ПЕРШИЙ РАЗ У ПЕРШИЙ КЛАС. 1972 рік

 ПЕРШИЙ РАЗ У ПЕРШИЙ КЛАС. 1972 рік

Це 01 вересня 1972 року, середня школа №23, місто Дніпродзержинськ, нині Кам'янське, Дніпропетровської области. Школа, звісно, з російською мовою навчання. Тоді майже всі міські школи були російські, крім 2-3-х на околицях міста.

Я іду у перший клас...

Фільмував мій батько Якименко Григорій Васильович (19.09.1940 року народження, нині мешкає у Кам'янському). На жаль, батька нема у фільмі. Інших фільмував, себе забув...

Тривалість фільму: 2 хв 52 с.

Фільм переглянув разом з батьками. Ось, родинно-колективний спогад:

Часові мітки:

00:10 - у центрі кадру дівчинка-першокласниця Харько́ва (прізвище), а звуть, здається, Надя.

00:25 - зліва, низенька, моя перша вчителька Анастасія Мітрофанівна, а прізвище ми не пам'ятаємо. У центрі стоїть учителька англійської мови, як звуть забув. Вона дала мені добрі знання англійської, аж до 7 класу включно її пам'ятаю (потім мене перевели до іншої школи). Про першу вчительку Анастасію Мітрофанівну я вже писав, ось тут: "Штірліц. Мої дитячі спогади", 11.08.2014 (http://yakymenko.blogspot.com/2015/08/blog-post.html?m=1).

00:33 - справа з червоними квітами стоїть учителька географії, яка ще навчала географії мою маму у цій же 23-й школі. Географічка мала серед учнів кличку Ка́чка, тому що як ішла, то перевалювалася і злегка розгойдувалася з боку на бік ніби простує справжня качка. Я пам'ятаю тільки її прізвище - Черномурова. Вела уроки вона по-сталінському дисциплінарно жорстко, пам'ятаю. В класі була тиша, Качку побоювалися навіть учні-хулігани. Я ж, як і всіх учителів, по дитячо-учнівському поважав і слухався. Ця географічка запам'яталася тим, що повернула мені, п'ятикласникові (вік 11-12 років), без оцінки домашнє завдання, розфарбовану мною контурну мапу (карту), здається, Радянського Союзу, і сказала викликати матір до школи. Мама прийшла. І я пам'ятаю, стою, малий такий, дивлюся вгору на бесіду географічки й мами, коли Качка жорстко так вимовляє, що, мовляв, вона і маму навчала, і тепер її сина навчає, але не допустить такого недбалого ставлення до свого предмета. Карту розфарбовано неохайно, переробити! Пам'ятаю, як ми вже шли додому, то мати навіть мені казала по дорозі: і що та Черномурова причепилася, карта ж добре розфарбована! Ну, карту я переробив і отримав п'ятірку. Але ця вчителька так вела цікаво уроки, так відчувалося її знання предмета і любов до географії, що я і досі полюбляю мапи, яких, паперових, у мене нагромадилося кілька десятків, бо ще до епохи інтернету і Google Map де б я не був, я купував паперові карти, атласи, географічні довідники і книжки про географічні відкриття. Звідси і моя любов до турпоходів хоч де б я був. Ще коли Крим був наш, то ми з дружиною так відпочивали: день на пляжі, день похід у Кримські гори...

00:55 - тодішні 10-класники вручають нам, тодішнім 1-класникам, квіти. Через 10 років я робив те ж саме - вручав, такий великий дядько, квіти малечі, що уперше йшла до школи...

01:35 - у центрі кадру у білому вбранні із мікрофоном у руці промовляє директорка школи Аронська. Зараз би я сказав, що вона жидівка, але тоді мені було іще далеко до навернення в Державництво, Українство, Націоналізм...

01:52 - зліва Валентина Кравець, мати мого однокласника Вадима Кравця. Валентина Кравець давно померла. У центрі у червоному вбранні моя мама Якименко Любов Кузьмівна (10.01.1941 року народження, нині мешкає у Кам'янському), у фільмі їй 31 рік. Справа Вікторія Смірнська, мати ще одного мого одношкільника Смірнського (як звуть його забув, здається, Юрій), з паралельного 1-Б класу. Ага, слід сказати, що я був у 1-А класі.

02:05 - мій брат Якименко Ігор Григорович (08.04.1968 року народження, нині мешкає у Кам'янському), у фільмі йому 4 роки. Видно, що він нудьгує і йому Перше вересня ще незрозуміле...

02:22 - у центрі махає квітами Андрій Якименко (02.01.1965 року народження, нині націоналіст, державник, адвокат; нині мені 55, за пару місяців буде 56 років), тоді я мав 7 років віку. Справа внизу кадру у білій сорочці мій однокласник Ігор Шевченко.

02:40 - гуртова знімка всіх першокласників.

02:52 - Андрій Якименко і його мама після гуртової знімки.

Перший раз у перший клас!..

Так усе змінилося відтоді!..

06.11.2020

©Андрій Якименко

ЯК Я ГОЛОСУВАВ НА МІСЦЕВИХ ВИБОРАХ 25.10.2020

 ЯК Я ГОЛОСУВАВ НА МІСЦЕВИХ ВИБОРАХ 25.10.2020

Історія дня мого голосування. 25 жовтня 2020 року, близько 12 години дня.

Підходжу до комунального навчального закладу "Мрія" у місті Кам'янському, де традиційно кожні вибори проходить голосування, і бачу на паркані, що оточує заклад, тільки 5 ознайомлювальних виборчих списків, тобто від 5 партій. Найобурливіше те, що то були антиукраїнські партії Слуга народу, За майбутнє, ОПЗЖ, Партія Шарія та подібні. "Що за дурня?! - думаю я, - Невже ніяка українська партія не висунула кандидатів?!".

Входжу у двір, озираюся. І бачу з іншої сторони паркану вивішено списки решти партій, що беруть участь у виборах! Тут мене питає якась молодиця, що, напевне, не озиралася, як я: "А що, Європейська Солідарність не має кандидатів?". "Та оно вони! - кажу і показую на внутрішній паркан, - Там Євросолідарність і її кандидати!".

Біля входу на виборчу дільницю стоїть чолов'яга з бейджиком на грудях. Підходжу і питаю в нього чи він член виборчої комісії. Ні, спостерігач від якоїсь партії. "І що, - кажу, - ви не бачите порушення закону?! Комісія навмисне робить перевагу антиукраїнським партіям в інформаціях про кандидатів!". Прошу викликати когось із комісії. Спостерігач, оминувши чергу виборців, зник внутрі будівлі.

Досить швидко вийшла молодиця з бейджиком. "Я Якименко, - кажу, - громадянин України і виборець на цій дільниці", - розгортаю і показую свій паспорт, - "А з ким я розмовляю?". "Я Чайка, голова виборчої комісії", - каже молодиця і вказує на свій бейджик на одязі. "Ваша комісія порушує закон!", - кажу. "А що ми порушили?", - дивується Чайка. "Я тебе, курво, зараз розстріляю!!", - подумки в усю свою горлянку кричу я, але вголос відповідаю: "Зовні на паркані висять інформації тільки про 5 партій і виборці читають тільки ці списки, вважаючи, що інших партій на виборах немає! Це порушення рівноправности учасників виборчого процесу! Якщо ви не виправите порушення, я викличу сюди поліцію!". "Не треба поліції, - занепокоїлася Чайка, - ми зараз виправимо все", - і зникає у будівлі.

Теж досить швидко виходять двоє членів комісії, як бачу в них на бейжиках, підходять до зовнішньої сторони паркану і... чухають чуби, я́к би можна було назвати їхнє сторопіння. "А що тут виправляти?", - питаються в мене, коли я підходжу. "Порушено рівноправ'я партій на виборах. Люди вважають, що інших партій і кандидатів у бюлетенях нема, - відповідаю, - Треба всі списки вивісити на одній стороні паркану!". "Аааа!", - зраділи, що второпали проблему, хлопці-члени, і перенесли цих 5 аркушів на внутрішній бік паркану, приклеївши, як і решту, скотчем. Хоч на середину дня, але виборчу диверсію було знешкоджено...

Всю цю картину зі сторони спостерігав поліцейський, приписаний стежити за порядком на дільниці у день виборів. Підходжу, представляюся Якименком, запитую його прізвище. Гузенко. Пояснюю, що все вирішено спокійно і без галасу. Було порушено рівноправ'я партій і кандидатів на виборах, але порушення усунуто. Поліцейський Гузенко киває головою, мовляв, усе бачив і все зрозумів. "Ну, як писатиме рапорт, то напише і про мене", - подумав я і став у чергу виборців.

Дочекавшися, недовго, черги, вдягаю маску, заходжу до будівлі. Чайка міряє мені температуру, посвітивши на зап'ястя безконтактним термометром. Показує 33,2°С. "Я здоровий? Можу голосувати?", - питаю в Чайки. "Так, проходьте, беріть бюлетені", - відповідає. Підходжу до відповідного столу, даю паспорт, розписуюся своєю ручкою, беру 4 бюлетені, йду до кабінки, голосую і знімкую заповнені бюлетені, виходжу з кабінки і вкидую їх до виборчої скриньки.

"Ми все одно переможемо!", - подумки кажу собі я, покидаючи ці місцеві вибори.

На світлинах:

Місто Кам'янське, Дніпропетровська область. Знімкував 25.10.2020 Андрій Якименко.

1. Будівля, де йшло голосування. Навчальний заклад "Мрія".

2. Тут виборча комісія.

3. На зовнішній стороні паркану тільки 5 партій.

4. Решта партій на внутрішній стороні паркану і люди не бачать цих списків, ідучи до місця голосування.

5. Двоє членів виборчої комісії перевішують інформаційні списки.

6. Зовні паркану вже нема жодного списку кандидатів, всі на внутрішній стороні.

7. До Кам'янської райради голосував за партію Європейська Солідарність і за кандидата І.Каравана, першого у списку.

8. На Кам'янського міського голову кандидата від Євросолідарности не було, тому голосував за націоналіста Олександра Залевського, партія Свобода.

9. До Кам'янської міської ради голосував за Євросолідарність і Сергія Мельника, учасника АТО.

