Перекласти (Translate)

31 серпня 2015

РУКА МОСКВИ

РУКА МОСКВИ

Не здивуюся, коли руку спійманого гранатометника під нинішньою ВРУ спрямувала Москва. Нехай СБУ перевірить життєпис метальника.

Але якщо навіть цей метальник керувався мотивом, який він вважатиме проукраїнським - "проти федералізації, проти статусу Донбасу, проти амністії моторолам тощо",- то все одно метальник вчинив зло і злочин, що їх використає Москва у своїй пропаганді!

На Майдані ми не жбурляли в беркутню гранат! Навіщо ми жбурляємо гранати у свою Нацгвардію?! Ложне розуміння добра для народу призвело до жертв серед народу!

Одному відвало ногу, іншому вибило око, десятки покалічених, один вже вмер, небезпечний для суспільства спосіб протесту - це ТЕРОРИЗМ!

Метальнику загрожує довічне.

Хто хоче мені заперечити, той - ворог! Хоча б про Бостонських підривників на святі в США ви прочитали!

На світлинах: Такі провокації робить Москва!

31 серпня 2015 року

ПЕРШИЙ ДЗВОНИК. ВИШИВАНКА. ЄРЕСЬ

ПЕРШИЙ ДЗВОНИК. ВИШИВАНКА. ЄРЕСЬ

Як ви думаєте, звідки взявся Донбас, як сепаратне явище? От саме з таких блядей Березуцьких!

От зараз навіть Католицька Церква осудила Інквізицію. А даремно! Ну, от як з цієї бляді Березуцької добровільно вирвати визнання, що вона, блядь, виступає проти України?! Слова ніби вона правильні говорить, "теж за Україну і за вишиванку", але от проти того, що вишиванку їй "нав'язують"... Хоча чортячі розмальовки по мордяці, коса в руці та чорний балдахін на Геловін - то не примус, то все добровільно, навіть за наказом директриси...

От коли ми почнемо лінчувати таких відьом, як ця Березуцька, тоді побачимо, як в Україні зникне єресь!

На світлинах: Розвінчання єретички.

31 серпня 2015 року

ДЕБІЛЬНА СОЦМЕРЕЖА

ДЕБІЛЬНА СОЦМЕРЕЖА

Вороги мене люблять. Запевняю вас! Читають мене. Пишуть на мене скарги. Фейсбук теж вчиняє як ворог - регулярно видаляє мої дописи.

От і останнє видалення теж було за скаргою прихованого ворога. Анонімного сексота Фейсбук не розкриває.

Ну, гаразд, ти видалив якусь мою світлину, Фейсбуче. Але ти хоча би поясни: що ж там було страшного?

Друзі, хто пам'ятає, чи я колись публікував світлину з "візуалізацією насильства"? Чи хто бачив у мене на сторінці фото з садистичним вчинком, катування, розстріл, побиття? Та ніколи цього не було!

Я радше погоджуся, що інколи я публікую дописи з ВЕРБАЛІЗАЦІЄЮ насильства відносно ворогів. А як іще вчиняти з ними? Але, щоб я це зображував малюнком чи світлиною? Що за маячня?!

Ти запитуєш, Фейсбуче, моє враження про це? То я тобі скажу, як Допа (Добкін, Харків) якось говорив: Ти якось по-дебільному вчиняєш, Соцмережо світова!

На світлині: Фейсбук вчиняє, як дебіл.

30 серпня 2015 року

30 серпня 2015

НОВІТНЯ П'ЯТА КОЛОНА

НОВІТНЯ П'ЯТА КОЛОНА

За епохи Кравчука-Кучми-Ющенка-і-Зека українські патріоти криком кричали про П'яту колону Москви.
Але тодішнє українське суспільство відбивалося від патріотів, як від надокучливих мух...

Ну, що тобі, суспільство, поганого зробила, скажімо, Свобода, завдяки якій переміг Майдан і вигнано Януковича (не хлопчик Парасюк зіграв тут історичну ролю, а заступник голови парламенту Кошулинський, свободівець!)?

