки переплетено з притчами, напучуваннями, фантастикою, моралізаторствами (у позитивному сенсі!) і т.д. Але одне об'єднує ці три Книги - Ідеологія! Маю на увазі ідеологію як стрижень кожної книжки, хоча зрозуміло, що ідеології цих книжок є різні.
І якщо тупа вівця Міщенко не прочитала повністю жодної з цих книг (а я запевняю, що не прочитала! а з "Майн Кампфу" знає тільки назву та прізвище автора!), то фактом відмови купити синові гітлерів "Майн Кампф" та своїми курячими поясненнями чому цю книжку навіть не можна погортати, ця Міщенко-вівця нічим не відрізняється від Фурцевої!
Додаток:
Допис вівці Міщенко. Копія, бо кнопки перепоширення вівця не встановила.
Ярослава Олегівна Міщенко, 28.09.2018, Фейсбук:
«Я сыну вообще-то не отказываю. А если хочу отказать, то бегом звоню подруге, которая вырастила хорошего сына и ни в чем ему не отказывала, чтоб она меня убедила, что ребенку не надо отказывать. Но такой вот диалог поставил меня в тупик.
Ваня утром:
- Мама, купи мне книгу "Майн кампф".
- Не буду - покупай за свои.
- Почему?
- Потому, что если я буду тратить деньги на такую мерзость, то Бог заберет возможность зарабатывать.
- А рациональные аргументы у тебя есть? - это его излюбленная фраза.
- Да, - говорю. - Но сначала еще один эмоциональный. Вот в эти дни будет годовщина Бабьего яра. Во время оккупации живи мы в то время у нас были бы все шансы остаться там, пройтись с колонной или быть расстрелянными.
- Почему?
- Потому что у тебя рыжая голова. А это даже у меня вызывает у подозрения и вопросы к свекрови насчет вашей родословной. А сыны Рейха не изучали бы твою генеалогию.
- А тебя за что там бы положили? - интересуется он.
- Ну я дочь коммуниста. И патриотка. Сейчас я считаю нацизм абсолютным злом, а тогда я б его просто ненавидела. Так что...
- Ладно, мам. Майн кампф - просто история. Чего ты не хочешь купить.
- Давай ты сначала изучишь последствия нацизма.
- Я изучал...
- Нет. Изучишь так, чтоб сдать мне экзамен. А потом будешь изучать его основателей.
- А если изучу последствия, то ты купишь мне?
- Посмотрим...
ХХХ
Он, конечно, не обиделся. Очень так по-мужски, так философски реагирует на мои отповеди. Попрощались нормально. Но я принимаю аргументы, почему не надо покупать книгу. Советов купить не надо. Это принципиально.»
28.09.2018
І ЩЕ РАЗ ПРО ІНТЕЛІГЕНТСЬКУ ГНИЛЬ
І ЩЕ РАЗ ПРО ІНТЕЛІГЕНТСЬКУ ГНИЛЬ
"Гнила інтелігенція" (©Ленін)
Бачу, у Мережі пішла хвиля позитиву та поширень дописів, ідей Ірини Фаріон-2. Ну, тобто письменниці Лариси Ніцой. Ну, от завжди Ніцой і Фаріон своє писали, а тут народу раптом ніби щось нове з'явилося...
Га, а що таке, люди? Чим вам погана була Фаріон і добра є Ніцой? Обидві ж кажуть ті ж самі національні святі речі! Обидві викривають москвофільство, викидають кислу кашу із голів тупого обивателя! А-а-а, дозрів обиватель уже до українства? Отак стадо малоросів, тільки втративши своїх дітей на фронті, на Донбасі, доперло, довбні, що кричали їм Касандри!..
Так от, до останнього допису Лариси Ніцой про "95 Квартал" Вазелін'ського. Зняв на єБенині гроші 95 Квартал фільмик з висміюваннями української мови. І ніби щойно всі побачили, що КВНівці - тю-тю, поїхали з глузду! Досі їм аплодували за москвороті тупі жартики про стрибаючих хохлів, а тут доперло...
Але ж насправді всі вони - зелінські, КВНівці, кузьми, ніноматвієнки, анілораки, козловські і вакарчуки, додамо "спортових хлопаків" цих усиків - вся ця погань як була гнилою, гниє й досі і зійдуть у труну гниллю! Це - гнила інтелігенція, яких Ленін не любив, а тому любив стріляти!
Нема в нас у державі ідеологічного контролю, тому ця гниль розкидує і кидатиме й далі свої спори-віруси в народ...
Стривай-стривай, - завиє радісно якась сволота, - та ж ти сам, Якименко, є інтелігент, юристик йо...грьобаний (й таке мені писали)! І твоя Ніцой із Фаріонкою - теж письменниці й філологині! То всі ви, - висере сволота, - теж інтелігенція гнила!
