ЯКБИ Я ВБИВ ЦАРЬОВА...
Син Богдан (29 років віку) надіслав до мене в телеґрам звісточку, що падлюку, гниду, сепаратиста, ворога й колаборанта Олега Царьова нібито було підстрелено в Криму, у Ялті, де він живе.
Я відповів:
«Якщо це правда, що Царьова вбили (думаю, що наші партизани), тоді помста наздоганяє всіх зрадників і шпигунів, російських прихвоснів.
Ще коли Царьов був народним депутатом України, я його зустрів у ліфті, піднімаючись на 4 поверх Дніпропетровської обласної ради, десь 2010 рік. Я вже давно знав, що він ворог, з його виступів і публікацій. Він, мабуть, шкірою своєю відчув мою до нього ненависть і зневагу (їхали разом, поруч, я, він і його охоронець). Царьов такий високий і спортивний жлоб. Так зле поглянув на мене звисока... Ми одне одного зрозуміли. Ги-ги».
І от зараз думаю таке. Якби я тоді в ліфті вбив Царьова, то вже досиджував би свій термін у 15 років. Якщо не дали б мені довічне покарання. Бо народний же, сука, депутат. Обраний народом, сука, тобто бидлом. Бо такого ворога Царьова могло обрати депутатом тільки бидло! Бо хіба не видно було, сука, що ця наволоч працює на Москву?!
Нарешті ми вбиваємо царьових, стремоусових, захарченків і моторол із ґівами. А якби їх було вбито ще тоді - в 10-му чи 14-му році, а краще ще раніше починали б убивати їх, ще в 91-му році минулого століття, як Незалежність здобули, - тоді й війни кривавої, як нині, не було б...
«Якби то, думаю, якби
Не похилилися раби...
То не стояло б над Невою
Оцих осквернених палат!»
(Тарас Шевченко, "Якось-то йдучи уночі", 13 листопада 1860 року, Санкт-Петербург).
...Пишуть уже, що Царьов ніби ще живий, не здох, падлюка, у лікарні він лежить.
Пусте, нехай лікується. Ми все одно його вб'ємо!
28.10.2023
©Андрій Якименко
