ПРОРОЦТВО ПО АНДРІЮ ДЕНИСЕНКУ

ПРОРОЦТВО ПО АНДРІЮ ДЕНИСЕНКУ

Андрій Денисенко - відомий громадський активіст у місті Дніпро (у майбутньому буде перейменовано на місто Січеслав). Тобто, він був громадським активістом. Нині він - народний депутат України, обраний у 26 виборчому окрузі міста Дніпропетровська на позачергових виборах парламенту 26 жовтня 2014 року. Позачергові вибори відбулися саме після перемоги у лютому 2014 року Майдану і Революції гідности.

Так от, Денисенка я вважав десь до 2012 року національним діячем тодішнього Дніпропетровська. Тому, що після занепаду на початку 2000-х років ДСУ (політична партія "Державна Самостійність України"), коли самозакоханий голова партії киянин Роман Коваль завалив партійну роботу, зрадив своїх однопартійців і не став перереєстровувати партію, хоча новий закон це зобов'язував зробити, що призвело до ліквідації ДСУ рішенням Верховного Суду України, отже після занепаду ДСУ, яку я очолював у Дніпропетровській області, більше не було у Дніпропетровську і Дніпропетровській області національних діячів. Я був останній.

Я говорю саме про політиків і діячів національного мислення, не про патріотичних активістів, яких завжди багато в Україні. От і Денисенко був патріотичним активістом-діячем місцевого масштабу, бо розмовляв, давав інтерв'ю тощо українською мовою, говорив про Україну як самодостатню державу, без Росії, тощо. Був уже після мене. А чому був тільки патріотичним діячем, а не національним? А тому, що сам Денисенко себе не вважав національним, а лише українським патріотичним діячем!

Десь, здається, у 2012 році ми домовилися з Андрієм Денисенком зустрітися у кав'ярні у Дніпропетровську і поговорити на політичні теми і, можливо, про співпрацю. Зустрілися, поговорили. І саме тоді я зрозумів, що Денисенко - не національний діяч, а тільки українсько-патріотичний. Андрій Денисенко тоді ще був помічником Олега Тягнибока, голови партії "Свобода". На той час Свобода була чи не єдиною національною партією України, що бачила проблеми держави і знала як їх вирішити. Ото якби українці завжди обирали Свободу, яка б не допустила розвалу армії, не допустила б здачі ядерної зброї, то й цієї українсько-російської війни не було б...

Коли під час нашої розмови Денисенко спитав мене чому з початку 2000-х років моя до того надто активна політична  і публічна діяльність різко впала, я сказав, що через телепня і партійного зрадника Романа Коваля, який фактично розвалив таку націоналістичну партію ДСУ (нині можна було би привести як аналогію Свободу, а ще раніше як УНА-УНСО), вже не бачу організації національного мислення, щоби продовжувати публічну діяльність. Крім того, кажу, пане Андрію Денисенко, національне пророцтво надається Провидінням, Духом, Нацією-богом ніби зверху. От був Донцов, потім націоналісти і Бандера, потім дисиденти, потім Чорновіл, потім Роман Коваль із ДСУ, а коли Коваль зруйнував партію, то національним пророком став Андрій Якименко. Так, масштаб діяльности моєї не виходив за Дніпропетровську область, але ж і Мухаммад, пророк Аллага, засновник релігії Іслам і керівник новоутвореної держави, що згодом стала світовою потугою Арабським халіфатом, колись був відомий тільки в межах Аравійського півострова. Отак і я, моє національне пророцтво політичними обставинами, тупістю бидлячого населення, яке не обирало мене депутатом, або тимчасово призупинено, або національне пророцтво передано вже іншим людям, якщо говорити про територію области. Божий перст, кажу, вказав на інших! От я тепер вважаю (це тоді, у 2012 році), що національні ідеї, які є ширшими за просто патріотичні, які є глибші, глобальніші за звичайний патріотизм, у межах України тепер пророчить Олег Тягнибок, а в області я таким вважаю вас, пане Денисенко, ви тепер репрезентуєте українство в місті й області.

І Андрій Денисенко... навіть не второпав мною сказаного!! Я це вмить уловив у його потухлому погляді, у виразі денисенкового обличчя, яке ніби промовляло "Що ти тут, Якименко, верзеш якусь дурню і нісенітницю?", у денисенковій фразі "Та який там Тягнибок! То не те, яке пророцтво? Треба шукати інших можливостей у політиці!" (до речі, згодом я побачив, як Денисенко знайшов "інших можливостей" у жидів...). І я ще тоді, у 2012 році, вмить зрозумів, що українських патріотів у Дніпропетровську, області і в Україні багато, а от національно мислячих - майже нема... І Денисенко як націоналіст для мене втратив інтерес, я вже не став його вважати націоналістом, тільки українським патріотом. Такі денисенки будуть розмовляти українською мовою, будуть одягати вишиванку, будуть добиватися, умовно кажучи, ремонту каналізації і водогону, але ніколи не допруть глобальної проблеми України. Як приклад нині діяча, який глобально мислить і будує Україну є президент Порошенко.