10. До Дніпропетровської обласної ради голосував за Євросолідарність і Ростислава Винара, керівника і лікаря-хірурга Кам'янської міської лікарні швидкої медичної допомоги, якого особисто знаю вже понад чверть століття. Про Ростислава Винара я вже писав, ось тут: "За дві хвилини до Столиці, або Золотоверхий Київ", http://yakymenko.blogspot.com/2018/05/16_16.html?m=1 .

03.11.2020

©Андрій Якименко

БЛАКИТНИЙ ГЕЛОВІН

БЛАКИТНИЙ ГЕЛОВІН

Блакитний Місяць: 31 жовтня 2020.

У суботу 31 жовтня 2020 року о 05:49 годині ранку мешканці Землі зможуть спостерігати Блакитний Місяць - другу за календарний місяць повню.

Звичайно повню ми бачимо на небі лише раз на календарний "сонячний" місяць (раз на 29,5 днів "місячного" місяця), коли:

"Ніч яка місячна, ясная, зоряна,

Видно, хоч го́лки збирай!

Вийди, коханая, працею зморена,

Хоч на хвилиноньку в гай!", - українська народна пісня.

Блакитний Місяць періодично повторюється приблизно раз на 2,4 року.

У 2020 році Блакитний Місяць збігається з Геловіном - святом відьом, відьмаків, упирів та іншої нечисти.

Свят-свят-свят!

:)

29.10.2020

©Андрій Якименко

ЗАМОВ ЮВІЛЕЙНУ МЕДАЛЮ!

ЗАМОВ ЮВІЛЕЙНУ МЕДАЛЮ!

На цьому сайті www.nezalezhnist30.com.ua я замовив цю ювілейну медалю до 30-річчя Незалежности - 24.08.2021.

Вартість медалі 0 грн., але пакування й пересилання 99 грн. Оплата при отриманні на відділенні Укрпошти, мусите надати свої ПІБ, адресу, телефон, е-пошту.

Тобто, насправді медаля до 30-річчя Незалежности обійдеться у 99 грн.

Пропоную вам замовити собі медалю до ювілею Незалежности!

Слід розуміти, що це не медаля від Нацбанку України. Але для зміцнення Віри українського патріота річ добра! Ну, ми ж вішаємо на лобове скло автівки український прапор? А в мене в автівці їх аж три прапорці: синьо-жовтий, червоно-чорний і європейський.

Тому, хто хоче мати артефакт до 30-річчя Незалежности - замовте цю медалю!

Слава Україні!

29.10.2020

©Андрій Якименко

ЩО ПОКАЗАВ НАМ БАБЧЕНКО

ЩО ПОКАЗАВ НАМ БАБЧЕНКО

Що показав нам Бабченко? Я маю на увазі чудову професійну гру між СБУ та ФСБ - фаховість українських спецслужб і провал москальських рукосраких різників. Я прочитав безліч статтей і аргументів на цю тему, з різних таборів. Ну, близька мені тема спецслужб, дуже близька. На рівні політпропаганди та ідеології. Моє це, не приховую, панове!

Так от:

1. Москва (Путін, Кремль, ФСБ і т.д. - це все Москва) наказала вбити Аркадія Бабченка, опозиційного до нинішньої російської влади журналіста і який уже мешкав у Києві. Мотивація: дестабілізація України та приниження професійности СБУ.

2. СБУ через свого агента таємно викрила цю змову проти Бабченка, зіграла свою партію, заарештувала ФСБ-агента, посадила російську ФСБ у болотно-смердючу калюжу. Прокол російських спецслужб став очевидним для усього світу. Спецслужби всіх держав регочуть над Росією.

3. "Убивство" Бабченка та обговорення "убивства" в інтернеті відбувалося на моїх очах! Я читав перші повідомлення Геращенка, нардепа і радника міністра МВС (який згодом признався, що вірив у справжнє вбивство), бачив хвилю спогадів про Бабченка і зливу сумно-вдячних некрологів. І це тривало півдоби (до брифінгу СБУ). Російський Запорєбрік бризкав слиною про те, що "краще нехай журналістів утискають у Росії, аніж убивають в Україні" (©пропаГандонка Маргаріта Сімоньян, Росія, РІА Новості).

4. Коли Грицак (голова СБУ) на брифінгу сказав, що журналіст живий і  вийшов Бабченко, я одразу звернув увагу на відсутність будь-яких пояснень... російської сторони. Ні ФСБ, ні русоЗМІ, ні троле-боти, ні прості російські громадяни нічого не писали на цю тему аж добу! У них був шок! Шок від провалу ФСБ Росії! Навіть на навмисні провокативно-визивні коментарі (мовляв, ну, й телепні ці ФСБівці!) російська сторона мовчала! Ги.

5. Минає десь доба, Москва оговталася. Підкуплені західні видання, російські троле-боти, москалі в коментарях почали писати про... провал, про цирк, про показуху СБУ (??)!.. Москалі, сидячи в калюжі, верещали: "Та не хотіли ми убити, що за цирк влаштовує ця СБУ?!", ги-ги.

6. Путін в інтерв'ю австрійському тележурналістові (вже тижнів зо два як минуло після "вбивства") Армінові Вольфові теж висміяв українські спецслужби, кажучи про "цирк" і про те, що над СБУ глузують західні видання (ага, куплені Росією статті і куплені автори за гроші Газпрому), а "ФСБ нікого не вбиває, тим більше журналістів", ги.

Висновок, уже вчергове, маємо який?

1. Провал ФСБ.

2. Чудова робота СБУ.

3. Москва, проваливши справу, завжди каже, що не дуже-то й хотілося. Ги, незворушна пика при поганій грі.

4. В усьому світі видно провал ФСБ, але російський громадянин просто вірить (в і р и т ь !!) у те, що провалилася СБУ!! Бо СБУ, мовляв, "хотіла підставити ФСБ" (гм, у чому підставити?), створивши "цирк" з убивством, якого ФСБ "і не планувала навіть". Але убивства не було (ага, завдяки професійним діям СБУ!), тому "ФСБ чиста", а над "цирком СБУ", мовляв, регоче увесь світ!..

Повторюю: ви не шукайте логіки в таких поясненнях, нема її! Тут головне, що росіяни вірять в маячню своєї влади! Вони щиро - щиро! - надривають животи: "яка ж ця СБУ дурна!"!! І мені не вдалося переконати жодного москальського співбесідника, вказуючи на логічні проколи й нестиковки у москво-поясненнях про "вбивство" Бабченка!..

Тому Аркадій Бабченко нам показав - учергове! - що з москалями в нас нема нічого спільного! То - зомбі, свині, москво-стадо ідіотів! Їм москво-влада скаже: "Їж лайно, бо це корисно!" - і вони накинуться то жерти, аж причмокуючи! І скажуть, що то дуже смачно!

Цих зомбі годі навернути у цивілізацію! Всіх москалів потрібно просто вбити! Здійснити, за визначенням ООН, масовий геноцид російського (москальського) народу! Щоб решта світу зажила спокійно і щасливо.

Я не жартую!

Все.

20.06.2018

©Андрій Якименко

ВЕСІЛЛЯ БЕЛАНОВИЧІВ. 1969 рік

 ВЕСІЛЛЯ БЕЛАНОВИЧІВ. 1969 рік

Це аматорський кінофільм, зафільмований 25 жовтня 1969 року моїм батьком Якименком Григорієм Васильовичем (19.09.1940 року народження). Фільм німий, му́зику накладено оцифрувальною фірмою. Тобто, на день місцевих виборів в Україні 25.10.2020 події в цьому кінофільмі сталися 51 рік тому...

Я назвав цей кінофільм "Весілля Белановичів". Віталій Беланович у цьому фільмі - наречений, а Люба Бочка, наречена, стала після ЗАГСу Любою Беланович. ЗАГС (відділ Запису Актів Громадянського Стану) тепер називається РАЦС (відділ Реєстрації Актів Цивільного Стану). У кінофільмі з цього Заводського ЗАГСу міста Дніпродзержинська (тепер місто Кам'янське, Дніпропетровська область) виходять молодята. Цікаво, що цей РАЦС у Кам'янському й досі стоїть на місці і працює! І напис на ньому тепер "Палац щастя".

Люба Бочка, у шлюбі Беланович, це найкраща мамина подруга! Моя мама Люба Сімцова (тепер уже як заміжня - Якименко, 10.01.1941 року народження) і Люба Бочка дружили наче сестри ще зі школи. Коли у віці 15 років (1957 рік) моя мама втратила свою маму, мою бабусю Марусю, в якої був рак шлунка, то сім'я Бочкíв прийняла мою маму як дочку́ у свою родину. Хати́ Сімцових і Бочків були на протилежних схилах Самишиної балки тодішнього Дніпродзержинська. І мама заходила перед школою до своєї по́други Люби Бочки, щоб разом іти до міської школи №23. Сім'я Бочків, яка мала своїх четверо дітей, знаючи, що моя мама вже не має мами, годувала мою маму сніданками до школи та обідами після школи, як подруги верталися додому. Адже розуміли, що мамин батько-удівець, мій дід Кузьма (20.04.1906-02.12.1997), що має двох дітей, не годен готувати добре їсти ні собі, ні дітям...

А дружба двох Люб, двох подруг, тривала все життя. Буквально. Люба Беланович (за дівоцтва Бочка) померла у 2010 році від раку грудей...

Цей фільм батько фільмував на кіноплівку форматом 1х8мм. Оцифровував цей кінофільм вже я, здавав на фірму. Оцифровано як є. Тобто, де засвічено кіноплівку, де неякісно сфільмовано - все перейшло в цифру. Але я переконаний, що попри таку якість нині фільм дивитися усім цікаво. Адже події, зачіски і мода, одяг, машини, весільний стіл, весільні музи́ки тощо - все несе в собі відбиток епохи Совітського Союзу та УРСР (Української Радянської Соціялістичної Республіки) кінця 1960-х років минулого століття...

Кінофільм:

Дата фільмування: 25 жовтня 1969 року.

Місце фільмування: місто Дніпродзержинськ, нині Кам'янське, Сами́шина балка на території міста.

Оператор, сценарист і режисер - мій батько Якименко Григорій Васильович (19.09 1940 року народження, нині живе у Кам'янському).

