ПРО РОЛЮ ПРЕЗИДЕНТА ДЛЯ ДЕРЖАВИ
Стаття за 2014 рік. Фейсбук мені нагадав. А я одразу згадав президента! Нехай забираються під три чорти всі ті, хто заперечить поступ України за роки керування Порошенком державою! Ні, не обожнюю його і не лизоблюдствую перед президентом. І про його помилки пишу, насамперед у кадровій роботі. Але порівняйте юЩенка, патякала й балакуна, з його гарними промовами, що заколисують (і прямо, й переносно), і - жодної практичної роботи, щоб то втілити в життя, порівняйте то, минуле, і це, нинішнє, що робить Порошенко! І тоді ви усвідомите яку ж велику ролю грає для держави справжній Керівник!
18.10.2018
Додаток:
«Про ролю особистости в історії
(навіяно датою 18 жовтня)*
* допис 18.10.2014, Андрій Якименко, Фейсбук
Коли говорять про ролю особистости в Історії, то прихильники школи вождизму підносять цю ролю над темною масою. Мовляв, без вождя неорганізовані маси є лише стадом худоби, отарою баранів, що без пастуха розбредеться і загине.
Ідея пастиря-пастуха, що опікується віруючими-стадом, до речі, цілком відверто простежується в усіх чотирьох Євангеліях. Християнство є прикладом вождистської ідеології.
Прихильники ж ідеї про єдиний рушій Історії - народні маси, - ролі вождя, провідника відводять лише допоміжну, організуючу ролю, не більше. Більшовики, котрі згодом стали комуністами, є яскравим прикладом прихильників ідеології про перевагу мас у творенні Історії.
Здається, сама Історія довела, що все ж таки народні маси ніколи б не досягли існуючих результатів без яскравої і харизматичної особистости, котра з цієї розрізненої й сірої отари не утворила б єдиний, що як механічний годинник цокає своїми коліщатками, організм. Ті ж самі більшовики славили маси, але мали Сталіна-вождя. Організація Українських Націоналістів (ОУН) минулого століття теж була відверто вождистською організацією, бо мала свого Провідника - Бандеру.
Ну, ніяк масам не можна бути без Вождя або Провідника!
Насправді широкі маси лише приймають і користуються ідеями і рішеннями своїх провідників. Так, можна погодитись, що рішення вождя було зумовлене самим ходом Історії, масовою готовністю прийняти дозріле рішення. Але все ж таки без вождя, без керівника ніхто не годен "освятити" і узаконити нову ідею.
Ну, хіба не ясно було, що, відповідно до християнської традиції приурочувати Великдень до дня весняного сонцестояння, похибки календаря призводили до того, що календарне 21 березня стало віддалятися від рівнодення, зміщуючись ближче до дня літнього сонцестояння? І лише Папа Римський Григорій ХІІ здійснив назрілу реформу календаря на основі проекту італійського лікаря і математика Луїджі Ліліо. Загалом система залишилась такою ж, якою вона була в юліанському календарі, але із кожних 400 років тепер “викидалось” три зайвих дні. При переході до нового календаря була скоригована похибка в десять днів, яка набігла з 325 р., і, згідно з буллою від 24 лютого 1582 р., після четверга 4 жовтня 1582 р. п'ятниця вважалась не 5, а 15 жовтня.
Росія, Російська Імперія, аж після більшовицького перевороту прийняла цей "католицький календар". І метричну систему мір, до речі, теж - кілометри, кілограми. А якби Ленін не прожив кільканадцять років у Європі, не звик до європейського часу і календаря, то ми б і досі міряли б відстані і довжину верстами і аршинами, а вагу - фунтами й пудами.
Особиста звичка вождя - а як уплинула на широкі маси!
От і декрет Раднаркому Союзу РСР 1924 року про обов'язкове щеплення від віспи теж не просто так прийняли. Ленін помер, Сталін, як генеральний секретар пануючої ВКП(б), став новим вождем. Як знаємо, Сталін був рябим - його обличчя було подзьобане шрамами від перенесеної у дитинстві віспи. Маси цього не знали, їм малювали Сталіна - красеня. Прийшовши до влади, Сталін, згадуючи дитячу віспу, що ледь не забрала його життя, наказав щепити усіх дітей.
Я теж, до речі, маю на лівому плечі дитячі шрами цього щеплення. Кожен знайде такі сліди у себе.
Так от, декрет радянського Уряду проти віспи було прийнято 90 років тому - 18 жовтня 1924 року. Дев'яносто років тому Вождь прийняв рішення. Минули десятиліття й війни, розпалися держави, настало нове століття. А мільйони людей, що народилися за багато років після смерти Вождя, і досі носять на своєму тілі наслідки вождевої волі - маленький шрамець на плечі...
І хто тоді заперечить ролю Особистости в Історії людства?».