І моє уявлення про Денисенка тільки підтвердилося з часом. Оці його братання й дружба з Коломойським, Корбаном, Філатовим (2014-2016 роки до цілком прогнозованого розриву), його робота на жидо-партію Укроп (бо фінансується партія Коломойським), його законопроєкт про перейменування Дніпропетровська не на Січеслав, а у Дніпро - тільки підтвердили мою оцінку Денисенка, що він хоча і патріот, але не мислить національними категоріями!

І от нині ще один тому доказ. Набрид Денисенко корбанам-філатовим-жидам. І вони тепер на денисенків 26-й виборчий округ пруть свого "неґоя" Ґєльфєра (це той блазень, керівник Театру КВН ДГУ). А Денисенко ж - ґой! Говорив я тобі, Андрію Денисенко, ще тоді, у 2012 році, щоб не мав ти жодних справ з жидами, не послухався мене... А жидам тільки дозволь на килимку поспати в хаті, то  лишишся і обійстя! Бо українці м'якші і довірливіші за жидів, різна вдача наша й їхня!..

І от я знов пророчу Денисенкові. 26 червня 2018 року я написав Андрію Денисенку текстівку (sms):
«Моє вітання! 1. по 26 округу Дніпра у 2019 матимете потужну жидівську протидію і жидокандидата. 2. в Укропі-жидопартії вам нічого не світить. 3. ставайте на рейки БПП, НФ, Свободи чи іншої патріотичної партії і починайте працювати на 2019 рік уже зараз. Або хоча б створюйте міську "партію", локальну (якої у місті ви не маєте і не мали). Тоді на щось можете розраховувати на Виборах-2019. Слава Україні! Андрій Якименко».

І Денисенко відповів... нічим! Не знаю я що там задумав Денисенко. Я думаю, він хоче знову йти на вибори. Але йому на перешкоді - жид. З грошима, з потужною медійною підтримкою. І я кажу: нам, українцям, треба Денисенкові допомогти! Бо якщо Андрій Денисенко не піде на вибори в своєму окрузі номер 26, не розірве з жидо-партією Укроп, тоді моє пророцтво щодо нього стане правдою життя!

На світлині:
Текстівка (sms) Андрія Якименка до Андрія Денисенка, 26.06.2018.

24.07.2018, ©Андрій Якименко

УВАГА! Це НЕ сайт Уляни Супрун!

УВАГА! Це НЕ сайт Уляни Супрун!

ЛИСТ ДО КОЛИШНЬОГО ДРУГА...

ЛИСТ ДО КОЛИШНЬОГО ДРУГА...

ПРЕЗИДЕНТСЬКО-БАНДЕРІВСЬКІ ЦИТАТИ

ПРЕЗИДЕНТСЬКО-БАНДЕРІВСЬКІ ЦИТАТИ

Той, хто не розуміє чи недооцінює ідеологію, той ніколи не зрозуміє політики і не годен передбачати дії влади, партії, громадського активіста, політика тощо. Будь-яка ідеологія має певний набір висловів, афоризмів, коротких цитат, які характеризують, визначають цю ідеологію, які є наріжними каменями Віри.

Ну, от наприклад: "Ми прийдемо до перемоги комуністичної праці!" (©Ленін), з мого дитинства (я 1965 року народження). У цій цитаті - вся ідеологія СССР і рабської праці совітської людини. Я пам'ятаю як цитатами Леніна, Брежнєва, інших комуністичних діячів було "заліплено" усі головні вулиці міст, усі перехрестя, важливі будівлі тощо. І ця ідеологія, її пропаганда - діяли! Бо коротким влучним афоризмом лаконічно пояснювали народові, широким масам напрям тодішньої партійно-державної політики. Як приклад також: "Народ і партія - єдині!", несть їм числа!

Грубо помиляється той, хто думає, що часи змінилися і минулі методи керування масами не діють! Відколи народилося людство, з'явилися закони суспільства, і ці суспільні закони є такими ж незмінними для людства, народів і держав, як і закони фізики, тяжіння тощо, які однакові як на Землі, Місяці і Сонці, так і на безкінечно далеких зірках і галактиках!

Придивіться, прислухайтеся до промов президента України Порошенка! Я бачу в тих промовах напрям дій держави, ідеологічні мазки національної віри, наріжні камені державного націоналізму, я бачу серед рядків його промов як стане розвиватись Україна далі!

І неважливо, що, напевне, не всі промови пише особисто Порошенко. Хоча, можливо, й всі, не знаю.

Тут головне, що президент озвучує цитати українських діячів і владою держави, владою її найвищої особи - президента - ці афоризми і цитати, за які Москва вбивала і ув'язнювала колись, тепер стали державною політикою України!

20.07.2018, ©Андрій Якименко

МИ БУДЕМО ВОЮВАТИ!

МИ БУДЕМО ВОЮВАТИ!

ВИМОГА ДО ТРАМПА

ВИМОГА ДО ТРАМПА

Ось, знайшов у Мережі. Сенатори написали Трампові листа. Я вірю сенаторам. Я не вірю Трампові!

