На цьому сайті www.nezalezhnist30.com.ua я замовив цю ювілейну медалю до 30-річчя Незалежности - 24.08.2021.
Вартість медалі 0 грн., але пакування й пересилання 99 грн. Оплата при отриманні на відділенні Укрпошти, мусите надати свої ПІБ, адресу, телефон, е-пошту.
Тобто, насправді медаля до 30-річчя Незалежности обійдеться у 99 грн.
Пропоную вам замовити собі медалю до ювілею Незалежности!
Слід розуміти, що це не медаля від Нацбанку України. Але для зміцнення Віри українського патріота річ добра! Ну, ми ж вішаємо на лобове скло автівки український прапор? А в мене в автівці їх аж три прапорці: синьо-жовтий, червоно-чорний і європейський.
Тому, хто хоче мати артефакт до 30-річчя Незалежности - замовте цю медалю!
Що показав нам Бабченко? Я маю на увазі чудову професійну гру між СБУ та ФСБ - фаховість українських спецслужб і провал москальських рукосраких різників. Я прочитав безліч статтей і аргументів на цю тему, з різних таборів. Ну, близька мені тема спецслужб, дуже близька. На рівні політпропаганди та ідеології. Моє це, не приховую, панове!
Так от:
1. Москва (Путін, Кремль, ФСБ і т.д. - це все Москва) наказала вбити Аркадія Бабченка, опозиційного до нинішньої російської влади журналіста і який уже мешкав у Києві. Мотивація: дестабілізація України та приниження професійности СБУ.
2. СБУ через свого агента таємно викрила цю змову проти Бабченка, зіграла свою партію, заарештувала ФСБ-агента, посадила російську ФСБ у болотно-смердючу калюжу. Прокол російських спецслужб став очевидним для усього світу. Спецслужби всіх держав регочуть над Росією.
4. Коли Грицак (голова СБУ) на брифінгу сказав, що журналіст живий і вийшов Бабченко, я одразу звернув увагу на відсутність будь-яких пояснень... російської сторони. Ні ФСБ, ні русоЗМІ, ні троле-боти, ні прості російські громадяни нічого не писали на цю тему аж добу! У них був шок! Шок від провалу ФСБ Росії! Навіть на навмисні провокативно-визивні коментарі (мовляв, ну, й телепні ці ФСБівці!) російська сторона мовчала! Ги.
5. Минає десь доба, Москва оговталася. Підкуплені західні видання, російські троле-боти, москалі в коментарях почали писати про... провал, про цирк, про показуху СБУ (??)!.. Москалі, сидячи в калюжі, верещали: "Та не хотіли ми убити, що за цирк влаштовує ця СБУ?!", ги-ги.
6. Путін в інтерв'ю австрійському тележурналістові (вже тижнів зо два як минуло після "вбивства") Армінові Вольфові теж висміяв українські спецслужби, кажучи про "цирк" і про те, що над СБУ глузують західні видання (ага, куплені Росією статті і куплені автори за гроші Газпрому), а "ФСБ нікого не вбиває, тим більше журналістів", ги.
Висновок, уже вчергове, маємо який?
1. Провал ФСБ.
2. Чудова робота СБУ.
3. Москва, проваливши справу, завжди каже, що не дуже-то й хотілося. Ги, незворушна пика при поганій грі.
4. В усьому світі видно провал ФСБ, але російський громадянин просто вірить (в і р и т ь !!) у те, що провалилася СБУ!! Бо СБУ, мовляв, "хотіла підставити ФСБ" (гм, у чому підставити?), створивши "цирк" з убивством, якого ФСБ "і не планувала навіть". Але убивства не було (ага, завдяки професійним діям СБУ!), тому "ФСБ чиста", а над "цирком СБУ", мовляв, регоче увесь світ!..
Повторюю: ви не шукайте логіки в таких поясненнях, нема її! Тут головне, що росіяни вірять в маячню своєї влади! Вони щиро - щиро! - надривають животи: "яка ж ця СБУ дурна!"!! І мені не вдалося переконати жодного москальського співбесідника, вказуючи на логічні проколи й нестиковки у москво-поясненнях про "вбивство" Бабченка!..
Тому Аркадій Бабченко нам показав - учергове! - що з москалями в нас нема нічого спільного! То - зомбі, свині, москво-стадо ідіотів! Їм москво-влада скаже: "Їж лайно, бо це корисно!" - і вони накинуться то жерти, аж причмокуючи! І скажуть, що то дуже смачно!