Так-так, - скажу я цій сволоті, обивателю тупому, - якименки, ніцої, фаріони - Інтелігенти, бо говорять святі речі! А твоя, сволото, гниль інтелігентська - як вибоїни, ями і каміння на швидкій дорозі до вкраїнської Вкраїни!
28.09.2018
27 вересня 2018
І МІЙ ДЕНЬ ТЕЖ
І МІЙ ДЕНЬ ТЕЖ
Нині День вихователя, 27 вересня, щороку. Вважається святом усіх вихователів та всіх дошкільних працівників. День неофіційний, але від цього не менш важливий.
Еге, було таке в моїм житті... З 19 років і аж до десь 26 (нині мені 53) щороку (здається, є один виняток) їздив працювати в піонерські табори. Тоді ще існував Союз і "всьо лучшеє - дєтям". Спочатку їздив як вожатий, згодом вихователем.
Першого разу, коли я був на 2 курсі Університету (19 років віку, 1984 рік), мусив їхати і зміну (4 тижні) бути піонервожатим, для оцінки з педпрактики. Поїхав примусово, навіть не хотів, та мусив...
Крим, Євпаторія, піонертабір "ім. Юрія Гагаріна" (майже завжди був "Гагарін", під кінець уже були "Алые паруса"). Дали мені загін 10-12-річних дітлахів (30 душ...), наді мною вихователька (тітка десь під 40 років, гм..., то я нині дядько? ги!), я в червонім галстуці (ну, піонервожатий же!). Ранкові і вечірні лінійки, удень Чорне море (два рази на пляжі, всім дітям бути у панамках!), сонний час (усім дітям спати!), п'ятиразове харчування (боже!), день (увечері) кіно, день (увечері) дискотека, потім аж до 23 години (а було й до півночі), коли діти сплять, ти сидиш з іншими вожатими на нараді у начальниці табору (сувора така радянсько-комуністична жінка), розбираються "польоти", а ти куняєш, тебе хилить в сон...
І я... полюбив таку роботу! А що треба? Юність, молодість, засмага, Крим, море Чорне (не Азовське ж!), дівчата, флірти (інколи любов) і дискотеки! А між цими розвагами, як доважок, ще й чужі діти (почав з 10-літніх, мав і 16-17-літніх), досвід виховання й педагогіки. Безкоштовні екскурсії-походи, безкоштовне харчування-проживання, та ще й така-сяка зарплата! І я щороку їздив працювати в табори, аж до розвалу Союзу.
Востаннє був я вихователем в "Алых парусах" у Євпаторії, у червні-липні 1989 року.
Е-е-х, де мої роки юнацтва!..
Тому День вихователя - і мій день!
27.09.2018
26 вересня 2018
РАШИСТ СТАВ НАШИСТОМ
РАШИСТ СТАВ НАШИСТОМ
Український (ж)опозиційний нардеп Мура-єв (мура якась...) створив і зареєстрував у Мін'юсті України політичну партію "Наші". Ну, цілковито здер з російського, вже давно існуючого, зразка "Наши".
Вже й не ховаються, суки...
26.09.2018
Український (ж)опозиційний нардеп Мура-єв (мура якась...) створив і зареєстрував у Мін'юсті України політичну партію "Наші". Ну, цілковито здер з російського, вже давно існуючого, зразка "Наши".
Вже й не ховаються, суки...
26.09.2018
ЗА ПОРОХА!
ЗА ПОРОХА!
Хто мене читає з 2014 року, то знає, що починав я писати про новообраного 25 травня 2014 року Президента України Порошенка від легкої дружньої критики через нейтральну стриманість до позитивної оцінки цього поправді історичного діяча сучасної української епохи.
Ця еволюція моя була зумовлена спостереженнями зі сторони українського націоналіста, державника за кроками і вчинками Петра Порошенка. І ще у час, коли в інтернеті, соцмережах, в людських колективах було добрим тоном копнути "Пєцю", "баригу", "шоколадника" (аж до кінця 2017 року), я заперечував "народові" (читай: тупому обивателю), що ви дивіться на державні вчинки президента і не оцінюйте його за вибитим вікном під'їзду.
Тепер, уже наприкінці 2018 року, широкий люд країни починає прозрівати й бачити, що "шоколадник і барига" не продав, не здав державу, що він воює і на фронті, і в ООН.
У кожного було своє уявлення якого президента мати, коли агресор (Росія) верещав про хунту і фашистів в Україні. Московські пси і українські барани хотіли оголошення війни Росії, через ноту дипломатів, офіційно, щоб з шашками летіти на танки і закидАти всі російські гради шапками. Але тоді з ким вести мову Америці, Європі, всьому світові, коли б не провели ми президентських виборів? З махновцями, ярошами, тягнибоками?