Тривалість кінофільму: 7 хв 27 с.

Часові мітки:

01:01 - моя мама Якименко Любов Кузьмівна (10.01.1941 року народження, нині мешкає у Кам'янському) виходить із ЗАГСУ; мамі тоді було 28 років, нині 79.

01:24 - молодята Віталій Беланович і Любов Бочка, вже теж Беланович. Усі у фільмі віком 28-30 років. Віталій помер ще у 1980-х роках. Бочка Любов Іванівна (27 січня 1941 - 13 вересня 2010).

02:02 - Тамара, сестра Люби-нареченої, живе нині в Кам'янському.

02:05 - батько Люби-нареченої, давно помер.

03:44 - у нареченої "украли" черевика.

04:20 - у центрі кадру у білій блузці з високою зачіскою моя мама Якименко Любов Кузьмівна (нині живе у Кам'янському, тоді у віці 28 років), розмовляє з якоюсь молодицею. Найлівіше у кадрі - Тамара, сестра Люби-нареченої.

05:20 - мій батько Якименко Григорій Васильович (19.09.1940 року народження, нині живе у Кам'янському), у фільмі у віці 29 років.

05:30 - мій батько.

05:44 - мати Люби-нареченої, що у фільмі взяла "під козирок"; давно померла. Моя мати мені розказувала, що ця бабуся (для мене бабуся) мене у 1965-66 роках немовлям місяць доглядала, коли моя мати через поїздки, роботу, життєві труднощі не могла бути цілоденно зі мною. Навіть мене прийняли Бочки́ у свою сім'ю...

05:46 - баба Тетяна (так я її знав з дитинства); це друга дружина мого діда Кузьми, батька моєї мами. Коли бабуся Маруся, мати моєї мами, померла у 1957 році, то Сімцов Кузьма Вікентійович удруге одружився з Га́вриш Тетяною Костянтинівною, яка стала Сімцовою. У фільмі Тетяні Сімцовій, наскільки пам'ятаю, 55-56 років. Вона померла на початку 2000-х років.

05:56 - у кадрі Непорада Валентин Григорович (28.04.1941-12.10.1973). Це перший чоловік моєї нині покійної тещі Кучук Ольги Антонівни (для мене - мама Оля), матері моєї нинішньої дружини Наталки Якименко. У шлюбі з Непорадою в Ольги Кучук дітей не було. Валентин Непорада безглуздо загинув у віці 32 роки. Про маму Олю й Валентина Непораду я вже писав у 2017 році ("Любов до чоловіка", http://yakymenko.blogspot.com/2017/04/blog-post_435.html?m=1).

06:12 - наречена Любов Беланович, за дівоцтва Бочка. У фільмі у віці 28 років. Померла у 2010 році у віці 69 років. Похована у Кам'янському.

06:39 - мале 1,5-річне дитя сидить на руках. Це мій молодший брат Якименко Ігор Григорович (08.04.1968 року народження, нині мешкає у Кам'янському з сім'єю, має сина Владислава, 23.09.1998 року народження).

Мене у фільмі, на жаль, нема. Батьки не пам'ятають чому я не потрапив у фільм. Можливо, маючи 4 роки, майже 5, я десь грався з іншими дітьми...

28.10.2020

©Андрій Якименко

ДИНАСТІЯ

ДИНАСТІЯ

Коли я мав без 2-х місяців 25 років (на листопад 1989 року), я стрімголов пірнув у політичну діяльність, якою у листопаді цього 2020 року вже навіть не просто займаюся, а живу вже понад 30 років.

І депутатом був місцевих рад, і членом виборчих комісій, і очолював парторганізації, і держслужбовцем був (нині навіть пишаюся своїми вісьмома роками стажу державної служби у тодішній Дніпропетровській обласній державній адміністрації, в Управлінні освіти).

І синові Богданові ізмалечку розказував про свою діяльність, і навернув його в Націоналізм.

Думаю, росте династія політиків! Ну, як за Совка були династії шахтарів чи металургів, що дуже віталося тим комуністичним суспільством.

Ось, навіть не знав, не відав, син (26 років віку) надсилає в день місцевих виборів 25.10.2020 світлини. Він - член виборчої комісії від партії ЄС (Європейська солідарність, голова партії Петро Порошенко, президент України 2014-2019 років).

Ну, що ж! З почином тебе, синку!

І згадав я, коли був членом комісії у березні 1991 року, коли у Совітському Союзі, який ще існував, Горбачов, тодішній президент СССР, своїм указом провів 17.03.1991 року референдум у країні, що вже розпадалася. "Чи ви за збереження союзу Республік?" - десь таке було запитання. Референдум сказав зберегти Союз. В усіх тодішніх республіках, у тім числі в Україні, переважна кількість населення сказали: "Так, Союзу бути!". До речі, вже 1 грудня 1991 року на всеукраїнському референдумі понад 90 відсотків населення України підтримали Акт проголошення незалежности України, прийнятий постановою тодішньої Верховної Ради УРСР (Української Радянської Соціялістичної Республіки), тобто виступили проти Союзу.

Так от, я був членом референдумної комісії, здається, від УРП - Української Республіканської партії. Писарем (секретарем) Кам'янської (тобто, Дніпродзержинської) міської парторганізації УРП я був обраний у 1990 році після 1-го всеукраїнського з'їзду УРП у Києві (я був делегатом цього з'їзду) і був писарем до переходу в 1993 році в ДСУ (політична партія Державна Самостійність України).

Референдумна дільниця тоді, 17 березня 1991 року, була в УПК №2 (учєбно-проізводствєнний комбінат, навчально-виробничий комбінат), що на тодішній вулиці болгарина-комуніста Димитрова, тепер вулиця Михайла Грушевського, президента УНР у 1917-1920-х роках.

Так от, до середини дня я вже розумів, що населення голосує за Союз (це зараз не дуже люблять розкриватися як голосував, а за Совка всі могли навіть на дільниці членові комісії спокійно-радісно сказати як віддав свій голос).

Я сам зранку проголосував на своїй іншій дільниці проти збереження Союзу, звісно. І от сиджу я, член комісії, перевіряю документи виборців, під розпис видаю референдумний бюлетень. Ну, як і мій син Богдан це робив на місцевих виборах 25.10.2020, ось на світлинах.

Тут до мене підходить виборець, мій партійний керівник, голова Кам'янської міської організації УРП Владислав Вейссенберг (я мав тоді 26 років, а Владиславові було вже за 50). Він уже взяв на іншому столі свій бюлетень і, побачивши мене, підійшов, радісно привітався, і спитав: "Ну, як голосують люди, Андрію?". "Погано!", - відповів я. "А чому?", - питав далі Владислав. "Та голосують за Союз!", - я відповів. Тут біля мене сусідка, членка референдумної комісії, аж приснула якимсь радісно-здивованим гуморо-сміхом: "Так это ж хорошо, что за Союз!", - широко-здивовано вибалушивши свої очі на нас, втрутилася вона російською в нашу розмову. Як пригадую, ми вдвох із Владиславом дружно заперечили сусідці, мовляв, досить нам 70-ти років комуністичного рабства, якось так. Ну, бійки чи скандалу не було, тоді ще патріоти України були в такій меншості, що народними масами вважалися надокучливими комарами: так, кусають і п'ють кров, але їх мало і живуть вони по болотах...

От такий спогад вигулькнув у моїй пам'яті, коли побачив сина на світлинах...

На світлинах:
Богдан Якименко, син Андрія Якименка, член виборчої комісії від політичної партії Європейська солідарність, місцеві вибори 25.10.2020, м. Дніпро, виборча дільниця у школі №47.

27.10.2020
©Андрій Якименко

НАБУДУВАЛИ ПЕРЕШКОД ДЛЯ ГЕРОЇЧНОГО ДОЛАННЯ...

НАБУДУВАЛИ ПЕРЕШКОД ДЛЯ ГЕРОЇЧНОГО ДОЛАННЯ...

Наприкінці совково-комуністичної епохи (1985-1990 роки) по всьому Союзу піднялася хвиля осуду політики КПСС (компартії Союзу) та тодішньої держвлади. Я тоді мав 20-25 років.

Пам'ятаю антипартійний (партія ж була одна - КПСС) аргумент тодішніх демократів (демократи - тодішня єдина опозиція до комуністів): ми, мовляв, в есесесері спочатку робимо собі всіляких перешкод, а потім їх долаємо успішно, тобто в розвитку своєму тупцюємо на місці. Наприклад, спланували, наробили безліч - сотні й тисячі! - комуністичних будівництв заводів, фабрик тощо, звели фундаменти і трохи стін, а далі - нема ні технологій, ні фінансів. От всю країну потім кидаємо на подолання штучної розрухи...

Щось подібне я вбачаю в діях стада баранів, які себе вважають патріотами, які весь час лементували про баррриг при владі, про розкрадання й внутрішній антинародний фронт, про здачу України Путіну. Цим стадом є свободівці, всілякі тягнибоківці, білецьківці та інше псевдонаціональне шумовиння.

До такого шумовиння належить і Андрій Денисенко, колишній народний депутат. Особисто мені знайомий Денисенко усю свою каденцію воював на фронті... проти президента Порошенка. Ну, от Порошенко - це ворожий, як казав народний депутат, фронт внутрі країни. Ми спочатку подолаємо цей фронт внутрі, ну а потім попремо всією силою на фронт Донбаський. Бо Порошенко - то є зрадник, капітулянт, крадій, барига, олігарх і взагалі цей Вальцман губить Україну.

Отак ці патріоти разом з Денисенком звели прозору і безбарвну, легку, ніби повітря, перешкоду. Тобто, перешкоду бачили лише вони, розумним людям очевидно - перешкоди ж не було насправді! А тепер цю перешкоду за президента Зелі-пісюніста, змуровану денисенками і тягнибоками, яка з'явилася нахабно, твердо, міцно і вживу, патррріоти денисенки долають героїчно...

Штаб спротиву капітуляції у Січеславі (нині це місто тимчасово називається Дніпро) з Денисенком на чолі ми, звичайно, будемо підтримувати всім своїм патріотичним чином!