Ми вже мали наприкінці 2000-х "перевантаження" між Обамою та Путіном. Грузія 08.08.2008 на собі відчула це "перевантаження"...

А ще я пам'ятаю перевантаження (тоді цей термін не вживався) десь у 1993-94-х роках між президентами Бушем і Єльцином. Якраз телевізор розказав про їхню зустріч і обговорення Чечні. Після того й почалася друга чеченська війна, килимове бомбування Грозного, сотні тисяч геноцидних жертв. І... мовчання Заходу й Америки. Бо ж - "перевантаження", курва його мать!!

І от у Гельсинкі у Трампа теж перевантаження дурної голови. Як висловився Путін, вони обговорили "нові ідеї" щодо України. Ми вже бачимо ці "ідеї" з Азовського узбережжя! Пишуть, що вже з Бердянська видно російські бойові кораблі на рейді. А Порошенко нещодавно дав конкретні вказівки для армії, прикордонників і флоту...

Ні, паніки немає! Тільки злість. Тільки ненависть. До Заходу, до Трампа, до п'ятої колони в Україні. Коли ми будем вішати цих інтерів, мураєвих, медведчуків, вілкулів і коломойських - несть їм числа?!

Але ми переможемо!
Ми знищимо Росію!
Ми винищимо москалів, як тарганів!
І ми врятуємо дурну й слабку Цивілізацію від чуми з Кремля!

Додаток:
Лист сенаторів до Трампа, президента (поки що президента) США, російською, взято з Інтернету:

«Elena Ilyina.
Члены сената США направили Трампу официальное письмо-запрос.

Господин Президент!

У американской демократии вчера был ошеломляющий день. Американские граждане и весь мир смотрели, как лидер свободного мира подстраивается под авторитарного лидера, организовавшего нападение на нашу собственную демократию. Одновременно с этим вы отвернулись от своего собственного разведывательного сообщества, которое единодушно в том, что российское правительство осуществило атаки, направленные на подрыв наших выборов, на влияние на них и на общественное мнение.

Мы как нация должны теперь задаться вопросом, что именно вы обсуждали и, возможно, что вы обещали президенту Путину. Конгресс и американская общественность имеют право это знать. Президент Путин и его правительство не теряют времени, используя вчерашнюю встречу для продвижения своих национальных интересов. Мы не можем позволить себе быть слепыми или обведенными вокруг пальца.

Только что сегодня Министерство обороны России заявило, что оно готово начать реализацию соглашения, которое, по-видимому, было заключено Вами в Хельсинки с президентом Путиным, соглашения о чем-то, о чем ни Конгресс, ни американский народ не были проинформированы.

Ваше поверхностное описание того, что обсуждалось на встрече, длившейся два с половиной часа, мало помогает смягчению нашей озабоченности. Чтобы адекватно защитить интересы Америки, нам нужно знать, какие обязательства вы могли принять перед президентом Путиным. В частности:

1. Каков полный список тем, какие вы обсуждали?

2. Какими были «предложения» президента Путина для вас?

3. Обсуждали ли вы какие-либо изменения соглашений о международной безопасности?

4. Выступали ли вы за экстрадицию в США 12 офицеров российской разведки, обвиненных в прошлую пятницу?

5. Приняли ли вы какие-либо обязательства относительно будущего военного присутствия США в Сирии?

6. Призвали ли вы президента Путина выполнять обязательства России, согласованные на президентском уровне в прошлом году в Дананге, Вьетнам, в отношении зоны деэскалации на юго-западе Сирии, в особенности в отношении присутствия там иранских и союзных с Ираном сил?

7. Настаивали ли вы на том, чтобы Россия вернулась к соблюдению договора о РСМД и прекратила свой ядерный шантаж Европы?

8. Обсуждали ли вы смягчение санкций США в отношении России, включая санкции CAATSA? Если да, то, что было сказано, и какие уступки, если таковые имеются, были сделаны вами и/или президентом Путиным?

9. Призвали ли вы президента Путина вывести войска из Крыма и восточной Украины - так, чтобы обе территории были возвращены под контроль правительства Украины?

10. Обсуждали ли вы запланированные на эту осень военные учения НАТО? Согласились ли вы отменить их или изменить характер этих маневров?

11. Обсуждали ли вы помощь США Украине в сфере безопасности или какие-либо уступки относительно ее продолжения?

12. Поднимали ли вы перед президентом Путиным вопрос о политических заключенных, в том числе об украинским режиссере Олеге Сенцове, в течение 4 лет находящегося в заключении и проводящего сейчас голодовку?

13. Какие обязательства, если есть такие, вы взяли на себя?

Г-н Президент, ответы на эти вопросы имеют решающее значение для национальной безопасности США. Отвечая на них в полном объеме и без колебаний, вы продемонстрируете, что все еще считаете для себя интересы Америки приоритетными. Некоторые из нас зададут эти же вопросы госсекретарю Помпео на следующей неделе. В дополнение мы настоятельно призываем вас немедленно направить посла США в России, соответствующего высокопоставленного представителя разведывательного сообщества, а также министра обороны для представления показаний Конгрессу и объяснения, каким образом они собираются защищать интересы США в свете вчерашнего саммита.