Мені ніхто так повністю і не подобався зі всього списку кандидатів. Але я віддав голос Порошенку. Тому, що я нутром, інтуїтивно відчував, що цей "рошен" хоч трохи має клепки в голові. І день за днем від часу виборів я бачив як ламає Путіна Петро! Я бачив як міцніла Армія, як били ми Росію не лише під Маріуполем, але й дипломатичним боєм. І настав час (приблизно під кінець 2015-початок 2016 року), коли я написав, що Порошенко - це Богдан Хмельницький нашої епохи. Тепер це бачить і народ!
Порошенку нині виповнилося 53. Привітаймо Президента нашої Держави! І коли у березні 2019 року ви задумаєтеся за кого вкинути свій бюлетень, то подумки огляньте ті 5 років, що відділяють нас від прірви, у яку штовхали Україну і Росія, і місцеві корисні ідіоти Кремля, і до тієї сили - мілітарної, дипломатичної, авторитетно-світової - яку уже (уже!) здобула Україна!
За Пороха!
26.09.2018
Хто мене читає з 2014 року, то знає, що починав я писати про новообраного 25 травня 2014 року Президента України Порошенка від легкої дружньої критики через нейтральну стриманість до позитивної оцінки цього поправді історичного діяча сучасної української епохи.
Ця еволюція моя була зумовлена спостереженнями зі сторони українського націоналіста, державника за кроками і вчинками Петра Порошенка. І ще у час, коли в інтернеті, соцмережах, в людських колективах було добрим тоном копнути "Пєцю", "баригу", "шоколадника" (аж до кінця 2017 року), я заперечував "народові" (читай: тупому обивателю), що ви дивіться на державні вчинки президента і не оцінюйте його за вибитим вікном під'їзду.
Тепер, уже наприкінці 2018 року, широкий люд країни починає прозрівати й бачити, що "шоколадник і барига" не продав, не здав державу, що він воює і на фронті, і в ООН.
У кожного було своє уявлення якого президента мати, коли агресор (Росія) верещав про хунту і фашистів в Україні. Московські пси і українські барани хотіли оголошення війни Росії, через ноту дипломатів, офіційно, щоб з шашками летіти на танки і закидАти всі російські гради шапками. Але тоді з ким вести мову Америці, Європі, всьому світові, коли б не провели ми президентських виборів? З махновцями, ярошами, тягнибоками?
Мені ніхто так повністю і не подобався зі всього списку кандидатів. Але я віддав голос Порошенку. Тому, що я нутром, інтуїтивно відчував, що цей "рошен" хоч трохи має клепки в голові. І день за днем від часу виборів я бачив як ламає Путіна Петро! Я бачив як міцніла Армія, як били ми Росію не лише під Маріуполем, але й дипломатичним боєм. І настав час (приблизно під кінець 2015-початок 2016 року), коли я написав, що Порошенко - це Богдан Хмельницький нашої епохи. Тепер це бачить і народ!
Порошенку нині виповнилося 53. Привітаймо Президента нашої Держави! І коли у березні 2019 року ви задумаєтеся за кого вкинути свій бюлетень, то подумки огляньте ті 5 років, що відділяють нас від прірви, у яку штовхали Україну і Росія, і місцеві корисні ідіоти Кремля, і до тієї сили - мілітарної, дипломатичної, авторитетно-світової - яку уже (уже!) здобула Україна!
За Пороха!
26.09.2018
25 вересня 2018
ВАГНЕР, ЯКОГО ГІТЛЕР ПОЛЮБЛЯВ...
ВАГНЕР, ЯКОГО ГІТЛЕР ПОЛЮБЛЯВ...
«"...На нашем языке и в нашем искусстве еврей может только повторять, подражать, но создавать изящные произведения, творить он не в состоянии.
Насколько чужды нам евреи, можно судить из того, что сам язык евреев противен нам. Особенности семитической речи, особенное упрямство её природы не изгладилось даже под воздействием на неё двухтысячелетнего культурного общения евреев с европейскими народами.
Само звуковыражение, чуждое нам, резко поражает наш слух; также неприятно действует на нас незнакомая конструкция оборотов, благодаря которым еврейская речь приобретает характер невыразимо перепутанной болтовни..."
Рихард Вагнер»
https://plus.google.com/107009512202519192852/posts/cFBr3kA8atN
ДО ПИТАННЯ СІЧЕСЛАВСЬКИХ, КАМ'ЯНСЬКИХ НАЗВ ПАРТІЙ
ДО ПИТАННЯ СІЧЕСЛАВСЬКИХ, КАМ'ЯНСЬКИХ НАЗВ ПАРТІЙ
(Андрій Якименко як каталізатор перейменувань)
До правдивого історичного висвітлення відродження назв "Січеславська" і "Кам'янська" в іменах партій та громадських організацій Дніпропетровської области.