Але я хочу запитати в українців денисенків, тягнибоків, інших патррріотів, які топили у лайні державника - президента Порошенка:

"Що, доперло вам, дурні хохли, хто був кращий президент?!"!!

05.11.2019

©Андрій Якименко

ДЕНЬ ПАМ'ЯТИ ЖЕРТВ ДЕПОРТАЦІЇ УКРАЇНЦІВ ДО СИБІРУ

День пам'яти жертв масової депортації українців до Сибіру: 21 жовтня 1947 року.

Пам’ятаємо, не забудемо!

День 21 жовтня 1947 року.

До помешкань ще сонних людей вривалися совіцькі (російські) окупанти й після нетривалого обшуку дозволяли похапцем зібрати особисті речі, після чого у вантажівках доправляли на залізницю, де на людей чекали товарні вагони.

Операція "Запад" була частиною кількарічної нещадної боротьби сталінського режиму з українськими повстанцями (ОУН, УПА). Навесні 1947 року вийшов наказ міністерства держбезпеки (МДБ) УРСР із завданням "у найкоротші терміни зліквідувати бандитизм та національне підпілля на території західних областей України".

Ініціятори операції вважали, що масова депортація ускладнить вербування нових членів ОУН, спонукатиме підпільників здаватися та викличе страх серед місцевих жителів.

Під виселення підпадали всі повнолітні та неповнолітні члени сімей повстанців, засуджених, активних націоналістів, а також близькі родичі, що проживали разом з ними. Для проведення операції було залучено 13 592 співробітників органів внутрішніх справ і військовослужбовців.

Транспортування населення відбувалося з 87 залізничних станцій Західної України.

Ми пам'ятаємо!

Ми помстимося!

21.10.2020

©Андрій Якименко

ПОЛІТПИВБАР. КІНЕЦЬ 1996 РОКУ

ПОЛІТПИВБАР. КІНЕЦЬ 1996 РОКУ

Це був телевізійний проєкт тележурналіста Віталія Теплова, він, Теплов, є у фільмі. Назва щотижневої передачі на дніпропетровському обласному державному телеканалі - "Політпивбар". Тепер Дніпропетровськ називається містом Дніпро, а буде називатися Січеслав, ми перейменуємо.

Це кінець грудня 1996 року. Мені 31 рік, майже 32, я голова Дніпропетровської (Січеславської) обласної організації ДСУ. ДСУ - це політична партія "Державна Самостійність України". І партія і обласна організація були офіційно зареєстровані Мін'юстом (партія) і обласним управлінням юстиції (облДСУ). Зверну увагу, що назва Січеславська є офіційною назвою обласної парторганізації. Я саме з такою назвою і зареєстрував облДСУ. І це було першим після 1918 року нагадуванням про Січеслав!

Так, це майже 24 роки тому...

Віталія Теплова, журналіста-ведучого, що тоді, що на сьогодні я назвав би ватою. Я навіть не здивуюся, коли він у 2019 році голосував у другому турі президентських виборів за Зеленського, хоча давно не бачився з Тепловим. Теплов щотижня запрошував голів обласних парторганізацій, проводив отакі зустрічі-бесіди, пригощаючи пивом (звідси ПолітПивбар, ну, і реклама дніпропетровського пивокомбінату "Дніпро") і пускав ролика в етер, додаючи рекламу різних фірм. З реклами він і жив, ну, і телеканал, звісно. Рекламу я не видалив із ролика навмисне, хоча вона навіть ще тоді була задовгою і нудною. Але для розуміння тієї епохи реклама надає багато інформації. Ми бачимо які фірми рекламувалися, який товар, нема жодного мобільного телефону для зв'язку, самі стаціонарні, ще й 6-значні (тепер 7 цифр у міських телефонних номерах) тощо.

Через свою ватяність Теплов погано розкрив ідеологію трьох партій, керівників облпарторганізацій яких запросив. Тривалість зустрічі і зйомок була, пам'ятаю, до 2-х чи більше годин, а ролик вийшов на хвилин 15, а решта - реклама... Але, не маючи ні газет, ні телеканалів (інтернет-сайтів тоді ніхто не мав, соцмереж не існувало), ДСУ Андрія Якименка користувалася будь-якою нагодою, щоб виступити перед народними масами. Тому на "пивбар" Теплова, я, звісно, пішов.

Зараз, переглядаючи цей ролик, я все ж хочу Теплова похвалити. Деякі націонал-ідеї ДСУ він таки вставив у фільм. Ну, камуфляж, то тоді була наша партійна форма. ДСУ казала, що "прийде до влади не парламентським, а силовим методом". Це цитата! І зараз, у 2020 році, я стверджую те ж саме! Тільки Національна революція! І Національна диктатура проти ворогів! Також я бачу, що ще у 1996 році я кинув масам свій власний афоризм "Націоналізм - це політична релігія!" (©Андрій Якименко). Теплов не второпав, тому так неоковирно прокоментував, ги-ги.

Не розкрив у ролику Теплов, хоча я на зустрічі добре пояснив, чому я вважав Павла Лазаренка, тоді він був прем'єрміністром України, людиною Року-1996. Це потім жиди (так звана Група Приват), найнявши блюдолиза-журноглиста Бориса Філатова (на сьогодні Філатов - міський голова міста Дніпро), спаплюжили ім'я українця Лазаренка і під цей "аморальний шумок" порейдерили Лазаренкову власність по всій Дніпропетровській області. А на той час прем'єр Лазаренко себе добре показав хазяїном країни, господарником і... державником! Ні, Лазаренко не був націоналістом, він тоді був далеким від гасла "Армія, Мова, Віра!" (©Петро Порошенко), але, як українець, господарник і господар, хазяїн у крові, Лазаренко поволі і об'єктивно зростав у державника! Втім, і нинішній Петро Порошенко теж не одразу став мислити як Андрій Якименко мислив ще з листопада 1989 року, коли вступив до УГС (Української Гельсинської Спілки).

Крім Теплова також мене не зрозумів і голова обласної організації УРП (Українська Республіканська Партія) письменник Ярослав Трінчук. Трінчука я особисто знаю на сьогодні вже понад 35 років, його доля ще в совітську епоху занесла до Дніпропетровська з західної України (звідси і приємний західноукраїнський акцент у Ярослава). Що Теплов, що Трінчук звели ідеологію ДСУ до вузькоетнічного розуміння, хоча я вже кілька років, а також на цьому ПолітПивбарі, вже пропагував не етнічний, а націонал-політично-державницький спосіб у розбудові України. Звідси й гасло "Націоналізм - це політична релігія!". Тобто, якщо ти не українець за паспортом чи за народженням, але історично давно вже живеш в Україні, визнаєш її державність, вживаєш українську мову, подальше своє життя пов'язуєш із українським народом і цією землею, якщо своїх дітей ти виховуєш як українців, охопимо все це словом: якщо ти віриш в Україну, то ти й сам уже став українцем! На сьогодні (2020 рік) я маю безліч прикладів такого навернення в українство (багато хто з ветеранів АТО-ООС, зокрема Ігор Лапін, з блогерів Дмитро Чекалкін, несть їм числа!).

Також згадаю злим нетихим (ги-ги) словом журналіста Вадима Рижкова, який тупо вигукував на бесіді: "Та всі партії відірвані від інтересів людей! Що ви хорошого робите людям?!". Рижков, мабуть, думав, що партії повинні ремонтувати дороги, коли й нині це є дорога́ річ для міст, областей і самої держави! Рижков і досі, мабуть, не тямить для чого суспільству потрібні політичні партії... Щоб читач зрозумів хто таке Рижков (помилки нема, са́ме хто таке!), скажу, що цей скиглій, ще як ввели українську гривню і монети (1996 рік, за прем'єрства Лазаренка), нив у своїх статтях, що він плутається з кольорами нових українських копійо́к, бо совкові копійки були іншого кольору!..

Гостеві програми, підприємцеві та юристові із США, з міста Нью-Йорка, Яремі Бачинському я вдячний особисто. Бо саме з того "Пивбару" ми зазнайомилися ближче і саме завдяки Бачинському я побував у липні-серпні 1997 року в Америці за програмою USAID (Агентство США з міжнародного розвитку) з групою українських юристів, суддів, адвокатів (місто Джексон, штат Міссісіпі, поїздки до штату Луїзіяна, місто Новий Орлеан, на Мексиканську затоку Атлантичного океану, семінари та відвідування поліції, тюрем, адвокатських контор, судів і судових процесів в Америці тощо).

Щодо себе на час ПолітПивбару, то скажу, що я тоді мав міжшлюбний період, судові процеси з розлучення та за квартиру (перший процес, звісно, програв, шлюб за наполяганням першої дружини Леськи Половини було розірвано, але квартиру я відсто́яв за собою). Я мав сина Богдана (на тоді йому було 2,5 роки, нині вже 26). І, здається, цей Новий 1997 рік я востаннє зустрічав в Олександрії Кіровоградської области у своєї партійної коханки Лариси Шевчук, яку тепло згадую і досі (я докладніше про цей любовний свій період писав тут: "Лариса", http://yakymenko.blogspot.com/2020/02/1994-29-39.html?m=1).

Ну, а щодо інтерв'ю з містянами на вулицях Дніпропетровська-1996, то скажу, що населення на сьогодні вже змінилося! На 5-й рік Незалежности ніхто не розумівся на партійних ідеологіях і партіях, не цікавився політикою, більше знав російських політиків, ніж всеукраїнських, не кажучи про місцевих. Спадок Совка! Але станом на 2020 рік мало хто не усвідомив якої він "партійности" і за яку партію йому голосувати...

...Переглядаю знову ролик. Так, я змінився зовні (ну, був на чверть століття молодшим, ги-ги!), але - не ідеологічно! Ті ж самі ідеї мною сповідуються і навіть розвиваються і досі. Хіба що прожите після 1996 року життя поглибило, доповнило і відточило мій Націоналізм і Віру в Націю та Україну!

Ми переможемо!

Слава Україні!

Додаток:

Дніпропетровське обласне державне телебачення, щотижнева програма ПолітПивбар, кінець грудня 1996 року.

Тривалість: 35 хв 10 с.