Суспільство нині потерпає від війни, гинуть діти тих, хто роками голосував не за патріотів (бо вони ж є "крикуни", "маргінали" тощо), але й досі пересічний українець не сприйме твердження, що винен у війні - один лиш він!
Ніякі аргументи про ворожість Партії Регіонів, Царьова, Росії тощо ніхто в широкому суспільстві серйозно не сприймав, патріотів затюкували та зневажали.

От і тепер, коли змінилася епоха, з'явилися нові ідеї проти України, з'явилися новітні носії ворожих для Держави ідей.

Ну, будь-кому, хто дружить з логікою і розумом, цілком зрозуміло, що Іловайськ - то не провина президента, армії, генштабу!
Достатньо почитати аргументи всіх сторін!
Ті, хто винуватить державне керівництво, навіть не наводять правдивих фактів Іловайської трагедії!
Повторюю - правдивих фактів в цих обвинувальників нема!
Є тільки лемент, верещання, сморід і брехня!

Усі століття Кремль боровся проти України руками П'ятої колони серед нас!
Змінилася епоха - склад П'ятої колони помінявся.

Тепер це - Корбан, Береза Юрій, Філатов, Денисенко, Бутусов, Мочанов тощо, - всі решта, хто бореться і виступає проти нинішньої влади, хто вкидує в суспільство кремлівські ідеї, чиї амбіції і тупість думки переважають державне, історичне мислення за Україну!

Ніхто не вірив, що Янукович втратить владу.
Так само нині мало хто повірить, що оновлену Колону від Москви колись таки суспільство знищить виборами, а то й фізично!

На світлині: Допис у Фейсбуці за 30 серпня 2015 року

ВІЙНА І КОХАННЯ

ВІЙНА І КОХАННЯ

Зворушливо. Патріотично.
Автор невідомий.

"Я покохала вас на лінії вогню,
Коли життя висіло в вас на волосині.
Тоді сказали ви: "Я вас люблю!",
А далі було: "Слава Україні!"."

Кохання й Віра - непереможна річ!
Кохаючи і вірячи - ми переможемо Росію!

30 серпня 2015 року

29 серпня 2015

ЗАКОХАНА І ЗНЕХТУВАНА ЦЬОЦЯ

ЗАКОХАНА І ЗНЕХТУВАНА ЦЬОЦЯ

"Мамина або батькова сестра називається тітка, тета, або цьоця" (Вікіпедія)

Ги. Антоніна Ульяхіна - голова Дніпропетровської обласної парторганізації "Батьківщини", рідна тітка нашої колишньої: прем'єрки, ув'язненої, кандидатки у президентки, досі керівниці партії "Батьківщина" Юлі Тимошенко - вже кусає лікті, що не вийшла заміж (у сенсі політичному) за Корбана чи то пак за його Укроп.

Ги. Ну-ну. Запам'ятаймо сльози нареченої, що усвідомила, як прорахувалася із парою своєю!.. Ги.

На світлині: Запізніле і знехтуване кохання цьоці Тоні (Коментар Тетяни Ульяхіної на Фейсбук-сторінці Укропу).

Еге, іще одне. Як же ж мені ріже зір, коли роблять граматичні помилки! Не поставлено коми після "жаль", перекручено посаду глави держави ("презЕдента"), нема твердого знаку (треба "обЪединились")... Та й коли вже юлепатріоти почнуть вживати українську!?

29 серпня 2015 року

28 серпня 2015

РІЧНА АКТУАЛЬНІСТЬ (до Шкільного дзвоника і Маршу гніву)

РІЧНА АКТУАЛЬНІСТЬ
(до Шкільного дзвоника і Маршу гніву)

Фейсбук щодня надає приватне посилання на ваші ж публікації цього ж дня щороку тому. Цікаво інколи пірнути в епоху річної і більше давнини, читаючи себе ж самого.