Це було літо 1989 року, я мав 24 роки, працював учителем фізики та астрономії у середній школі міста Дніпродзержинська (тепер місто Кам'янське) Дніпропетровської области. Я перебував у літній учительській відпустці. У країні був глибокий совок Радянського Союзу, що зазнавав змін Перестройки і Гласности, проголошених Горбачовим - генеральним секретарем панівної і єдиної тоді у країні Компартії.
Я не займався політикою, був пересічним українським учителем у російськомовній совітській (радянській) школі. Так, я цікавився українською історією, культурою, мовою і крім фізичних методичних журналів на кшталт "Преподавание физики в средней школе" (здається, така назва), я передплачував також культурологічні республіканські журнали і газети: журнал "Україна", газету "Літературна Україна" тощо.
Отже, улітку 1989 року у газеті Спілки письменників України "Літературна Україна" було опубліковано Статут Товариства української мови (ТУМ, тепер це "Просвіта"), Статут Народного Руху України за перебудову (НРУ). Одночасно в кожному числі газети йшло жваве обговорення статутів, програм цих громадських організацій, друкувалося багато історичних статтей, світлин тощо на історичну і мовноукраїнську тематику. Я залюбки і з захопленням ковтав нові національні знання. Я вже знав про проведення з'їзду Народного Руху, про утворення у Києві ТУМу.
Десь у серпні-вересні 1989 року я вже ходив до Дніпродзержинського музею історії міста на щотижневі (щочетверга) збори членів міського ТУМу, куди я залюбки вступив. Члени ТУМу "автоматично" ставали також членами НРУ, ну і я теж вважався членом Руху. Я вже знав, що у тодішньому Дніпропетровську утворено Дніпропетровську обласну організацію НРУ і що готується поведення зборів з утворення Дніпродзержинської міської організації Руху.
У жовтні (здається, у жовтні чи листопаді) 1989 року я почитав у міській газеті Дніпродзержинська "Дзержинець" (до речі, це був орган міськради і міськкому компартії), що у ПТУ на житломасиві Дніпробуд пройдуть установчі збори міського Руху і запрошуються на збори всі патріоти і бажаючі (ну, дух широкої народної демократії ширяв хмарами у тодішньому суспільстві). Я був на тих установчих зборах, я там виступав. На зборах я познайомився з Іваном Сокульським, бачив, пам'ятаю, його дружину Орисю Сокульську. На тих дніпродзержинських установчих зборах Руху організаторами були брати Василишини, батько і сини Ясенчуки, викладач гри на скрипці В'ячеслав Коваль (усі дніпродзержинці), а також дніпродзержинець народний депутат Союзу (вибори були у 1988 році) Сергій Конєв (так, той жевжик, який перший вискочив у Москві на депутатську трибуну для виступу і запам'ятався своїм висловлюванням, російською: "Я - Сергей Конев, из Днепродзержинска, родины застоя!"; у Дніпродзержинську народився був Леонід Брежнєв, керівник СССР у "застійний" період країни).
Тоді я, ще зелений неофіт, не розумів політичної боротьби, протистоянь тощо. Тепер я розумію, що Василишини, Ясенчуки, Коваль, Конєв, що представляли ядро дніпродзержинського Руху, не дуже хотіли підпорядковуватися Дніпропетровській обласній організації НРУ (махновщина ще та!). Тому на цих жовтневих установчих зборах 1989 року у дніпродзержинському училищі, оскільки ці "сепаратисти" завбачливо привезли делегатів із селища Петриківка і Петриківського району, було проголошено утворення Дніпродзержинської Крайової організації Руху з прямим підпорядкуванням Київському всеукраїнському Руху. Тобто, попри присутність на зборах керівника Дніпропетровського обласного Руху Івана Сокульського (здається, він очолював обласний Рух), "дніпродзержинські сепаратисти" не схотіли бути міською організацією НРУ (мовляв, ага, ще чого, підпорядковуватися політзеку Сокульському, що 7 років відсидів на зоні і нещодавно достроково випущений горбачовською Перебудовою?!), а самоназвалися Дніпродзержинською Крайовою організацією НРУ за перебудову.
На цих установчих дніпродзержинських міських-крайових зборах Руху я познайомився з Владиславом Вейссенбергом (він зі шведів, не з жидів!), майбутнім моїм першим безпосереднім партійним керівником (партія УРП, Українська Республіканська партія) і згодом життєвим другом. На цих зборах я розмовляв з Іваном Сокульським та Владиславом Вейссенбергом, які сказали мені, що з моїми радикальними поглядами (а я виступав, вони мене чули) я повинен бути не у млявому, "болотному" Русі, а в УГС - Українській Гельсинській Спілці, організації, що прагне незалежности України, а Рух тоді пропонував тільки значних розширень повноважень УРСР у складі Союзу. Так я, вже морально-політично готовий до української діяльности вже давно, був "завербований" до УГС.