Мы с нетерпением ждем вашего ответа.

Письмо подписано сенаторами США:
Боб Менендес (D-N.J.), член Комитета по иностранным делам Сената;
Чарлз Шумер, (D-N.Y.), лидер демократического меньшинства Сената;
Дик Дурбин (D-Ill.), заместитель лидера демократического меньшинства Сената;
Марк Уорнер (D-Va.), заместитель председателя сенатского Комитета по разведке;
Джек Рид (D-R.I.), член сенатского комитета по вооруженным силам; а также
Шеррод Браун (D-Ohio.), член сенатского комитета по банкам.».

19.07.2018, ©Андрій Якименко

ФАШИСТСЬКЕ ГАСЛО

ФАШИСТСЬКЕ ГАСЛО

Радянська, а тепер услід за нею і російська пропаганда у слова "фашист, фашистський" уклали негативний сенс. Навіть досі старші люди, як і під час мого дитинства (я 1965 року народження), жорстоку, підлу, садистську і тому подібне погану людину продовжують називати фашистом. "У-у-у, фашисти!.. Знову комунальні платежі підвищили!", - це для прикладу.

Тому гасло "Слава Україні!", що пролунало з вуст хорвата Домагоя Віди у Москві на Чемпіонаті світу з футболу 2018 року, безумовно, є поганим з точки зору москалів, а отже - фашистським з їхньої точки зору.

Ну, то й що? "Діялект? А ми його надишем міццю духа і вогнем любови!" (©Іван Франко). Тому пишаймося, що москалі святе гасло українського народу "Слава Україні!" нарекли фашистським!

Таким воно і є - наше українське національне гасло-заклик "Слава Україні!" - фашистським, націоналістичним, навіть нацистським!

І пишаймося такою оцінкою!

Слава Україні!
Слава перемозі!

Heil Ukraine!
Sieg Heil!

16.07.2018

ЖИД-КІЙ ХЛОР "СПАСІТЄЛЯ" БЄНІ

ЖИД-КІЙ ХЛОР "СПАСІТЄЛЯ" БЄНІ

Alex Noinets, липень 2018, Фейсбук:

«ЖИДКИЙ ХЛОР И БЕНЦИОН ВАЛЕРЬЕВИЧ

Смотрите, как обстоят дела в экономике Украины. Я не Швец, но мне тоже есть, что сказать.

С завтрашнего дня в Николаеве благодаря Коломойскому ожидаются перебои с водоснабжением, о чём мне позвонила пожаловаться возмущённая мама, мудро рассудившая, что в Николаеве за перебоями с водой традиционно следует эпидемия холеры, и значит ребёнка надо забирать назад в Киев.

Так Коломойский лишил ребёнка детства из своих политических амбиций, которые он ловко выдаёт за экономические.

Смотрите, как это выглядит.

Как известно, коварное государство отобрало у Коломойского контроль над Укрнафтой. А Укрнафта была поставщиком сырья на предприятие ДнепрАзот, принадлежащего опять же Коломойскому. Там на предприятии ДнепрАзот Коломойский производил жидкий хлор.

А уже этот жидкий хлор Коломойский поставлял всем водоканалам, чтобы они очищали воду и поставляли её населению.

Так вот, в рамках отжима у Коломойского Укрнафты и повышения для промышленности цен на газ, а главное, в преддверии президентских выборов, Коломойский вдруг заявляет "ребята, по таким ценам мне производить хлор невыгодно, поэтому я закрываю предприятие на неопределённый срок, а что я единственный в Украине монопольный производитель, так это ваши проблемы, а мне плевать".

Оставим в стороне тезис о том, что смотри-ка, патриотичный олигарх оказался совсем не таким патриотом, как мы ошибочно думали. Это в данном случае неважно.

От патриотической логики обоснования своих поступков, то есть, Бенцион Валерьевич наглухо отказался. Теперь он пытается формировать экономическую логику.

Окей. Жаль, что экономическая логика на его поведение тоже не налазит.

Потому что если пользоваться чисто экономической логикой, то монопольное положение поставщика уникального товара первой необходимости на коммунальные предприятия всей Украины, просто-таки обязывает Бенциона Валерьевича обрадоваться и резко повысить отпускную цену на жидкий хлор со словами "ну блин, вы видели, как газ подорожал".

И все купят, никуда не денутся. И даже не очень будут ныть, потому что дэнги есть, местные бюджеты это позволят, децентрализация это позволит. Да, чуть позже откроется Николаевский аэропорт и прочие левые хотелки местных депутатов. Чуть меньше норму отката на траве для стадионов по всей стране придётся заложить. Плохо, что монополист. Плохо, что нельзя маневрировать. Плохо, что в ходе этого процесса Бенцион Валерьевич ещё на несколько сотен миллионов разбогатеет. Плохо. Даже очень плохо. Но не смертельно. В конце концов такова экономическая логика, мы сами виноваты, что допустили монопольного производителя в этой сфере.