Цих зомбі годі навернути у цивілізацію! Всіх москалів потрібно просто вбити! Здійснити, за визначенням ООН, масовий геноцид російського (москальського) народу! Щоб решта світу зажила спокійно і щасливо.
Це аматорський кінофільм, зафільмований 25 жовтня 1969 року моїм батьком Якименком Григорієм Васильовичем (19.09.1940 року народження). Фільм німий, му́зику накладено оцифрувальною фірмою. Тобто, на день місцевих виборів в Україні 25.10.2020 події в цьому кінофільмі сталися 51 рік тому...
Я назвав цей кінофільм "Весілля Белановичів". Віталій Беланович у цьому фільмі - наречений, а Люба Бочка, наречена, стала після ЗАГСу Любою Беланович. ЗАГС (відділ Запису Актів Громадянського Стану) тепер називається РАЦС (відділ Реєстрації Актів Цивільного Стану). У кінофільмі з цього Заводського ЗАГСу міста Дніпродзержинська (тепер місто Кам'янське, Дніпропетровська область) виходять молодята. Цікаво, що цей РАЦС у Кам'янському й досі стоїть на місці і працює! І напис на ньому тепер "Палац щастя".
Люба Бочка, у шлюбі Беланович, це найкраща мамина подруга! Моя мама Люба Сімцова (тепер уже як заміжня - Якименко, 10.01.1941 року народження) і Люба Бочка дружили наче сестри ще зі школи. Коли у віці 15 років (1957 рік) моя мама втратила свою маму, мою бабусю Марусю, в якої був рак шлунка, то сім'я Бочкíв прийняла мою маму як дочку́ у свою родину. Хати́ Сімцових і Бочків були на протилежних схилах Самишиної балки тодішнього Дніпродзержинська. І мама заходила перед школою до своєї по́други Люби Бочки, щоб разом іти до міської школи №23. Сім'я Бочків, яка мала своїх четверо дітей, знаючи, що моя мама вже не має мами, годувала мою маму сніданками до школи та обідами після школи, як подруги верталися додому. Адже розуміли, що мамин батько-удівець, мій дід Кузьма (20.04.1906-02.12.1997), що має двох дітей, не годен готувати добре їсти ні собі, ні дітям...
А дружба двох Люб, двох подруг, тривала все життя. Буквально. Люба Беланович (за дівоцтва Бочка) померла у 2010 році від раку грудей...
Цей фільм батько фільмував на кіноплівку форматом 1х8мм. Оцифровував цей кінофільм вже я, здавав на фірму. Оцифровано як є. Тобто, де засвічено кіноплівку, де неякісно сфільмовано - все перейшло в цифру. Але я переконаний, що попри таку якість нині фільм дивитися усім цікаво. Адже події, зачіски і мода, одяг, машини, весільний стіл, весільні музи́ки тощо - все несе в собі відбиток епохи Совітського Союзу та УРСР (Української Радянської Соціялістичної Республіки) кінця 1960-х років минулого століття...
Кінофільм:
Дата фільмування: 25 жовтня 1969 року.
Місце фільмування: місто Дніпродзержинськ, нині Кам'янське, Сами́шина балка на території міста.
Оператор, сценарист і режисер - мій батько Якименко Григорій Васильович (19.09 1940 року народження, нині живе у Кам'янському).
Тривалість кінофільму: 7 хв 27 с.
Часові мітки:
01:01 - моя мама Якименко Любов Кузьмівна (10.01.1941 року народження, нині мешкає у Кам'янському) виходить із ЗАГСУ; мамі тоді було 28 років, нині 79.
01:24 - молодята Віталій Беланович і Любов Бочка, вже теж Беланович. Усі у фільмі віком 28-30 років. Віталій помер ще у 1980-х роках. Бочка Любов Іванівна (27 січня 1941 - 13 вересня 2010).
02:02 - Тамара, сестра Люби-нареченої, живе нині в Кам'янському.
02:05 - батько Люби-нареченої, давно помер.
03:44 - у нареченої "украли" черевика.
04:20 - у центрі кадру у білій блузці з високою зачіскою моя мама Якименко Любов Кузьмівна (нині живе у Кам'янському, тоді у віці 28 років), розмовляє з якоюсь молодицею. Найлівіше у кадрі - Тамара, сестра Люби-нареченої.
05:20 - мій батько Якименко Григорій Васильович (19.09.1940 року народження, нині живе у Кам'янському), у фільмі у віці 29 років.
05:30 - мій батько.