Через тижнів два наше невелике коло ще-не-угс'івців мали були провести установчі збори Дніпродзержинської філії УГС. Десь на квартирі у Дніпродзержинську відбулися ці установчі збори. Цей день я вже пам'ятаю точно, бо таке забути неможливо! Це було 12 листопада 1989 року. Саме відтоді я рахую свій офіційний "політичний стаж", бо я був серед засновників політичної антидержавної (антидержавної до Радянського Союзу), майже-підпільної, ніби-конспіративної організації спільників, які хотіли й вірили в одне - у незалежну, самостійну Україну!
Пам'ятаю, на тих установчих зборах Дніпродзержинської міської філії УГС 12.11.1989 року були присутні як засновники: Андрій Якименко, Владислав Вейссенберг, Костянтин Харагезов (це точні дані!), та, здається, Олег Барков і Валерій Чорномаз. Керував зборами член УГС Петро Розумний - наш куратор, призначений Іваном Сокульським, що приїхав з селища Солоне, Дніпропетровська область (і досі в області є Солонянський район із центром у с. Солоне, приблизно 50 км на південь від Дніпра-міста). Петро Розумний теж сидів за українську діяльність і так само, як Іван Сокульський, кілька місяців як достроково був випущений Перебудовою на волю. Слід нагадати, що вже багато років, як Сокульський і Розумний померли, земля їм пухом!
Піднесення Віри й Духу на установчих зборах міської філії УГС були величезні! Це як вогонь, що впав на голови п'ятидесятників, що зібралися були пом'янути Ісуса, і саме на тих зборах колективно увірували, розгледівши в Ісусові Христа-спасителя для всього людства!
На зборах було утворено, проголосовано одноголосно, міську філію УГС, обрано на голову міської філії УГС Владислава Вейссенберга, писарем філії обрано Андрія Якименка. Тут слід зазначити цікавий момент. Ніхто з нас, звісно, і не сподівався, що організацію (міську, обласну, всеукраїнську - неважливо) буде офіційно зареєстровано в Радянському Союзі. Бо УГС, на відміну від ТУМу чи НРУ, декларувала повну незалежність України. ТУМ і Рух, здається, вже було зареєстровано як громадські організації, ТУМ як мовно-культурний "клуб за інтересами", а НРУ як громадська організація сприяння Компартії у здійсненні проголошених в СССР перебудови й гласности. Нині смішно, але так було! Отож, ні статуту УГС ніякого не було, ні письмової програми (якщо не вважати програмою УГС усні промови і розмови "УГС-вождів" та віддруковані на машинках-друкнях самвидавівські статті, та ще й під десяток копірок, останні копії були бліді й слабочитабельні...). Все відбувалося стихійно та на авторитеті новоспечених вождів (Сокульський, Розумний і т.д.). Тому і "посади" у "підпільній" організації ми придумували самі. Звідси, до речі, не "міська організація" чи "міський комітет" УГС, а "міська, обласна філія" УГС. Міські-обласні комітети Компартії Союзу тоді очолювали секретарі комітетів. Назву керівника "секретар філії УГС" було категорично відкинуто як комуністичну. Ми обрали голову філії (Владислава Вейссенберга). Так само ми придумали і писаря філії (обрано Андрія Якименка), який мав би документувати протоколами прийняті рішення, контролювати їх виконання тощо (ну, "канцелярська" робота і порядок, то моє, ги-ги).
Так от, перед голосуванням про утворення Дніпродзержинської міської філії УГС я підняв руку, Петро Розумний надав мені слово, я підвівся і сказав, що навіщо нам радянсько-комуністична назва філії? Місто Дніпродзержинськ до 1936 року називалося містом Кам'янським (місто Кам'янське). Тому утворімо Кам'янську міську філію УГС! Пропозиція була несподівана для "підпільного загалу" з 6-7 "революціонерів" установчих зборів, але прийнята дуже схвально, особливо підтримав таку назву вчитель історії у 35-й міській школі Владислав Вейссенберг, підтвердивши факт існування міста Кам'янського до перейменування у 1936 році у Дніпродзержинськ. Петро Розумний поставив на голосування питання "утворити Кам'янську міську філію Української Гельсинської Спілки", за яку загал віддав голоси одноголосно. Звісно, всі подальші того дня голосування, у тім числі кадрові, було проведено під "кам'янським перейменуванням": голова Кам'янської міської філії УГС Владислав Вейссенберг, писар Кам'янської міської філії УГС Андрій Якименко і т.д. Так, починаючи з цих "підпільних зборів революціонерів на явочній квартирі", почалася декомунізація, у тім числі назв місцевих громадських та партійних організацій.