НО ВЕДЬ НЕТ ТАКОЙ ЛОГИКИ. Не пользуется Бенцион Валерьевич экономической логикой. Деньги ему не нужны. Поэтому отпускную цену он не повышает и контракты не перезаключает.

Он просто останавливает завод и отправляет его работников на мороз.

Почему так? Потому что у него никакая не экономическая логика, не надо слушать трёп про повышение цен на сырьё, монополисту срать на сырьё, он бы и по цене золота его покупал, пока есть возможность нам продать по цене платины.

У него политическая логика. Она заключается в том, чтобы спровоцировать перебои с водоснабжением по всей стране и сделать в этом виноватой злочинну украинську владу, яка довела несчастного мальчика Игоря до зубожиння. Она заключается в том, чтобы спровоцировать в Одессе и Николаеве эпидемию холеры, мы это любим и помним ещё с 90-х.

Вот в чём задача. Патриотическая логика умерла в 15-м. Экономическая логика умерла в 17-м. А сейчас начались политические военные действия. Убивай мирняк, обвиняй Порошенко, меняй власть, сажай своих кандидатов.»

16.07.2018

Я ЗНАВ СОКУЛЬСЬКОГО ІВАНА

Я ЗНАВ СОКУЛЬСЬКОГО ІВАНА
(перша зустріч)*

* допис 13.07.2014 з додатком 2018 року, Андрій Якименко, Фейсбук

Нині виповнюється 74 роки від дня народження 13 липня 1940 року (помер 1992 року) Івана Григоровича Сокульського - українського поета, правозахисника, громадського діяча, члена Української Гельсинської Групи (УГГ) з 1979 року, одного із засновників Народного Руху України (НРУ) та Української Республіканської Партії (УРП) на Дніпропетровщині.