20.10.2020

©Андрій Якименко

УРОДИ́НИ УРÓДИНИ

УРОДИ́НИ УРÓДИНИ

Я голосував колись за Тягнибока і партію Свобода. Колись - тут головне слово. Тепер не голосую. Чи я змінився? Ні. Змінилася Свобода! Останнє, що змінило мою думку про Свободу - систематична, багаторічна, несправедлива критика на адресу вже колишнього президента, державника Порошенка, людини, що втілила всі основні націоналістичні постулати партії Свобода у життя!

Я знаю особисто зі Свободи патріотичних активістів, можна сказати друзів (через Порошенка вже колишніх), які теж топили проти Порошенка. Мої розмови з ними їх не переконали. "Порошенко - то барига й зло для України!", - віра цих уро́дів непохитна! Я вважаю, що вожді Свободи навернули нижчих членів у шкідливу і злочинну віру - віру в те, що Порошенко - менше зло, ніж Путін чи Зеленський... Ідіоти! Вас Історія укине у помийну яму! Вже укинула!!

Завтра маємо річницю створення СНПУ - Соціял-національної партії України. 13 жовтня 1991 року на з'їзді у Львові утворилася Свобода, попередня її назва СНПУ. З уроди́нами тебе, Уро́дино!

Ось що я писав про партію Свобода у січні 2019 року (додаток). Так, щодо Порошенка пророцтво не збулося... Ну, я ж не знав, що гнилий свободівський вірус Только-нє-барига (а чим він відмінний від кримрашистського Хоть-камні-с-нєба?) буде таким заразним для хохлів і малоросів...

12.10.2020

©Андрій Якименко

Додаток:

Андрій Якименко, 13.01.2019, Facebook:

«Пророцтво про Свободу

Віктор Ковальчук опублікував моднє нині опитування "За кого проголосуєте з цих двох, трьох і т.д.?" (Viktor Kovalchuk, 11.01.2019, Facebook). І виставив "на подіум" геть нереальний випадок, коли у другий тур на виборах президента України (31.03.2019) вийдуть Порошенко й Кошулинський. Звісно, на сторінці у свободівця переміг Кошулинський, ги-ги. Гм... Люди навіть не здогадуються, що Кошулинський не здолає й першого туру. Але то таке.

Я тамо ж, у Ковальчука, написав свободівцям пророцтво про Свободу. Хочу підкреслити, що нині я - безпартійний націоналіст і в цьому році (у листопаді 2019) матиму вже 30 років націоналістичного стажу. Сюди входить членство в ТУМі (Товариство Української Мови, нині Просвіта), РУХ (Народний Рух України за перебудову), УГС (Українська Гельсінська Спілка), УРП (Українська Республіканська Партія), ДСУ (Державна Самостійсть України), УНА-УНСО (Українська Національна Асамблея-Українська Народня СамоОборона).

Так от, дорікаючи Свободі та пророчачи її занепад, я ніяким чином не кажу про занепад ідеології Націоналізму! Навпаки, Націоналізм в Україні зростатиме й далі і ми ще з вами побачимо Його священний розквіт, силу й перемогу!

Я стверджую, що у Свободи видихся Націоналізм, ця партія розхлюпала Його краплина по краплині, і Його прапор підняли й понесли інші люди!

І ось моє пророцтво про Свободу:

"Президентом у 2019 році стане Порошенко. А далі вже Кошулинський і партія Свобода мають навернути населення у свою віру, якщо хочуть щоб Кошулинський став президентом. Розчарую прихильників Свободи: через помилки Тягнибока у короткий період після перемоги Майдану (лютий 2014) та до інавгурації Порошенка (червень 2014), а також потім, після виборів, коли слід було не лише підтримати новообраного президента, але й увійти у його, читай: у державну, команду, та нерозумний гармидер рік по тому (граната під ВРУ, підтримка насіннєвої дурної "блокади" Донбасу тощо), Свобода відштовхнула від себе навіть своїх прихильників. Крім того, тупо не вбачати у знакових історичних державницьких учинках Порошенка саме його заслугу (на кшталт: заслуга в Томосі не президента Порошенка, а виключно патріярха Філарета) - це все є вчинками, що привели Свободу до маргіналізації і до подальшого, і дуже швидкого, занепаду Свободи і зникнення її з політичної арени України, як, наприклад, компартії Петра Симоненка. Навіть антиСвободівського закону не потрібно, партія сама себе погубить через нерозуміння, що в історичному масштабі Головним Націоналістом та історичною фігурою, що підточить/підточив підвалини Росії, нині став Петро Порошенко. Не жартую.

©Андрій Якименко, 2019".

13.01.2019

©Андрій Якименко»

ДВА РОКИ НЕЗАЛЕЖНОСТИ

 ДВА РОКИ НЕЗАЛЕЖНОСТИ

Сьогодні ми святкуємо 2-річчя незалежности ПЦУ - Православної Церкви України. Незалежности від Московської церкви.

У 1686 році гетьман України Самойлович (на нинішній час його політичні погляди можна визначити, що він був тодішнім Януковичем.) разом з московською царівною Софією, регентшею царського престолу, та тодішнім Московським патріярхом відправляють грамоти-прохання і спільне посольство до Константинополя. І там за 200 червінців і три сорока (120 штук) соболів тодішній Константинопільський патріярх Діонісій IV підписав грамоту про переуступлення тодішньої Київської митрополії під зверхність московського патріярха.

Тут хочу звернути увагу, що канонічної (церковно-законної) передачі української Церкви Москві ніколи не було! Не було ні Вселенського церковного Собору, ні То́мосу від того ж таки Діонісія 4-го, тодішнього Константинопільського Патріярха!

Якщо більш популярно пояснити для теперішнього люду, то я б, як юрист, навів би такий приклад. Ну, от раніше надавалися державні й комунальні квартири громадянам рішенням місцевих виконавчих комітетів рад (і досі такий існує порядок, інша річ, що таких квартир уже нема через відсутність комунального будівництва). Потім із ордером на квартиру, виданим за рішенням райвиконкому, громадянин ішов до ЖЕКу (житлово-експлуатаційної контори), начальниця ЖЕКу видавала ключі на квартиру і вела до квартири, передавала її за актом новосельцеві. Так от, при передачі української Церкви до Москви "ордеру виконкому" (тобто, То́мосу, церковного указу) не було і нема досі, а тільки є "передача начальницею ЖЕКу".

Отже, з 1686 року українська Церква була нелегітимно підпорядкована московській Церкві. Але президент-державник України Петро Порошенко у 2018 році зламав цю московську підступність. Президент Росії Путін навіть задіяв ФСБ, щоби завадити Порошенкові, навіть хотів підкупити і погрожував Патріярхові Варфоломієві! Та все ж стараннями Порошенка у жовтні 2018 року було проведено церковний Собор у Константинополі, на підставі рішення якого у січні 2019 року Патріярх Варфоломій видав церковний указ-То́мос про відновлення української Церкви з митрополитом на чолі як ПЦУ - Православної Церкви України.

Зверну увагу, мова йде не про створення Церкви, а саме про відновлення її та відновлення Патріяршої Константинопільської влади над українською Церквою. Крім того, підкреслю, що українська Церква ПЦУ має Томос про автокефалію (автономію), а московська Церква РПЦ (Русская Православная Церковь, рос.) досі не має і ніколи не мала Томосу про автокефалію! Тобто, з церковно-юридичного погляду РПЦ була і досі є розкольницькою Церквою!

Від 11 жовтня 2018 року українська Церква вже не підпорядкована московській Церкві ні фактично, ні церковно-юридично! Також зверну увагу, що ПЦУ є Церквою митрополичою, а не патріяршою, тобто митрополит ПЦУ призначається та підпорядковується Константинополю, а не Москві (не РПЦ). Вважаю, що на сьогодні це найліпший вихід! Будь-яким способом "Геть від Москви!" (©Микола Хвильовий).

За президентства Порошенка до квітня 2019 року християнські осередки трьох фактичних церков України - УАПЦ (Української Автокефальної Православної Церкви), УПЦ КП (Української Православної Церкви Київського Патріярхату) і УПЦ МП (Української Православної Церкви Московського Патріярхату) - активно переходили в ПЦУ. За президентства Зеленського цей процес загальмувався і навіть у східних регіонах України призупинився. Але ходи́ Історії не зупинити! Я переконаний, що за найближчих кілька років уся християнсько-православна спільнота України перейде до ПЦУ!

Ось що я писав у 2019 році про цю поправді історичну подію - відновлення української Церкви як ПЦУ, Православної Церкви України (додаток).

Хай живе Православна Церква України!

Слава Україні!

11.10.2020

©Андрій Якименко

Допис 11.10.2019, Андрій Якименко, Facebook:

«Рік Православній Церкві України

Автокефалія УПЦ - відновлення ПЦУ: 11 жовтня 2018 року.

Синод Вселенського Константинопільського Патріярхату на своєму з'їзді 09-11.10.2018 надав Українській Православній Церкві автокефалію (автономію) 11 жовтня 2018 року, скасував анатеми, накладені РПЦ (Русскою Православною Церквою) на митрополита УАПЦ (Української Автокефальної Православної Церкви) Макарія та патріярха УПЦ КП (Української Православної Церкви Київського Патріярхату) Філарета, скасував грамоту (Синодальний лист) 1686 року про перепідпорядкування Московському патріярхові Київської митрополії, що означає, що території всієї сучасної Білорусі, частково сучасної Польщі (Холмська і Перемишлянська єпархії) і сучасної Росії (Смоленська і Брянська єпархії) є канонічними територіями Київської митрополії. Синод висловився за надання Томосу (церковного указу) про автокефалію в разі об'єднання всіх українських православних церков у єдину помісну церкву. Константинопільський Патріярх Варфоломій у січні 2019 року надав українській церкві Томос після Об'єднавчого з'їзду українських церков (УАПЦ та УПЦ КП).

Таким чином, 11 жовтня 2018 року відновлено Українську Церкву митрополичого рівня - ПЦУ (Православну Церкву України), як було за Володимира Великого (Володимира Хрестителя) у 10 столітті (масове хрещення киян - 988 рік) і за подальших руських (українських) князів.

Вітаю з річницею нашої Церкви!

11.10.2019

©Андрій Якименко»

ГОЛОСУВАТИ ЗА ЄС!