Через пару тижнів делегати на обласну конференцію УГС Владислав Вейссенберг та Андрій Якименко поїхали до тодішнього Дніпропетровська і на обласній конференції УГС (обласних делегатів було не більше 10-12 осіб, в основному з Дніпропетровська та Дніпродзержинська) зареєструвалися та оголосилися як Кам'янська міська філія УГС. Це дуже вразило, пам'ятаю, Орисю Сокульську, яка секретарювала тоді на обласній УГС-конференції. Та й делегати були позитивно осяяні усвідомленням, що це ж дуже добра ідея! Тому при голосуванні за утворення обласної філії УГС одноголосно було прийнято пропозицію дніпродзержинців Якименка і Вейссенберга створити Січеславську обласну філію УГС, тому що у 1918 році якийсь малий час тодішній Єкатєрінослав (за комуністів - Дніпропетровськ) був Січеславом. Що й постановили...
Потім, пам'ятаю, ідеї "кам'янське, січеслав, новоселиця (тодішній Новомосковськ Дніпропетровської области) і т.д." як назви організацій, поширилися в області. Ці ідеї вже поширювали не Якименко і Вейссенберг, а інші - вже на зборах, конференціях Руху, УРП, інших партій. Потім була газета "Січеславський край" (здається, 1990-1995-ті роки) письменника Володимира Заремби (давно помер, земля йому пухом!), потім вулиця Січеславський шлях у нинішньому Кам'янському і місто Кам'янське (пару років як перейменовані завдяки закону про декомунізацію), скоро Дніпропетровська область стане Січеславською, а місто Дніпро (нещодавно Дніпропетровськ) стане містом Січеславом...
Я втішений тим, що каталізатором цих змін став я. Ні, перейменування, звісно, відбулися б рано чи пізно й без Якименка. Але ж то сталося уперше як моя ідея! І це є неспростовний факт Історії!
Додаток:
Коли з 1993 року я вже створював Дніпропетровську обласну й міську організації політичної партії ДСУ (Всеукраїнське політичне об'єднання "Державна Самостійність України"), які й очолював (1993-2000), я вже знав як їх назвати і реєструвати, за яким ім'ям. І на той час вже незалежна Україна такі "антирадянські імена" вже реєструвала...
Додаю відбитки печаток і штампів обласної, міської ДСУ (адресу на відбитках кутових штампів мною стерто, бо то є приватна адреса й нині).
25.09.2018
(Андрій Якименко як каталізатор перейменувань)
До правдивого історичного висвітлення відродження назв "Січеславська" і "Кам'янська" в іменах партій та громадських організацій Дніпропетровської области.
Це було літо 1989 року, я мав 24 роки, працював учителем фізики та астрономії у середній школі міста Дніпродзержинська (тепер місто Кам'янське) Дніпропетровської области. Я перебував у літній учительській відпустці. У країні був глибокий совок Радянського Союзу, що зазнавав змін Перестройки і Гласности, проголошених Горбачовим - генеральним секретарем панівної і єдиної тоді у країні Компартії.
Я не займався політикою, був пересічним українським учителем у російськомовній совітській (радянській) школі. Так, я цікавився українською історією, культурою, мовою і крім фізичних методичних журналів на кшталт "Преподавание физики в средней школе" (здається, така назва), я передплачував також культурологічні республіканські журнали і газети: журнал "Україна", газету "Літературна Україна" тощо.
Отже, улітку 1989 року у газеті Спілки письменників України "Літературна Україна" було опубліковано Статут Товариства української мови (ТУМ, тепер це "Просвіта"), Статут Народного Руху України за перебудову (НРУ). Одночасно в кожному числі газети йшло жваве обговорення статутів, програм цих громадських організацій, друкувалося багато історичних статтей, світлин тощо на історичну і мовноукраїнську тематику. Я залюбки і з захопленням ковтав нові національні знання. Я вже знав про проведення з'їзду Народного Руху, про утворення у Києві ТУМу.
Десь у серпні-вересні 1989 року я вже ходив до Дніпродзержинського музею історії міста на щотижневі (щочетверга) збори членів міського ТУМу, куди я залюбки вступив. Члени ТУМу "автоматично" ставали також членами НРУ, ну і я теж вважався членом Руху. Я вже знав, що у тодішньому Дніпропетровську утворено Дніпропетровську обласну організацію НРУ і що готується поведення зборів з утворення Дніпродзержинської міської організації Руху.
