Наприкінці липня 2017 року пробув разом із сином Богданом (23 роки) у Маріуполі, Донецька область. Поєднав родинні зв'язки з відпочинком. У Маріуполі живе мій 2-юрідний брат Сергій Сімцов (55 років), небіж (племінник) моєї мами (76 років). Моя мама Любов і Сергіїв батько Василь є рідними братом і сестрою. Василь Сімцов, мій дядько, вже кілька років як помер.
Тиждень відпочинку в Маріуполі (24-28 липня 2017 року), прифронтовому місті, надав мені і синові багато кіно-фото матеріялу.
Тому розпочинаю цикл дописів під загальною назвою "Маріупільський щоденник".
На світлинах:
Маріупіль, Донецька область, Україна.
Знімковано 27 липня 2017 року.
Раніше тут було Маріупільське міське управління міліції. Тепер - Управління кримінальної поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області. Усі донецькі обласні керівні державні органи, у тім числі силові, тепер перебувають у Маріуполі. На стіні цієї обстріляної кулями та напівзруйнованої вибухами будівлі досі висить - ще від радянської епохи - пам'ятна табличка, що з цього місця під час Другої Світової війни німці вивозили маріупільців на примусову працю до Німеччини і понад 60 тисяч громадян загинуло від німецьких фашистів, не повернувшися додому. За іронією долі 9 травня 2014 року біля цієї будівлі знов гинули від фашистів - російських фашистів! - українські громадяни...
Я знімкувався біля цієї будівлі, просуваючись до входу до Управління кримінальної поліції, аж раптом двері Управління відчинилися і вийшов нацгвардієць (мій син Богдан його встиг зазнімкувати) і сказав, що тут знімкуватися не можна. Я відповів, що ми цього не знали і нема таблички заборони фотозйомки. Нацгвардієць повторив вимогу. Я спитав чи можна зазнімкуватися біля пам'ятної дошки загиблим міліціонерам (поліцейським, нацгвардійцям)? Нацгвардієць-охоронець відповів ствердно.
Я став біля пам'ятної дошки з вирізьбленим тризубом - біля дошки загиблим. На дошці написано:
"Героїзму захисників, які не зрадили присязі та 9-го травня 2014 року під час самовідданої служби віддали свої життя заради спокою та безпеки мешканців Маріуполя.
Саєнко Віктор Олександрович, 1972 р.н. - начальник ВДАІ м. Маріуполя
Єрмоленко Михайло Володимирович, 1976 р.н. - співробітник Маріупільського МУ
Демиденко Сергій Володимирович, 1972 р.н. - військовослужбовець ЗСУ
Ейсмант Олег Володимирович, 1974 р.н. - військовослужбовець ЗСУ
Добродомов Родіон Костянтинович, 1984 р.н. - військовослужбовець батальйону "Азов"
Шлимкевич Богдан Васильович, 1983 р.н. - військовослужбовець НГУ".
Я став біля пам'ятної дошки струнко, потім, зміцнивши поставу ногами на ширину плечей, випростав уперед праву руку з п'ястуком (кулаком) і цим унсовським вшануванням (як колишній член УНА-УНСО) віддав шану, честь і славу загиблим силовикам-службовцям.
Коли я мав іти солдат-охоронець, що все це бачив, запитав мене звідки ми приїхали. Ми з Січеслава, я сказав, але так ми згодом перейменуємо місто, яке нині тимчасово називається Дніпро, колишній Дніпропетровськ, - я пояснив. "Слава Україні!" - сказав я нацгвардійцю на прощання. "Героям слава!" - відповів солдат.
15 серпня 2017 року