ГОЛОСУВАТИ ЗА ЄС!

Я голосуватиму на місцевих виборах 25 жовтня 2020 року за політичну партію ЄС (Європейська солідарність), а також за кандидатів від ЄС.

У бюлетені треба поставити дві галочки в клітинках (або інший знак свого вибору) - одну за партію, іншу за кандидата. Я поставлю галочку навпроти партії ЄС та навпроти кандидата в депутати, якого висунула Євросолідарність. Кандидата я оберу будь-якого, аби він був від ЄС.

Так, я маю безліч претензій до ЄС і особисто до пана Порошенка. Я вважаю злочином не закріпити перемогу Майдану і Революції. Порошенко-президент надто грався з ворогами. Контрреволюційна гідра вже підняла голову і множиться, і множиться... Якщо ми, українці, врешті-решт програємо, як у 1920-х роках, коли програли і згубили УНР, то програш України у 21 столітті буде виключно на Порошенкові! І Порошенко, який нині є на висоті історичної оцінки, упаде різко додолу, як упав додолу Віктор Ющенко, заробивши історичне погоняло Слимака!

Але із кандидатів у майбутні президенти на вибори 2024 року (якщо раніше, достроково, ми не скинемо Зелену Шмарклю) немає іншої потужної проукраїнської фігури, ніж Порошенко. Тому ми мусимо вже зараз торувати йому шлях до президентської посади. І тому ми мусимо на місцевих виборах надати більше голосів партії ЄС та її кандидатам!

Я вам скажу, що я навіть не читав ні програми Євросолідарности на місцевих виборах, не цікавлюся хто в мене на окрузі кандидатує в міські голови чи в депутати. Це непотрібно. Голосувати треба за ЄС та кандидатів від ЄС! А Порошенко надасть ради своїй "армії" в місцевих радах!

Ось, мій син Якименко Богдан (26 років, програміст) кинув посилання мені на Viber зі статтею про Верховну Раду України. Я прочитав і відповів. І заторкнув питання виборів. Пропоную прочитати мій коментар і думку.

А в день виборів 25 жовтня до місцевих рад голосувати всім за кандидатів партії ЄС і за Євросолідарність!

І тоді ми переможемо!

Додаток:

Моя відповідь синові на Viber, 08.10.2020:

«Стаття цікава. Дякую. Прочитав.

Мій коментар:

1. Мишача метушня серед депутатів і фракцій ВРУ мені знайома і зрозуміла. Те ж саме було і в облраді, і в міськраді, коли я депутатствував у 1990-94 роках.

2. Зеленський втрачає владу на всіх фронтах, навіть серед своїх же зеледепутатів.

3. Зеленським і Коломойським депутатам виплачується по 20 тисяч доларів готівкою у конвертах щомісяця, додатково до офіційної законної зарплатні 40-50 тисяч гривень. Ну, а як спіймати за корупцію, не знаю. Олігархи мають гроші, із приватизованих заводів беруть, недоплачуючи зарплатню працівникам...

4. Боголюбов, жид, олігарх, друг Коломойського, ретельно дотримується жидівськооо шабату. Це коли жидам заборонено будь-що робити у суботу. Він навіть слухавки не піднімає, бо то фізична праця... В Ізраїлі жидам заборонено в суботу натискати навіть кнопку ліфта (бо то ж праця!), то робить араб-працівник. Маразм віри, коротше.

5. Жидівство в разі перемоги на місцевих виборах 25.10.2020 (партії За майбутнє, Слуга народу та інші) потім цей трамплін використає на парламентських та президентських виборах. Якщо жиди візьмуть владу, то українській Україні капець. Але потім буде антижидівська революція, яку назвуть Національною. Нацреволюція потрібна, але бажано не через жидівську тему, бо наше бидляче хохлонаселення виховане в жидолюбському дусі. Важко з хохлів зробити українців...

6. На місцевих виборах 25 жовтня голосувати за політичну партію Євросолідарність і за кандидатів від ЄС! Так, до списку кандидатів і до недорозуміння Порошенком кадрової проблеми я маю претензії. І вже давно. Але ми мусимо дати партії ЄС поштовх, трамплін для парламентських і президентських виборів! Народ любить тільки сильних. Якщо ЄС на місцевих покаже добрий результат, то стадо мас проголосує добре і на вищі рівні виборів. Якщо ж на місцевих переможе партія з гаслом, скажімо, "Ми вас через одного повісимо!", то наше бидляче стадне населення хохлів за них же віддасть голоси на Верховну Раду та на Президента! На жаль, це правдива картина вдачі малоросійського бидла...

Голосувати за ЄС!!

Слава Україні!»

08.10.2020

©Андрій Якименко

ЯК РОЗКРИТИ ЗЛОЧИН ЧИ ЗНАЙТИ СЕПАРАТИСТА

ЯК РОЗКРИТИ ЗЛОЧИН ЧИ ЗНАЙТИ СЕПАРАТИСТА

Майдан 2014 року.

Кожен майданівець, кожен український патріот був переконаний, що Янукович-президент працює на Росію, що з ним ми втратимо державність. Кожен майданівець, кожен український патріот був переконаний, що розстріли майданівців робила ФСБ Росії. ФСБ прислала своїх рязанських снайперів або під'юджувала тодішню СБУ (голова Якименко) та МВС (міністр Захарченко) вжити проти революціонерів зброю. Кожна антимайданівська наволоч реготала нам у вічі: "Яка там Росія, яке ФСБ?! Вам платить Америка пє́чєнькамі!".

Лютий 2014 року, Крим.

Кожен український патріот розумів, що "зелені чоловічки" з кулеметами, які оточили Верховну Раду Криму і кримський Кабмін, це російська армія. Кожен свідомий українець розумів, що референдум у Криму - то дія, вчинена Кремлем, а не крымским населением (рос.), як нам упарювали російські ЗМІ.

Тепер ми в Україні знаємо, бо вже в суді доведено, що Янукович - державний злочинець, здавав Росії Україну, а Росія через агентуру та місцевих зрадників розпалювала в нас війну та сепаратизм.

Тепер в окупованому Росією українському Криму в підручниках у школах розказують, що кримці вирішили відокремитися і провели законний референдум, але Росія ні до чого, просто допомогла вежливыми людьми (рос.), щоб українські фашисти не винищили пів Криму (тут, до речі, маю запитання: чи хто з українців переконаний, що він фашист?).

Чому ми знали, були переконані, що в цих подіях є рука Москви? Ніяких доказів же на початку не було! Тому, що ми  в і р и л и,  що то Росія - вічний ворог України - розпалює війну й сепаратизм в нашій країні!

Належні докази ми знайшли вже потім. Але нам ясно було, що Янукович, поїхавши на підписання євроасоціяції, але відмовившися підписати, керується з Москви! Нам цього достатньо було доказу! Хоч юридично факт непідписання вказував на небажання, але ніяк не на наказ з Кремля! Ми просто  в і р и л и,  що Янукович виконує накази Путіна! А юридичні докази ми знайшли вже потім.

Читаю радісну новину: в Одесі СБУ викрило владного посадовця, що підкупав виборчі комісії. Схвалюю. Молодці. Пишу, що у Дніпрі (місто Дніпро, майбутній Січеслав) Корбан і Філатов теж скупили виборчі комісії. І впевнений, що СБУ... не розкриє цього злочину! Упевнений, тому що...  в і р ю  в те, що СБУ не вірить, що у місті на Дніпрі-ріці підкуплено комісії під ці місцеві вибори!

Мені достатньо вірити, щоб знати, що Корбан і Філатов хочуть знову мати владу, щоб дерибанити бюджет! А стадо їхніх баранів, прихильників та лизоблюдів, звичайно, вимагатимуть від мене доказів. Але я доказів не маю! Я просто  -  в і р ю!! А з віри з'являться і докази, якщо цю банду рейдерів та мародерів добряче трусонути переносно та буквально!

Тому я стверджую: щоб знайти злочинця чи сепаратиста, треба спершу  в і р и т и,  щ о  в о н и  і с н у ю т ь! Ну, а потім докази посипляться на нас як з рогу достатку, я не сумніваюся! Тобто, спочатку треба цим паскудам не давати влади! А при нашій владі знайдуться і докази! Які, ці докази, існують уже зараз! Як існували, та ми не мали, докази втручання ФСБ Росії у розстріл на Майдані!

Ну, ви ж не вірили, що Зеленський знизить тарифи і припинить війну, посадить друзів-корупціонерів та сепаратистів? А звідки ви це знали, що цього не буде, коли Зеленський ще не обрався президентом??!!

01.10.2020

©Андрій Якименко

КОЛОМОЙСЬКІ РАБИ

КОЛОМОЙСЬКІ РАБИ

Дивлюся на це рило Дубініна і пригадую, що це падло ще від початку приватизації союзнодержавних підприємств (1989-ті і подальші роки) весь час працювало на Коломойського.

Уперше я почув про Дубініна, здається, у середині 1990-х років, коли він став заступником голови правління ВАТ "Азот" (відкрите акціонерне товариство "Азот", м. Дніпродзержинськ, нині місто Кам'янське, Дніпропетровська область, велике хімічне підприємство у місті). Тоді жиди Боголюбов і Коломойський (так-так, вони тепер олігархи-мільярдери) скинули з посади директора "Азоту" українця Олександра Левченка під час приватизації "Азоту". Я тоді вів цю судову справу Левченка, щоб поновити його на посаді. Перший суд його поновив, але на апеляції ми програли.

Та справа не у тім. Жиди Боголюбов з Коломойським при допомозі кацапні Дубініна й Дуброва (Дубров, колишній перший секретар компартії міста Дніпродзержинська, потім голова правління вже жидівського "Азоту") допомогли жидам скинути з директорської посади українця.

Тепер цей Дубінін, сука, виставляє своє рило на плакаті коломойської партії "За майбах". Ну, тобто юридична назва партії "За майбутнє", але ніякого майбутнього в українців не буде, якщо ця партія прийде до влади в Україні.

"Ти, Беня КалоМойша, на своїй землі! Ти тут господар! Роби тут у хохлів місцевий Ізраїль!", - віддано, як песик, поглядаючи з плакату в хитрі оченята Коломойського, принизливо попискує Дубінін...