У жовтні (здається, у жовтні чи листопаді) 1989 року я почитав у міській газеті Дніпродзержинська "Дзержинець" (до речі, це був орган міськради і міськкому компартії), що у ПТУ на житломасиві Дніпробуд пройдуть установчі збори міського Руху і запрошуються на збори всі патріоти і бажаючі (ну, дух широкої народної демократії ширяв хмарами у тодішньому суспільстві). Я був на тих установчих зборах, я там виступав. На зборах я познайомився з Іваном Сокульським, бачив, пам'ятаю, його дружину Орисю Сокульську. На тих дніпродзержинських установчих зборах Руху організаторами були брати Василишини, батько і сини Ясенчуки, викладач гри на скрипці В'ячеслав Коваль (усі дніпродзержинці), а також дніпродзержинець народний депутат Союзу (вибори були у 1988 році) Сергій Конєв (так, той жевжик, який перший вискочив у Москві на депутатську трибуну для виступу і запам'ятався своїм висловлюванням, російською: "Я - Сергей Конев, из Днепродзержинска, родины застоя!"; у Дніпродзержинську народився був Леонід Брежнєв, керівник СССР у "застійний" період країни).
Тоді я, ще зелений неофіт, не розумів політичної боротьби, протистоянь тощо. Тепер я розумію, що Василишини, Ясенчуки, Коваль, Конєв, що представляли ядро дніпродзержинського Руху, не дуже хотіли підпорядковуватися Дніпропетровській обласній організації НРУ (махновщина ще та!). Тому на цих жовтневих установчих зборах 1989 року у дніпродзержинському училищі, оскільки ці "сепаратисти" завбачливо привезли делегатів із селища Петриківка і Петриківського району, було проголошено утворення Дніпродзержинської Крайової організації Руху з прямим підпорядкуванням Київському всеукраїнському Руху. Тобто, попри присутність на зборах керівника Дніпропетровського обласного Руху Івана Сокульського (здається, він очолював обласний Рух), "дніпродзержинські сепаратисти" не схотіли бути міською організацією НРУ (мовляв, ага, ще чого, підпорядковуватися політзеку Сокульському, що 7 років відсидів на зоні і нещодавно достроково випущений горбачовською Перебудовою?!), а самоназвалися Дніпродзержинською Крайовою організацією НРУ за перебудову.
На цих установчих дніпродзержинських міських-крайових зборах Руху я познайомився з Владиславом Вейссенбергом (він зі шведів, не з жидів!), майбутнім моїм першим безпосереднім партійним керівником (партія УРП, Українська Республіканська партія) і згодом життєвим другом. На цих зборах я розмовляв з Іваном Сокульським та Владиславом Вейссенбергом, які сказали мені, що з моїми радикальними поглядами (а я виступав, вони мене чули) я повинен бути не у млявому, "болотному" Русі, а в УГС - Українській Гельсинській Спілці, організації, що прагне незалежности України, а Рух тоді пропонував тільки значних розширень повноважень УРСР у складі Союзу. Так я, вже морально-політично готовий до української діяльности вже давно, був "завербований" до УГС.
Через тижнів два наше невелике коло ще-не-угс'івців мали були провести установчі збори Дніпродзержинської філії УГС. Десь на квартирі у Дніпродзержинську відбулися ці установчі збори. Цей день я вже пам'ятаю точно, бо таке забути неможливо! Це було 12 листопада 1989 року. Саме відтоді я рахую свій офіційний "політичний стаж", бо я був серед засновників політичної антидержавної (антидержавної до Радянського Союзу), майже-підпільної, ніби-конспіративної організації спільників, які хотіли й вірили в одне - у незалежну, самостійну Україну!
Пам'ятаю, на тих установчих зборах Дніпродзержинської міської філії УГС 12.11.1989 року були присутні як засновники: Андрій Якименко, Владислав Вейссенберг, Костянтин Харагезов (це точні дані!), та, здається, Олег Барков і Валерій Чорномаз. Керував зборами член УГС Петро Розумний - наш куратор, призначений Іваном Сокульським, що приїхав з селища Солоне, Дніпропетровська область (і досі в області є Солонянський район із центром у с. Солоне, приблизно 50 км на південь від Дніпра-міста). Петро Розумний теж сидів за українську діяльність і так само, як Іван Сокульський, кілька місяців як достроково був випущений Перебудовою на волю. Слід нагадати, що вже багато років, як Сокульський і Розумний померли, земля їм пухом!
Піднесення Віри й Духу на установчих зборах міської філії УГС були величезні! Це як вогонь, що впав на голови п'ятидесятників, що зібралися були пом'янути Ісуса, і саме на тих зборах колективно увірували, розгледівши в Ісусові Христа-спасителя для всього людства!