От і зараз Фейсбук нагадав мені важливе те, що непокоїло суспільство рік тому. Рік минув, а актуальність питання не зникла!

Як і рік тому "патріотичні ідіоти" (за нардепом Пашинським) виконують роботу ФСБ. Хтось десь колись від когось чув чи бачив, чи йому привидилося, чи на сайті десь читав - одразу Страшна-І-Достовірна-Інформація кладеться на сторінку у Фейсбуці. Справу зроблено! "Я ж раніше всіх про це писав!". Завтра мислевірус не підтвердиться - пусте! Всі уже забули хто перший насмердів!

Учора, 27 серпня 2015 року, вранці: "21 загинуло в АТО!".
Увечері: "Ситуація складна, але цифра менша вдесятеро!".
Нині вранці: "Сепари на 1 вересня стрілятимуть гарматами по школах з дітьми в окупованих районах і звинуватять ЗСУ, потім буде наступ армії РФ!" (речник Правого Сектора).
Пророкую: на Перше вересня цей мислевкид усі забудуть, але паніка свого досягне: 29-го (чи вже перенесли на 31 серпня?) бидломаса побіжить на вигаданий у Кремлі Марш гніву!

Знову закликаю: не поширюйте брехні! пишіть лиш те, що самі бачили!

Мій допис у Фейсбуці 28 серпня 2014 року - досі актуальний!

«НЕ ПОШИРЮЙТЕ БРЕХНІ!*

* Допис 28 серпня 2014 року, Андрій Якименко, Фейсбук

Інформації, дійсно, багато.
І останнім часом (ПІСЛЯ МІНСЬКА!) її, негативної (!), збільшено в рази!
Якесь Фейсбук-чмо, одне проплачене Путлером, інше - кухонна баба-кухарка, починають поширювати публікації, насамперед панічні та негативні.
Навіщо це робити?
Проплачений ФСБ-троль це робить за гроші.
А решта ФБ-любителів, чого ви хочете добитись?
Пишіть лише те, що бачили НА ВЛАСНІ ОЧІ або чули від надійних джерел (з указівкою цих джерел!).
Вояки в танчики на компі, диви...

Я не кажу "усе гаразд, прекрасная маркізо!".
Я кажу: не підключайтеся до інтернет-війни, до масового психозу, чого прагне для воєнної мети Росія!!»

28 серпня 2015 року

27 серпня 2015

ПРОГОЛОСУЙ ЗА КАМ'ЯНСЬКЕ!

ПРОГОЛОСУЙ ЗА КАМ'ЯНСЬКЕ!

Закликаю всіх, хто хоче української України, допомогти дніпродзержинцям (місто Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область) повернути історичну назву міста - Кам'янське.

До 1936 року місто мало назву Кам'янське. Ще з козацьких поселень 17-18 століття тут здобували будівельне каміння у каменоломнях. Москалі у 1936 році, знищуючи все, що нагадує козацьке, українське, перейменували місто на честь москальського чекіста Дзержинського (Дніпродзержинськ = Дзєржінскій-на-Днєпрє).

Зараз на сайті Дніпродзержинської міської ради іде голосування ( http://www.dndz.gov.ua/?id=12968 ).

Проголосувати можуть усі!
Незалежно від фактичного місця мешкання!
Я сам, уже давно дніпропетровець, проголосував за моє рідне місто, де народився, - за Кам'янське.
І так само я, за згодою батьків-пенсіонерів з дніпродзержинська, проголосував з їхніх телефонних номерів за Кам'янське!

Зайдіть на сайт за посиланням, поставте у рядок свій номер телефону і отриманий код, - це надасть право проголосувати. Проголосуйте так від імені батьків і друзів!

Ніякого обману тут нема, коли львів'янин чи киянин допоможе українцям Кам'янського! Пам'ятайте: це війна - і гаряча, і ідеологічна! Ми мусимо перемогти! Ми переможемо!