Дуба, безумовно, раб. Раб КалоМойші. Але він у нього на зарплаті. Мене цікавить стадо тих рабів, які проголосують за Дубініна та інших безмайбутніх на цих місцевих виборах у жовтні цього року.

Хто віддасть свій голос Коломойському, той - раб! Тоді, тварюко, не потрапляй мені на очі, коли Нація здобуде владу! Я тебе, наволоч, навчу як любити неньку Україну!!

На світлинах:
1. Виборчий плакат жидівської партії "За майбутнє Коломойського та всіх жидів", м. Кам'янське, Дніпропетровська область, вулиця Грушевського. Знімкував 26.09.2020 Андрій Якименко.
2. Не голосуй за смерть!, - пишуть українці в інтернеті.

30.09.2020
©Андрій Якименко

ЗАВТРА УРОДИНИ В ЯРОША

ЗАВТРА УРОДИНИ В ЯРОША

Завтра, 30 вересня 2020 року, у Дмитра Яроша чергові уроди́ни - 49 років віку (народився 30.09.1971).

Ось що я писав про Яроша 2 роки тому, у 2018 році.

29.09.2020

©Андрій Якименко

«Сучасний Кармалюк-Сірко

Учора, 30 вересня, колишньому керівникові майданного Правого Сектора (потім політичної партії Правий Сектор), власникові страшної для москалів візитки (ги-ги) Дмитрові Ярошу виповнилося 47 років. Інтернет і Фейсбук наводнено щирими вітаннями Ярошу з уродинами від побратимів та простих українців.

Так, Дмитро Ярош став "візиткою епохи". Ніякий майбутній історик, який правдиво писатиме історію України, націоналістичного руху початку-кінця 1990-х років-першої чверті 21 століття, Майдану і Революції гідности, не має права, не повинен і, я переконаний, не забуде спом'янути Яроша як знакової фігури цих історичних подій.

Але Ярошеви помилки - союз, нехай тимчасовий, із так званою ПриватКомандою жидівського толку (Коломойський-Корбан-Філатов) у 2014-2015 роках, нападки на державну владу, що через силу піднімала армію й країну у той час ("ми рушимо на Київ", а коли його стали підстібувати до "київського походу", Ярош позадкував: "ми готові і чистимо зброю") - остаточно визначили Ярошеве місце в історичних процесах.

Дмитро Ярош не став державною людиною, хоча словесно він за Українську соборну державу і його дії з організації добровольчого руху і УДА (Української Добровольчої Армії) - воістину викликають щире захоплення та глибоку повагу.

Дмитро Ярош у силу своєї ідеології та складу вдачі є сучасним Кармалюком та Сірком в одній особі.

Устим Кармалюк (1787-1835) з державної точки зору (тодішньої держави Російської імперії, у складі якої була Україна) був розбійником. Він, як англійський Робін Гуд, грабував маєтки поміщиків (тодішніх олігархів) і роздавав майно і гроші бідним. Як і нинішній Ярош тодішній Устим Кармалюк не набув собі статків і не став частиною державної влади тодішньої Росії.

Іван Сірко (1605-1680) з державної точки зору (тодішньої новопосталої України-держави, що билася на всі фронти, відстоюючи волю) був корисним ідіотом Москви в Україні. Коли гетьман Іван Виговський у союзі з Кримським ханством (кримськими татарами) розбив 150-тисячне московське військо під Конотопом (переможна Конотопська битва 27 червня-7 липня 1659 року) під час українсько-московської війни 1658-1659 років, Іван Сірко, який люто ненавидів мусульман ("бусурманів"), зі своїми загонами напав на татарські поселення материкової частини Ханства (тепер це територія півдня України, а тоді землі, південніші дніпрових порогів, належали Кримському ханству; аж від Порогів до Чорного моря жили татари), що звело нанівець намагання Виговського скористатися Конотопською перемогою.

Дмитро Ярош, звісно, не завдав Україні тих руйнівних дій, яких учинив Іван Сірко. Але Ярошеве життя показує, що то сталося лише через інший збіг історичних обставин, через силу Української держави, через фактичну відсутність у Яроша значних збройних сил. Не маю анінайменшого сумніву, що через цілковите нерозуміння потреби в державній бюрократії, непридатність до копіткої державної роботи (народний депутат Ярош практично не відвідує сесії Верховної Ради України) Дмитро Ярош, маючи б армійську сяку-таку потугу, під'юджуваний би корбанами-коломойськими та іншими жидами і хохлами, рушив би походом на Київ, як і Сірко на татар-союзників, ложно розуміючи де головніший ворог України!

Але у будь-якому разі хода Історії не дала Дмитрові Ярошеві "шансу" стати руйнівником новітньої України і це є Ярошеве історичне щастя!

Такі діячі, як Дмитро Ярош, потрібні кожному народові, кожній державі! Умовні яроші - то кармалюки у мирний час, сірки під час війни. І головне, щоби державна сила енергію ярошів-кармалюків-сірків спрямовувала у корисний для держави напрям!

01.10.2018

©Андрій Якименко»

ОСТРІВ ПРЕЗИДЕНТІВ

ОСТРІВ ПРЕЗИДЕНТІВ

На цьому Острові були й відпочивали президенти:

Микита Хрущов, керівник компартії та Радянського Союзу (1958-1964),

Леонід Кучма, президент України (1994-2005),

сини Віктора Януковича, позбавленого звання президента України (президентство 2010-2014),

Володимир Зеленський (обраний у 2019 році президентом України),

Андрій Якименко (народився у 1965 році), президент України (майбутній, сподіваюся, ги).

Мова йде про косу Бірючий острів в Азовському морі. Довжина острова 24 км, ширина 5 км (у найширшій частині). Бірючий острів за своєю будовою намивний, утворений із піску та ракушняку (піщана морська рівнина, на якій трапляються вали з мушлі). Острів степовий, населений дикими та акліматизованими тваринами. Фавна Бірючого острова - різноманітна. Тут мешкають близько 1000 благородних оленів, близько 2500 ланей, 120 куланів та декілька десятків диких коней і муфлонів, з птахів акліматизовано фазанів. Також є дикі лиси, єнотоподібні собаки, шакали, дикі качки, дрохви, хохітва, лебеді, білі чаплі, куріпки. 48 тварин Бірючого острова занесено до Червоної книги України.

У липні 2020 року преса повідомляла, що президент Зеленський на 10 днів відвідає так звану "дачу Микити Хрущова" - державну резиденцію на косі Бірючий острів, яка входить до Азово-Сиваського Національного природно-заповідного парку та належить Державному управлінню справами (знаменита ДУСя, яку Зеленський понад рік тому обіцяв зліквідувати). Але замість 10 днів Зеленський пробув на Бірючому острові 3 дні і поквапився до Києва через луцького "терориста", що захопив був автобус з пасажирами.

За Микити Хрущова на Бірючому острові побудували дачу (кордон Садки́), на яку він приїхав усього один раз. Це був комплекс із будівлями для обслуги, окремою їдальнею та льодовиком для зберігання харчів. Згодом частина споруди згоріла.

Поруч із хрущовською дачею розташовано президентську резиденцію, побудовану за Павла Лазаренка (прем'єр-міністр України 1996-1997).

17 вересня 2003 року в президетській резиденції на Бірючому острові відбулася зустріч президентів України та Росії Леоніда Кучми і Володимира Путіна, на якій вони, зокрема, обговорили питання морського кордону в акваторії Азовського моря та Керченської протоки. А вже через 12 днів москалі почали будівництво греблі від берегів Таманського півострова Росії до українського, нині тимчасово окупованого Росією острова Коса Тузла (так звана Тузлинська криза, як провісник майбутньої російсько-української війни 2014-... років).

Ми з дружиною Наталкою вже котрий рік відпочиваємо на острові Бірючий. Майже на всіх кордонах ми були, але найбільше нам припав до душі кордон Перебійня. Саме про Перебійню йдеться у журналістському репортажі телеканалу "Україна" (у додатку).

Працівники на Перебійні родина Турів - Володимир Тур і Світлана Тур (вони дають інтерв'ю у телерепортажі) - наші острівні друзі. Все, що у ролику, то правда, навіть садибний кіт Мурчик із гаремом з трьох кішечок, ги.

Бірючий острів - це острів президентів! 

Додаток:

Бірючий острів - острів президентів, фільм з 2-х частин, укладач Андрій Якименко.

Частина 1 (тривалість 4 хв 36 с): Телерепортаж телеканалу "Україна", липень 2020 року.

Частина 2 (тривалість 1 хв 52 с): створений Андрієм Якименком фільм з 15 світлин, тривалість показу кожної світлини 8 с.

На світлинах (серпень 2020 року): Острів Бірючий, морський берег, Андрій Якименко (55 років), його дружина Наталка Якименко (43 роки), наш котик Кузя (порода британська довгошерста блакитна, 15 років), дощ на обрії у морі, бірючий степ з оленями (у степу та на обрії, відстань до тварин ~ 150-200 м), Андрій Якименко тримає садибного кота Мурчика (єгер Володимир Тур з Мурчиком перемовлявся у телевізійному фільмі), Андрій Якименко в одязі Адам-у-раю (світлина зі спини).

Загальна тривалість усього фільму: 6 хв 28 с.

29.09.2020

©Андрій Якименко

https://youtu.be/MMwchYCYIQE

ОСТРІВ ПРЕЗИДЕНТІВ

ЗА ПОРОХА!

ЗА ПОРОХА!

Стаття 2018 року. На день народження тодішнього президента Порошенка. Сьогодні йому 55. Гм, він на 9 місяців молодший за мене, ги.

Голосуймо всі за кандидатів партії Європейська Солідарність на цих місцевих виборах 25.10.2020 року!! Ці місцеві вибори нададуть тенденцію для майбутніх парламентських та президентських виборів.

Промосковську зелену владу - геть на смітник Історії!

За Пороха!

26.09.2020

©Андрій Якименко

«За Пороха!

Хто мене читає з 2014 року, то знає, що починав я писати про новообраного 25 травня 2014 року Президента України Порошенка від легкої дружньої критики через нейтральну стриманість до позитивної оцінки цього поправді історичного діяча сучасної української епохи.