Кінець Радянського Союзу, останні місяці-роки.
У жовтні 1989 року я, 24-річний, патріотично налаштований парубок, побачив у міській газеті Дніпродзержинська, Дніпропетровська область, оголошення про установчі збори у місцевому технікумі на Дніпробуді (народна назва одного з житлових масивів міста Дніпродзержинська) місцевої мовно-патріотичної організації чи то ТУМ (Товариство Української Мови) чи то НРУ (Народний Рух України за перебудову).
Цікаво, що газета "Дзержинець", де було опубліковано оголошення про ці установчі збори, була органом Дніпродзержинської міської організації тоді ще пануючої, але вже занепадаючої у час горбачовської Перебудови Комуністичної партії України (ще до її заборони Кравчуком).
Здається, збори було призначено на вечір 30 жовтня 1989 року.
Я пішов на ці збори, нікого не знаючи з націонал-патріотичного руху, бо відчував потребу у патріотичному духовному та мовному спілкуванні, чого не міг просто так знайти у російськомовному Дніпродзержинську.
У залі, де відбувалися збори, висіло кілька плакатів на мовно-патріотичну тему, багато хто розмовляв між собою українською мовою (!), грала народна українська музика і пісні на патріотичну, насамперед козацьку, тему, що було приємно дивним для мене, і, головне, я чи не вперше офіційно побачив якісь нові прапори - синьо-жовті! - які, як я чув ще зі школи, радянського телебачення та газет, є прапорами "зрадників, пособників фашистів, бандитів та українських буржуазних націоналістів".
Коротше, я відчув, що це все - моє!
Я знайшов поживу для своєї спраглої душі!
Я сів сам собі окремо, бо починалися установчі збори.
Зала була заповнена десь на третину, пам'ятаю, що сумарно було присутньо не більше 40-50 осіб з усього 250-тисячного на той час Дніпродзержинська.
Згодом мені показали й розказали, що в установчих зборах брали участь (за рішенням міськкому компартії) також і комуністи, члени міського комітету КПУ, і, до речі, заступник міського секретаря компартії з ідеології Плахотник навіть увіходив до керівних органів міської організації ТУМ.
Я слухав виступи промовців, з яких половина були українськомовними, тепер би я навіть сказав - суржикомовними.
Але ж це була Українська Мова!
Мова офіційно лунала у стінах освітньої установи на зборах Товариства Української Мови - нечувана досі річ!
Десь, здається вже наприкінці підготовлених виступів, було з президії оголошено, що до виступів запрошуються усі бажаючі, бо тепер у нас, мовляв, перебудова, гласність і демократія, і ми - організатори зборів - не хочемо уподібнюватись до методів комуністичної партії (камінь у город тут же присутніх комуністів - нечуване досі нахабство!).
Я з хвилюванням написав записку до президії, і, коли надійшла до мене черга, з президії оголосили, читаючи мою записку, що до слова запрошується вчитель фізики 6-ї школи Якименко Андрій Григорович (тоді ще обов'язково називали по-батькови).
Я схвильовано піднявся на трибуну.
Я уперше виступав прилюдно на політичну тему - а мовна тема була політичною!
Я говорив, що українська мова занепадала через те, що її гнобили й забороняли, що мова зазнавала утисків, що тільки українці мають панувати в Україні, а нам потрібна своя держава, тоді й мова розвиватиметься, що нам потрібна справжня влада рад, а всю історію єдиною антирадянською організацією була комуністична партія!
Короткий, здається 5-хвилинний, виступ мій збурив залу!
Я побачив і відчув ворушіння, шерех і перешіптування по всій залі.
Я відчував, і навіть знав!, що завтра мене буде звільнено з роботи, а можливо, навіть заарештовано!
Але я не міг зупинитись і не міг не сказати того, що я сказав!
(Слід зауважити, що ніяких репресій так і не послідувало: перебудова ж і гласність!).
Я зірвав шалені оплески.
Я йшов до свого місця і бачив, як через залу, широко усміхаючись, через ряди до мене просувається злегка бородатий, мені тоді запало - схожий на Карла Маркса - чоловік.
Він, продершись до мого місця, сів поруч і сказав, що мій виступ був одним із найкращих!
Згодом ми з цим чоловіком дуже здружилися.
Це був на 25 років старший від мене учитель історії 35-ї Дніпродзержинської школи Владислав Вейссенберг, нині покійний - спи спокійно, друже! - що предками мав шведів.
Про його дивне "українське" прізвище я пізніше його розпитував, бо "жидівське питання" є завжди актуальним в Україні.
Владислав сказав, що багато хто вважає його прізвище або жидівським, або німецьким, але це шведське прізвище, хтось там у роду був шведом, але сам він є українцем, і, до речі, його глибокий український патріотизм я підтверджую.
Отож, підсівши до мене, Владислав Вейссенберг також сказав, що саме його так вразило з мого виступу, що вирізнявся серед інших.
Владислав сказав мені про ці "ідеологічні мазки" з моєї промови: потреба створити незалежну українську державу (нагадаю - був жовтень 1989 року, а про Акт проголошення Незалежности 24 серпня 1991 року ще тоді ніхто й гадки не мав) та ідея, що пануюча тоді комуністична партія є антирадянською організацією, що й було насправді.
Вейссенберг мене спитав до якої організації я хочу вступити.
Я відповів - до Народного Руху.
"Ні! - заперечив Владислав, - з вашими поглядами треба бути в УГС!".
Саме тоді я й почув уперше від Владислава Вейссенберга це дивне слово УГС і його розшифрування - Українська Гельсинська Спілка.
НРУ, сказав Владислав, не ставить питання про незалежність України, а УГС постійно підкреслює кончу потребу в українській самостійній державі.
"Тому вам, - сказав Владислав, - треба бути в УГС!".
"От зараз поговоріть з дніпропетровським обласним керівництвом УГС", - завершив Владислав і на його місце поруч зі мною підсів худорлявий і м'який лобань.
Це був Іван Сокульський.
Іван Сокульський коротко сказав мені, що мій виступ йому дуже сподобався, що він, Сокульський, нещодавно вийшов з ув'язнення, де відсидів за незалежність України, наскільки я пам'ятаю, 7 років.
Також Сокульський сказав, що його раніше строку випустила на волю Перебудова.
Іван Сокульський також розказав, що УГС хоче шляхом через міжнародні засоби, використовуючи визнану Радянським Союзом Декларацію з прав людини, підписану у 1976 році у місті Гельсинки, Фінляндія, відновити самостійність української держави.
Сокульський сказав мені, що коли я ходжу на якісь заходи і зустрічі з владоможцями, то слід усе записувати, краще на диктофон, і передавати йому - Сокульському - а він потім, після літературної обробки, передасть матеріял для публікації на Заході та для оприлюднення на Радіо Свобода і Голос Америки.
"Ви можете робити цю роботу? Ви готові для такої діяльности?", - спитав Сокульський.
Мене просто захлинула хвиля такої утаємничости, важливости цієї роботи, конспірологічности, якоїсь підпільности питання, довіри до мене і відчуття причетности до Великої Справи!
Звісно, вже після мого виступу з трибуни я вже міг робити цю робуту, хотів її робити і мені іншого шляху назад вже навіть не було!
"Ви маєте диктофона?", - спитав Іван Сокульський.
Звісно, я не мав ніякого диктофона.
Я мав звичайного радянського магнітофона VEF, ризького виробництва, розміром з міні-портфель, але ж його не сховаєш непомітно!
"Тримайте!", - сказав Сокульський, і витягнув з нагрудної кишені чорного магнітофона, розміром з коробочку, якого вже можна було непомітно сховати.
"Записуйте матеріяли, а касету передавайте мені", - вкладаючи у мою руку диктофона, сказав Сокульський.
Для мене це був перший вражаючий приклад не лише недокументальної довіри мені дорогої, мабуть, записувальної техніки "підпільника", але й довіри мені "з першого погляду", з першої моєї промови взагалі своєї долі людиною, з котрою ти кілька хвилин тому навіть не був знайомий, але тепер ти відчував, що ладен і за цю людину, і за цю нашу Велику Справу піти до в'язниці та випробувати усі злигодні підпільної роботи!..