Ворожа підступність тут полягає у тім, що недобиті риги, нині Опозиційний блок, через нодобитків з деяких працівників дніпродзержинського міськвиконкому та через місцеве підприємство ДніпроАзот (належить ПриватБанді, що змінила назву на партію Укроп) зобов'язують працівників ДніпроАзоту і міста голосувати за назву Днєпровск! Про це суче антиукраїнське паскудство приватівських риго-опозиціонерів повідомив на фейсбук-сторінці Сергій Злючий. Як це перегукується з шизофренічними та неукраїнськими ідеями Філатова перейменувати Дніпропетровськ не на Січеслав, а на Днєпр!

Допоможи українцям Кам'янського - проголосуй за Кам'янське!

На світлині: Тут зараховано і мій голос за Кам'янське.

27 серпня 2015 року

14 серпня 2015

ДНІПРОПЕТРОВСЬКА НР або КОЛИ КИЇВ РОЗЧАВИТЬ ТРІЙЦЮ УБЛЮДКІВ?*

ДНІПРОПЕТРОВСЬКА НР
або
КОЛИ КИЇВ РОЗЧАВИТЬ ТРІЙЦЮ УБЛЮДКІВ?*

* Допис 14 серпня 2014 року, Андрій Якименко, Фейсбук

Заступник голови Дніпропетровської ОДА Борис Філатов у себе на Фейсбук-сторінці про сьогоднішній випадок з головою Держкомзему Рудиком, що приїхав призначати керівника регіонального департаменту земельних ресурсів (за законом з Києва, до речі, призначають, а не в області) і до якого бойовики з батальйону Коломойського застосували хуліганські дії і фізичну силу, порвали Рудику піджак, тупо і грубо вручили "повістку на фронт" (за законом повістку вручає військкомат, а держслужбовці не призиваються) тощо: "Услышьте Дніпропетровськ, безумцы!".

Ну, Донбас вже чуємо. І досі гримить...

Але, відкидаючи всі філе-аргументи та надумані симпатії (я, до речі, не знаю ні Рудика, ні новопризначенця і т.д.), дивимося в корінь!

"Лощенная свободовская сволочь..."?
"Приехал попиариться на раненых"?
"Ждем Тягнибока и Кривицкого"?
"Киевские ублюдки делят должности"?
"Не трогайте нас"?
"Услышьте Дніпропетровск, безумцы"?

І всі ці антидержавні та незаконні й хуліганські дії, все це вербальне лайно - тільки щоб нав'язати Києву свого "дерибанщика земель"?!

ЦЕ ЩО ТАКЕ?!
ДЕ ВЛАДА КИЄВА - СТОЛИЦІ?!

Блюзнірськи прикриваючись загиблими героями - і тут же руйнувати столичну владу та її авторитет?!
По-моєму, в Дніпрі загралися "в войнушки"...

І вирішити це питання президенту Порошенку - як по стінці розчавити тапком тарганів!
Просто видати новий Указ про лояльних Києву адміністраторів в Дніпрі.

Навіщо нам ці антикиївські ублюдки?

14 серпня 2015 року

11 серпня 2015

ШТІРЛІЦ. МОЇ ДИТЯЧІ СПОГАДИ*

ШТІРЛІЦ. МОЇ ДИТЯЧІ СПОГАДИ*

* Допис 11 серпня 2014 року, Андрій Якименко, Фейсбук

11 серпня 1973 року Центральним телебаченням Радянського Союзу уперше розпочато показ патріотичного серіялу про Другу Світову війну "Сімнадцять миттєвостей весни" ("Семнадцать мгновений весны") про радянського розвідника у лігві спецслужб гітлерівської Німеччини (події весни 1945 року) росіянина полковника Максима Максимовича Ісаєва, він же штандартенфюрер СС Макс Отто фон Штірліц, знятого режисером Тетяною Ліозновою за романом Юліяна Семенова.