Ця еволюція моя була зумовлена спостереженнями зі сторони українського націоналіста, державника за кроками і вчинками Петра Порошенка. І ще у час, коли в інтернеті, соцмережах, в людських колективах було добрим тоном копнути "Пєцю", "баригу", "шоколадника" (аж до кінця 2017 року), я заперечував "народові" (читай: тупому обивателю), що ви дивіться на державні вчинки президента і не оцінюйте його за вибитим вікном під'їзду.

Тепер, уже наприкінці 2018 року, широкий люд країни починає прозрівати й бачити, що "шоколадник і барига" не продав, не здав державу, що він воює і на фронті, і в ООН.

У кожного було своє уявлення якого президента мати, коли агресор (Росія) верещав про хунту і фашистів в Україні. Московські пси і українські барани хотіли оголошення війни Росії, через ноту дипломатів, офіційно, щоб з шашками летіти на танки і закида́ти всі російські гради шапка́ми. Але тоді з ким вести мову Америці, Європі, всьому світові, коли б не провели ми президентських виборів? З махновцями, ярошами, тягнибоками?

Мені ніхто так повністю і не подобався зі всього списку кандидатів. Але я віддав голос Порошенку. Тому, що я нутром, інтуїтивно відчував, що цей "рошен" хоч трохи має клепки в голові. І день за днем від часу виборів я бачив як ламає Путіна Петро! Я бачив як міцніла Армія, як били ми Росію не лише під Маріуполем, але й дипломатичним боєм. І настав час (приблизно під кінець 2015-початок 2016 року), коли я написав, що Порошенко - це Богдан Хмельницький нашої епохи. Тепер це бачить і народ!

Порошенку нині виповнилося 53. Привітаймо Президента нашої Держави! І коли у березні 2019 року ви задумаєтеся за кого вкинути свій бюлетень, то подумки огляньте ті 5 років, що відділяють нас від прірви, у яку штовхали Україну і Росія, і місцеві корисні ідіоти Кремля, і до тієї сили - мілітарної, дипломатичної, авторитетно-світової - яку уже (уже!) здобула Україна!

За Пороха!

26.09.2018

©Андрій Якименко»

...ТОМУ, ЩО БАРИГА!

...ТОМУ, ЩО БАРИГА!

Ще зовсім нещодавно за вигук "А ваш Порох - барига!" я розстріляв би цю злісну гадину, яка ганить найкращого президента України, яких ми досі мали. Ну, в умовах Фейсбука, де немає кнопки "Розстріляти!", я таких паскуд просто блокував, висловивши перед тим русскімъ матюкомъ йому в приват яка ця наволоч є найкращою із наволочей в світі.

Але тепер я й сам кажу: Порошенко - це... барига! Ні, я не змінив своєї думки про Порошенка та про його великий внесок у зміцнення Української Держави та в оборону в цій російсько-українській війні.

Просто, мені можна називати Порошенка баригою, а ворогам Держави обзивати Порошенка баригою - зась! Мені називати - можна. Ворогам обзивати - зась!

Тому, що я називаю баригою, вкладаючи у це слово... позитивний зміст. А ворог обзиває Порошенка баригою, бо у цьому ворожому твердженні яскрить ненависть до Української Держави і тодішнього, нині колишнього, президента-державника Порошенка.

Ось, поширюю коментарі під дописом у Братів Грім. Це як Платонови діялоги. Коли у діялогах розкривається глибока суть питання. У політичних діялогах бачимо Ідеологію.

Я показав, що бізнесмен Порошенко мислить як... бізнесмен! А як іще може мислити бізнесмен і підприємець? Тому, ставши політиком, бізнесмен і підприємець - читай барига - продовжує і мислити і діяти в політиці як бізнесмен, як підприємець, як... барига! Свіжий приклад - президент Зеленський. Мислить, робить, діє на посаді як блазень, клоун, пісюніст, придурок, шмаркля. Зеля - це наочний приклад мудрости народу: "Параску можна витягти з села, село з Параски - неможливо!".

Са́ме бізнесове мислення у Порошенка і... зупинило Путіна на східному Донбасі! Порошенко - зрозумілий для Європи, де всі вірять слову і підписаному документу, договору. Звідси - Мінськ. І санкції проти Росії через його невиконання. Бо домовилися ж, Путін, чого ж ти не виконуєш підписаного договору?!

У Мінську Порошенко переміг. Бо мислив як в Європі, як барига. А внутрі країни, коли в головах народу ще совкова дисципліна та ідеологія, не потрібно було Порохові так шляхетно поводитися з ворогами і народом! Наш народ потребує батога і розуміє тільки металевим кастетом у зуби. Ну, а ворога потрібно було знищити!

Втім, Турчинов, що очолив порошенків штаб на цих місцевих виборах 25.10.2020, вже усвідомив: "Ми не допустимо тих помилок, яких ми припустилися у 2014 році, не задушивши ворожу контрреволюцію одразу!" (©Турчинов). Як бачите, Турчинов мислить як політик. І добре, що "барига" Порошенко зрозумів: бізнесове мислення в політиці - недопустиме!!

Я вірю - ми переможемо! Наша метода - Диктатура проти ворогів! Це не бізнесо́вий метод. Ну, то й що? Головне - не бути як... барига!

Додаток:

Facebook-сторінка Брати Грім, 22.09.2020, коментарі:

Брати Грім:

- Біда в тому, що такі випадки не поодинокі [мова йшла про провальну кадрову політику партії Євросолідарність на цих місцевих виборах-2020, та й узагалі недооцінка самим Порошенком ваги кадрів усі 5 років свого президентства 2014-2019 - Андрій Якименко]. І нема чого мовчати. Поки можна щось виправити, потрібен розголос.

 

Андрій Якименко:

- Пізно щось виправляти, місцеві вибори вже рушили. Така ж дурня і в Січеславі (нині місто Дніпро) і в Січеславській області (нині ще Дніпропетровська область). Марченко дуже і дуже влучно написав: ідейних, ідеологічно вмотивованих партійців, кандидатів тощо або не взяли до виборчих штабів, або засунули у виборчому списку в ду... глибоку шухляду...

Шеремет Олексій:

- Так, це проблема. Але ж програв не тому. А зовсім з інших причин. Ну хто там звертав увагу на персоналії чи логіку? Там усе було на підсвідомості, а потім людина знаходила свідомі причини свого вибору. А не навпаки. Власне, яскаравий приклад - Філарет. Чи куча чиновників. Вони і до ПП і після були дуже далекі від ідеалу. А з ним цілком непогано працювали на державу.

Брати Грім:

- Короля править по́чет. Найгірше - це повторити помилки і знову завалити кадрову політику.

Шеремет Олексій:

- Брати Грім, це не по́чет. Це отой мудрий нарід. Його кращі представники. З ними можна працювати, а можна чекати поки на кожну сільраду знайдуться ідеальні. ПП вибрав перший варіянт. Я б послав нафіг усіх і давно. Можливо, усім було б спокійніше. І Європі, і мудрим простим людям. 

Брати Грім:

- Шеремет Олексій, по цій ситуації все виглядає інакше. Працюють партійні осередки, набувають авторитету, а перед самими виборами їм підкидають парашутистів із сумнівною репутацією. То якась викривлена внутрішньопартійна робота, яка не має нічого спільного зі щоденною рутинною партійною роботою і тими щоденними справами, якими напрацьовується авторитет у регіонах. Авторитет лідера партії повинен множитися на авторитет регіонального осередку. А те, що в дописі і відео - дуже сумна картинка з незрозумілою перспективою.

Андрій Якименко:

- Брати Грім, "працюють партійні осередки, а потім їм підкидають парашутистів" (©). Та от уся біда у тім, що партійні осередки ЄС - не працюють, у розумінні всі роки не працювали! Це я по місту Дніпру бачу, думаю, що така ж картина є повсюди... Я особисто з 2015 року по кілька разів на рік аж до нині ходив до обласного штабу ЄС. Щоб працювати і вступити в партію! Було "ще не на часі, як почнуться вибори отоді ми зателефонуємо". Я роздав у штабах купу своїх візиток (повторно бачив, що на столі у візитниці і моя лежить). Ну, от і вибори. Андрій Денисенко, колишній нардеп, що 5 років топив проти Пороха ("ми маємо режим Порошенка у Києві в тилу і війну на фронті на Донбасі"©, ага) - уже у виборчому списку обласних кандидатів ЄС, ха-ха-ха!! Ні, я Денисенка знаю особисто і вважаю, що це краще ніж нічого. Ну, патріот, ну, активіст, ну, проти зелені... Але "прастіть і забить"?.. Ага, не був, не був, а от враз і увірував у Порошенка... Або Тетяна Ричкова, теж нардепка від ЄС, очолювала обласну ЄС. Роками ніхто не займався політроботою. В міському штабі ЄС - тільки жінки (чоловіків боїться, чи як?). І тепер Ричкова - кандидатка у міські голови Дніпра. Яка явно програ́є жидівському сраколизові нинішньому голові Філатову! Бо ніякої роботи не вела ніколи. Бо треба було ставити іншу фігуру від ЄС на міського голову!

Кепські справи, друзі. Ті ж самі граблі... І на сьогодні краще Пороха немає. Але Порох не "не може усе знати, усе бачити". Він і не побачить, бо не вміє!! Порох просто бізнесмен і підприємець. Він мислить у політиці як бізнесмен. Тому і мав, і має, й матиме купу помилок. В політиці слід мислити як політик, це інший тип мислення і поведінки, коли хто розуміє. Усі керманичі в історії були не бізнесменами, були політиками та ідеологами (Черчиль, Ленін, Гітлер, Сталін, Мао Цзедун, Сухарто, Бокассо, Чорновіл, Кравчук, Путін тощо). Я не про ідеологію зараз мовлю, а про тип мислення в державній роботі, коли хто розуміє. До речі, 25.05.2014 і далі я голосував за Порошенка. І знову 25.10.2020 проголосую за кандидатів ЄС. Але якщо бидло обере інших, то тут буде і частка провалу у кадровій політиці Порошенкової Євросолідарности і його особиста помилка! На жаль...

25.09.2020

©Андрій Якименко