На зборах було утворено, проголосовано одноголосно, міську філію УГС, обрано на голову міської філії УГС Владислава Вейссенберга, писарем філії обрано Андрія Якименка. Тут слід зазначити цікавий момент. Ніхто з нас, звісно, і не сподівався, що організацію (міську, обласну, всеукраїнську - неважливо) буде офіційно зареєстровано в Радянському Союзі. Бо УГС, на відміну від ТУМу чи НРУ, декларувала повну незалежність України. ТУМ і Рух, здається, вже було зареєстровано як громадські організації, ТУМ як мовно-культурний "клуб за інтересами", а НРУ як громадська організація сприяння Компартії у здійсненні проголошених в СССР перебудови й гласности. Нині смішно, але так було! Отож, ні статуту УГС ніякого не було, ні письмової програми (якщо не вважати програмою УГС усні промови і розмови "УГС-вождів" та віддруковані на машинках-друкнях самвидавівські статті, та ще й під десяток копірок, останні копії були бліді й слабочитабельні...). Все відбувалося стихійно та на авторитеті новоспечених вождів (Сокульський, Розумний і т.д.). Тому і "посади" у "підпільній" організації ми придумували самі. Звідси, до речі, не "міська організація" чи "міський комітет" УГС, а "міська, обласна філія" УГС. Міські-обласні комітети Компартії Союзу тоді очолювали секретарі комітетів. Назву керівника "секретар філії УГС" було категорично відкинуто як комуністичну. Ми обрали голову філії (Владислава Вейссенберга). Так само ми придумали і писаря філії (обрано Андрія Якименка), який мав би документувати протоколами прийняті рішення, контролювати їх виконання тощо (ну, "канцелярська" робота і порядок, то моє, ги-ги).
Так от, перед голосуванням про утворення Дніпродзержинської міської філії УГС я підняв руку, Петро Розумний надав мені слово, я підвівся і сказав, що навіщо нам радянсько-комуністична назва філії? Місто Дніпродзержинськ до 1936 року називалося містом Кам'янським (місто Кам'янське). Тому утворімо Кам'янську міську філію УГС! Пропозиція була несподівана для "підпільного загалу" з 6-7 "революціонерів" установчих зборів, але прийнята дуже схвально, особливо підтримав таку назву вчитель історії у 35-й міській школі Владислав Вейссенберг, підтвердивши факт існування міста Кам'янського до перейменування у 1936 році у Дніпродзержинськ. Петро Розумний поставив на голосування питання "утворити Кам'янську міську філію Української Гельсинської Спілки", за яку загал віддав голоси одноголосно. Звісно, всі подальші того дня голосування, у тім числі кадрові, було проведено під "кам'янським перейменуванням": голова Кам'янської міської філії УГС Владислав Вейссенберг, писар Кам'янської міської філії УГС Андрій Якименко і т.д. Так, починаючи з цих "підпільних зборів революціонерів на явочній квартирі", почалася декомунізація, у тім числі назв місцевих громадських та партійних організацій.
Через пару тижнів делегати на обласну конференцію УГС Владислав Вейссенберг та Андрій Якименко поїхали до тодішнього Дніпропетровська і на обласній конференції УГС (обласних делегатів було не більше 10-12 осіб, в основному з Дніпропетровська та Дніпродзержинська) зареєструвалися та оголосилися як Кам'янська міська філія УГС. Це дуже вразило, пам'ятаю, Орисю Сокульську, яка секретарювала тоді на обласній УГС-конференції. Та й делегати були позитивно осяяні усвідомленням, що це ж дуже добра ідея! Тому при голосуванні за утворення обласної філії УГС одноголосно було прийнято пропозицію дніпродзержинців Якименка і Вейссенберга створити Січеславську обласну філію УГС, тому що у 1918 році якийсь малий час тодішній Єкатєрінослав (за комуністів - Дніпропетровськ) був Січеславом. Що й постановили...
Потім, пам'ятаю, ідеї "кам'янське, січеслав, новоселиця (тодішній Новомосковськ Дніпропетровської области) і т.д." як назви організацій, поширилися в області. Ці ідеї вже поширювали не Якименко і Вейссенберг, а інші - вже на зборах, конференціях Руху, УРП, інших партій. Потім була газета "Січеславський край" (здається, 1990-1995-ті роки) письменника Володимира Заремби (давно помер, земля йому пухом!), потім вулиця Січеславський шлях у нинішньому Кам'янському і місто Кам'янське (пару років як перейменовані завдяки закону про декомунізацію), скоро Дніпропетровська область стане Січеславською, а місто Дніпро (нещодавно Дніпропетровськ) стане містом Січеславом...
Я втішений тим, що каталізатором цих змін став я. Ні, перейменування, звісно, відбулися б рано чи пізно й без Якименка. Але ж то сталося уперше як моя ідея! І це є неспростовний факт Історії!
Додаток:
Коли з 1993 року я вже створював Дніпропетровську обласну й міську організації політичної партії ДСУ (Всеукраїнське політичне об'єднання "Державна Самостійність України"), які й очолював (1993-2000), я вже знав як їх назвати і реєструвати, за яким ім'ям. І на той час вже незалежна Україна такі "антирадянські імена" вже реєструвала...
Додаю відбитки печаток і штампів обласної, міської ДСУ (адресу на відбитках кутових штампів мною стерто, бо то є приватна адреса й нині).
25.09.2018
Підписатися на:
Дописи (Atom)