Мені тоді було 8 років і восени я мав піти до 2 класу радянської середньої школи. Пам'ятаю, як ми сім'єю - тато, мама, я і мій брат, на три роки менший за мене (не знаю, що він там міг розуміти) - щовечора нетерпляче збиралися перед нашим радянським чорно-білим телевізором "Горизонт", щоб із захватом переглянути чергову серію цього чи не першого радянського безкінечно-серійного фільму. Газети того часу писали, що вечорами вулиці сіл і міст порожніли, бо люд збирався "на Штірліца" перед своїми "ящиками". Часто-густо протягом всіх днів показу серіялу я був свідком суперечок і розмов дорослих про кількість серій цього фільму. Багато хто сподівався, що серій буде сімнадцять (бо сімнадцять же миттєвостей у тій весні!), і коли фільм завершився дванадцятою серією, то був розчарований: "Ех, слід же було зняти сімнадцять серій, як і "мґновєній" у Штірліца!".

Цікаво, що враження від цього фільму мали подвійні, так би мовити, наслідки. Ми всі - і дорослі, і діти - були в захваті від героїчної розвідувальної - ні, не шпигунської, який же "наш" Штірліц шпигун? тільки розвідник! - таємної роботи радянського розвідника. Але в той же час наслідком фільму була масова з'ява на стінах будинків та парканах, а коли у вересні розпочалося шкільне навчання - у зошитах школярів та на шкільних партах, написів російською "Хайль Гитлер!", "Штирлиц" та малюнків нацистської свастики. Фільм захоплював не лише незвичною темою і незвичним показом ворога (до цього серіялу всіх німців показували йолопами, телепнями і боягузами, що на вигук бородатого партизана з ППШ через плече всім батальйоном мерщій кидали свої шмайсери та хутко робили "Хенде хох!"). Саме з фільму я довідався про, як би це зараз сказали, "справжню Європу", нехай німецько-фашистську, але ж Європу! Такими незвичними нам здавалися відносини і діялоги у фільмі, далекі від радянського хамства з позиції "я начальник - ти дурак". Надзвичайно захоплювала німецька (європейська!) культура, субординація і дисципліна, пунктуальність і повага навіть найвищого німецького офіцера-високопосадовця до солдата-рядового. Як це позитивно контрастувало із міжлюдськими відносинами в тодішньому радянському комуністичному суспільстві, які ми вже бачили і розуміли (бо жили в них), попри свій малий вік! Ніби своєю дитячою, ще ніжною, шкірою відчувалося - "Чисто, аккуратно... Всё не по-нашему!" (к/ф "Особенности национальной рыбалки", 1998 р., Росія). Тобто, крім посилення радянського патріотизму та гордощів за наших таємних солдатів у тилу ненависного ворога, ми отримували розуміння, що ворог теж був дуже сміливим, розумним, хитрим та підступним і навдивовижу великим патріотом своєї "фашистської Батьківщини" і цей патріотизм не забруднений скотським ставленням до своїх співвітчизників, що перебувають на нижчих щаблях суспільної ієрархії.

Враження від серіялу на тодішнє радянське суспільство, дорослих і дітей, відмінність німецького порядку від радянскої (насправді - російської!) тупости і безладдя яскраво демонструються масовим наповненням юних і безвинних дитячих душ німецько-фашистськими, гітлерівськими символами, вигуками, жестами та - я навіть не знав тоді цього слова - ідеологією. І досі пам'ятаю, як, прокинувшись сонячного серпневого ранку, я, восьмирічний хлопчик, вийшов на балкон нашої двокімнатної квартири на четвертому поверсі нового (з білої цегли!) будинку. У дворі біля під'їзду сусіднього будинку я побачив згори знайомого мені хлопця, на кілька років старшого від мене, але не друга. Хвацько стукнувши підборами своїх радянських літніх сандаліїв, виструнчившись по-німецькому, різко кинувши уперед свою праву руку в нацистському вітанні, цей хлопець, щоразу повертаючись на всі чотири сторони світу, голосно горлопанив російською "Хайль Гитлер!" і щоразу сам же собі й відповідав російською "Зиґ хайль!". Так і стоїть перед очима фантастична для радянського часу 1973 року картина якоїсь гри, в яку сам із собою, не бачачи мене, грався цей хлопець: заллятий яскравим ранковим сонцем нового буденного дня порожній двір і луна, що ширяє околицями: "Хайль Гитлер! Зиґ хайль!"...