Далі було 12 листопада 1989 року, коли було утворено Кам'янську (Дніпродзержинську) міську філію УГС, засновниками якої стали Андрій Якименко, Владислав Вейссенберг, Кость Харагезов, Ярослав Гриджин, Валерій Чорномаз.
Присутній на установчих зборах "від Івана Сокульського" був Петро Розумний, його соратник і побратим, теж дисидент і активіст УГС.
Мене було обрано секретарем міської філії УГС, а керівником - Владислава Вейссенберга.
До речі, запропонував назвати міську філію УГС Кам'янська саме я.
До 1936 року місто Дніпродзержинськ називалося Кам'янське, звідси й назва.
Цікаво, що обласні "патріотичні органи", взнавши про цю нашу місцеву ініціятиву з повернення до українських назв, стали називати обласні Дніпропетровські організації Січеславськими, бо у 1918 році місто Єкатерінослав (нині Дніпропетровськ) кілька місяців називалося Січеславом, як запропонував учительський з'їзд.
Але першими були ми, першим започаткував цей почин "перейменувань в українське" саме я - Андрій Якименко, у листопаді 1989 року.
Мене дуже тішить це патріотичне усвідомлення.

Андрій Якименко, (c), 13 липня 2014 року

Додаток 2018 року:

«Іван Григорович Сокульський народився 13 липня 1940 року в селі Червоноярське Дніпропетровської области.
Майбутній український поет, правозахисник, громадський діяч, дисидент.
Після закінчення школи Іван Сокульський працював токарем, слюсарював. Любов до літератури не дає молодій людині спокою, він не може зреалізуватися. У 1962 році Сокульський вступив до філологічного факультету Львівського університету, а з 1964 року переводиться до Дніпропетровського університету. Тут він бере активну участь у житті творчої молоді.
З 1966 року поета Сокульського виключають з комсомолу та університету, звинувативши в написанні «націоналістичних» віршів. Опинившись практично на вулиці без стипендії, Іван працює пожежником, бібліотекарем, кореспондентом, кур`єром, матросом річкового пароплавства. Він не припиняє контактувати з дисидентськими колами Києва і Львова, допомагає друкувати заборонений самвидав.
У серпні 1968 року разом з другом Михайлом Скориком Сокульський написав послання «Лист до творчої молоді Дніпропетровська». У цьому листі у відкритій формі виражається різкий протест проти політики насильницького московщення  (російщення), переслідування національної інтелігенції, заборони роману Олеся Гончара «Собор». Навесні 1969 року «Лист» було почуто усім прогресивним людством за допомогою радіомовної станції «Свобода», його масово публікували абсолютно всі зарубіжні засоби масової інформації.
У середині червня 1969 року агенти КДБ заарештовують авторів «скандального» послання. 27 січня 1970 року Дніпропетровський суд визнає обвинувачених винними і визначає термін позбавлення волі на 4,5 роки з відбуванням терміну покарання в таборах суворого режиму. Покарання Іван Сокульський відбував у Мордовії, а з кінця 1971 року в Пермській області та Володимирському централі. 14 грудня 1973 року письменника звільнили. Повернувшись після виснажливого ув`язнення додому, у тодішній Дніпропетровськ, Сокульський зайнявся опозиційною діяльністю. З жовтня 1976 року письменник вступає до правозахисної організації дисидентів «Української Гельсинської Групи сприяння виконанню Гельсинських угод».
Навесні 1980 року Івана Сокульського заарештовують знову. Рішенням обласного суду його визнають особливо небезпечним рецидивістом і засуджують на 10 років позбавлення волі і 5 років заслання без права спілкування з рідними. На цей раз дисидента засилають для відбування ув`язнення в Татарстан. За дев`ять діб до закінчення терміну письменника заарештовують знову і засуджують на три роки таборів за сфабрикованим звинуваченням нібито за хуліганство. Восени 1985 року його переводять до табору суворого режиму в Пермській області. У серпні 1988 році письменника нарешті звільняють.
Повернувшись до рідного Дніпропетровська (як тоді називалося нинішнє місто Дніпро, майбутній Січеслав) Іван Григорович продовжує працювати в Гельсінській Групі, організовує спільноту Народного Руху України «Меморіял», активно підтримує відновлення Української Автокефальної Православної Церкви. Агенти КДБ, як і раніше, не бажають залишати у спокої Івана Сокульського. 20 травня 1991 року напередодні розвалу Радянського Союзу письменника жорстоко б'ють на вулиці у момент пікетування Дніпропетровської обласної ради з вимогами незалежности України. Після побоїв здоров'я Сокульського різко погіршується. Через рік, 22 червня 1992 року, серце полум'яного борця за незалежність своєї країни зупинилося. Івана Сокульського поховано на цвинтарі у місті Дніпро. Він так і не встиг на повні груди надихатися духом свободи після підписання Акта Незалежности України з моменту розвалу СРСР.»
(З Календаріума http://www.calendarium.com.ua/ua/ivan_sokulskii, з певним редагуванням від Андрія Якименка).