У той час я мав свого щирого шкільного товариша, мого однолітка і однокласника, Вовку Багрова. Я був ватажком у нашій дружбі і тепер я розумію, що моя першість в усьому проти нього пояснювалася вищою культурою, інтелектом, інтелігентністю, начитаністю та літературністю, що панували у моїй сім'ї. Ми часто-густо гралися в тодішні дитячі радянські ігри, як самі, так і разом з іншими однолітками. Під враженням фільму про Штірліца я одного разу придумав нову незвичну для тодішніх дітей гру - "шифровка Штірліца". Я приніс до школи - а це був вересень чи жовтень 1973 року, вже після повного показу "Сімнадцяти миттєвостей весни" - списаний таємними і незрозумілими знаками аркуш паперу (вже й не пам'ятаю, що я там писав) і дав товаришеві - "Прочитай шифровку Штірліца!". Звісно, Вовка не зміг анічогісінько розібрати в тій "шифровці". Тоді я витягнув з кишені інший аркуш - "ключ" - де проти кожної літери абетки стояв придуманий мною знак, і показав другові як писати і читати шифровки. Після цього на шифроманію захворів весь клас, побачивши як ми утаємничено щось пишемо і передаємо одне одному записки, навіть під час уроку, і ніхто, нахабно й підло розгортаючи наші письмена, не міг прочитати тієї абракадабри. Нашу гру перехопили однокласники, але моя першість та "шаманський авторитет" у шифрувальній справі швидко зійшли на нема, коли хтось недурний зрозумів, що можна вигадувати безліч різноманітних "ключів" для своїх таємних листів, і тоді шифровка, дійсно, стане "листом від справжнього Штірліца", незрозуміла тим, кому не треба.

Цікавий випадок з цією шифровкою запам'ятався мені як анекдот з тих шкільних років радянського другокласника, хоча минув уже сорок один рік... Ми тоді належали до початкової школи і кілька років нашим класним керівником була наша перша вчителька повненька жіночка-бабуся десь під 50-60 років (а ким вона нам тоді здавалася? звісно ж, бабусею!), прізвище якої я, на жаль, не запам'ятав, а от ім'я-по-батькови запам'яталося на все життя: Анастасія Мітрофановна. Анастасія Мітрофановна, як я тепер це відчуваю, була доброю до нас і, мабуть, любила як дітей, так і свою професію. Одного разу я на уроці написав якусь шифровку з декількох речень, згорнув цей клаптик паперу і, повернувшися назад до Вовки, що сидів на парті зразу ж з-заду, за спиною, передав йому послання. Можна було б і тишком-нишком переказати пошепки свою думку другові, але ж ми "штірліци", розвідники, тому - тільки втаємниченим каналом передати послання! Анастасія Мітрофановна побачила таке нахабне порушення дисципліни, підійшла до Вовки і забрала в нього мою цидулку. Розкривши цей таємний лист (тоді я ще не знав, що це все - незаконно!), деякий час "читаючи" його, і - я впевнений! - не второпавши нічого, запитала вже мене: "Це що таке?". "Шифровка...", - відповів я, сором'язливо червоніючи і потерпаючи, що моїм батькам розкажуть цю історію. Але Анастасія Мітрофановна щось мугикнула собі під ніс, згорнула папірця у декілька разів, підійшла до вихідних дверей класу і використала цей клапоть для фіксації дверей, що постійно прочинялись на протязі і цілий урок скрипіли. Коли продеренчав дзвінок закінчення уроку і всі вийшли на перерву, я схотів знайти і знищити "шифровку", але її вже в дверях не було...

Е-е-х, молодість! Е-е-х, юність! Е-е-х, Штірліц!
Вже ніколи вам не стрітися зі мною!..