На світлині:
Іван Сокульський.

16 липня 2018 року

ГОТУЙСЯ, ПАДЛО!

ГОТУЙСЯ, ПАДЛО!

Довго, дуже довго настає справедливість. Але, я вважаю, сепарську гниль ми таки вичистимо з України!

30 січня 2017 року преса повідомила, що група депутатів Січеславської міської ради (тимчасова назва міста - Дніпро) звернулася до генпрокуратури та обласної прокуратури із заявою на Валерія Чорнобука - суддю-сепаратиста, якого міський голова Боріска Філатов - цей, блядь, "спасітєль", сука, Днєпра і Отєчєства - призначив своїм офіційним чи неофіційним - неважливо - радником з рейдерських питань, ну, тобто радником з питань взаємодії з правоохоронними органами і судами міста (читай: для неправового впливу та передачі наказів і конвертів з Амстердаму; Амстердам - це тіньовий міськвиконком, житловий комплекс, де сидить Ґєна Корбан, радник міськради, у якого Філатов працює міським головою).

Так от, Чорнобук був суддею Апеляційного суду Дніпропетровської области, а потім головою Апеляційного суду Криму. От саме трагічний час анексії і припав на його головування над судами у Криму. Саме цей Чорнобук закликАв, суко, кримських суддів зрадити Україну і присягнути, блядь, "новим властям" з Росії... А потім інші, вже "українські", власті - Боря Філатов і Ґєна Корбан - узяли суддю-сепара у свою рейдерську команду...

Генпрокурор Луценко повідомив, що у житлах Чорнобука проведено обшуки, а самому сепаратистові оголошено підозру у державній зраді.

Тому, готуйся, падло, до відповідальности!

Гадаєте, я це сказав Чорнобуку? Е, ні! З Чорнобуком і так усе ясно: сидітиме тварюка з конфіскацією усього (не)чесно заробленого майна.

Я це кажу тобі, паскудо, Філя-на-Днєпре!

12.07.2018

ДОДАТКОВО ПРО СТАНИЦЮ ЛУГАНСЬКУ І РАШО-ЗМІ

ДОДАТКОВО ПРО СТАНИЦЮ ЛУГАНСЬКУ І РАШО-ЗМІ*

* допис 04.07.2014, Андрій Якименко, Фейсбук

Увесь світ уже повідомлений про військовий злочин, вчинений російською армією.
Двома українськими винищувачами, не повернутими нам з Криму після його захоплення, що 2 липня 2014 року влетіли з території Росії у повітряний простір України, було розбомблено станицю Луганську та деякі ближні села Луганської области України.
Багато руйнувань осель і господарських будівель мирних людей, вже повідомлено про десятьох убитих українських громадян.
Після бомбувань знищувачі, що керувалися російськими військовими пілотами, повернулись на територію Росії.

Я навмисне переглянув публікації російських ЗМІ про цей злочин проти людяности.
Що кидається в очі логічно мислячій розумній людині?

Діалог українського, так би мовити свідка-аргументера (У), з російським (Р) журналістом (узагальнення багатьох публікацій):

У: Зі сторони Росії влетіло два літаки і почали на станицю скидати бомби.
Р: Та ви подивіться на ці руйнування! Хати людей зруйновано! Де тепер люди житимуть?
У: Я маю родича-прикордонника, котрий підтвердив, що уночі російські диверсанти знищили українські прикордонні радари, щоб ми не перехопили вторгнення з повітря.
Р: Горе матерів безмежне! Хунтою вбито з повітря дітей двох і п'яти років!
У: Коли вже припиняться ці провокації і злочини, що падають на наші голови з Росії?
Р: Україна не дозволяє створити гуманітарний коридор (кордону там фактично нема, можна степом перейти, про який "гуманітарний коридор" маячня?! - Андрій Якименко), тому і маємо такі масові жертви мирного населення!

І таку кашу - навіть одночасно з аргументами української сторони! - часто-густо бачимо в одній і тій же публікації!
Здається, що москалі навіть не навмисне пишуть маячню, не звертають уваги на факти, логічні аргументи, на докази і свідків!
А просто для москалів не існує логіки!
Вони так мислять!
Це теж саме, коли обвинуватили п'яного водія, що вчинив смертельну ДТП на пішохідному переході, а він виправдовується: Так пішохід, що загинув і йшов зеброю, ніс у руці портфеля!

Ні, ця бидло-маса ніколи не стане людською!
Ми кажемо: відгородитися від них парканом.
Ні!
Ця сарана лізтиме і лізтиме до нас навіть через паркан!!
Покоління, що прийдуть після нас, стикнуться з такою ж "сусідською проблемою"!

Тільки сунути Україну й далі на Схід!
Дранґ нах Остен!!!
Зруйнувати Росію, на місці  Москви і Петербурга - глибокі озера!
Усіх росіян - знищити!
Або, принаймні, зробити довічними, з обов'язковим успадкуванням їхніми дітьми, рабами!!