05:44 - мати Люби-нареченої, що у фільмі взяла "під козирок"; давно померла. Моя мати мені розказувала, що ця бабуся (для мене бабуся) мене у 1965-66 роках немовлям місяць доглядала, коли моя мати через поїздки, роботу, життєві труднощі не могла бути цілоденно зі мною. Навіть мене прийняли Бочки́ у свою сім'ю...
05:46 - баба Тетяна (так я її знав з дитинства); це друга дружина мого діда Кузьми, батька моєї мами. Коли бабуся Маруся, мати моєї мами, померла у 1957 році, то Сімцов Кузьма Вікентійович удруге одружився з Га́вриш Тетяною Костянтинівною, яка стала Сімцовою. У фільмі Тетяні Сімцовій, наскільки пам'ятаю, 55-56 років. Вона померла на початку 2000-х років.
05:56 - у кадрі Непорада Валентин Григорович (28.04.1941-12.10.1973). Це перший чоловік моєї нині покійної тещі Кучук Ольги Антонівни (для мене - мама Оля), матері моєї нинішньої дружини Наталки Якименко. У шлюбі з Непорадою в Ольги Кучук дітей не було. Валентин Непорада безглуздо загинув у віці 32 роки. Про маму Олю й Валентина Непораду я вже писав у 2017 році ("Любов до чоловіка", http://yakymenko.blogspot.com/2017/04/blog-post_435.html?m=1).
06:12 - наречена Любов Беланович, за дівоцтва Бочка. У фільмі у віці 28 років. Померла у 2010 році у віці 69 років. Похована у Кам'янському.
06:39 - мале 1,5-річне дитя сидить на руках. Це мій молодший брат Якименко Ігор Григорович (08.04.1968 року народження, нині мешкає у Кам'янському з сім'єю, має сина Владислава, 23.09.1998 року народження).
Мене у фільмі, на жаль, нема. Батьки не пам'ятають чому я не потрапив у фільм. Можливо, маючи 4 роки, майже 5, я десь грався з іншими дітьми...
Коли я мав без 2-х місяців 25 років (на листопад 1989 року), я стрімголов пірнув у політичну діяльність, якою у листопаді цього 2020 року вже навіть не просто займаюся, а живу вже понад 30 років.
І депутатом був місцевих рад, і членом виборчих комісій, і очолював парторганізації, і держслужбовцем був (нині навіть пишаюся своїми вісьмома роками стажу державної служби у тодішній Дніпропетровській обласній державній адміністрації, в Управлінні освіти).
І синові Богданові ізмалечку розказував про свою діяльність, і навернув його в Націоналізм.
Думаю, росте династія політиків! Ну, як за Совка були династії шахтарів чи металургів, що дуже віталося тим комуністичним суспільством.
Ось, навіть не знав, не відав, син (26 років віку) надсилає в день місцевих виборів 25.10.2020 світлини. Він - член виборчої комісії від партії ЄС (Європейська солідарність, голова партії Петро Порошенко, президент України 2014-2019 років).
Ну, що ж! З почином тебе, синку!
І згадав я, коли був членом комісії у березні 1991 року, коли у Совітському Союзі, який ще існував, Горбачов, тодішній президент СССР, своїм указом провів 17.03.1991 року референдум у країні, що вже розпадалася. "Чи ви за збереження союзу Республік?" - десь таке було запитання. Референдум сказав зберегти Союз. В усіх тодішніх республіках, у тім числі в Україні, переважна кількість населення сказали: "Так, Союзу бути!". До речі, вже 1 грудня 1991 року на всеукраїнському референдумі понад 90 відсотків населення України підтримали Акт проголошення незалежности України, прийнятий постановою тодішньої Верховної Ради УРСР (Української Радянської Соціялістичної Республіки), тобто виступили проти Союзу.
Так от, я був членом референдумної комісії, здається, від УРП - Української Республіканської партії. Писарем (секретарем) Кам'янської (тобто, Дніпродзержинської) міської парторганізації УРП я був обраний у 1990 році після 1-го всеукраїнського з'їзду УРП у Києві (я був делегатом цього з'їзду) і був писарем до переходу в 1993 році в ДСУ (політична партія Державна Самостійність України).
Референдумна дільниця тоді, 17 березня 1991 року, була в УПК №2 (учєбно-проізводствєнний комбінат, навчально-виробничий комбінат), що на тодішній вулиці болгарина-комуніста Димитрова, тепер вулиця Михайла Грушевського, президента УНР у 1917-1920-х роках.
Так от, до середини дня я вже розумів, що населення голосує за Союз (це зараз не дуже люблять розкриватися як голосував, а за Совка всі могли навіть на дільниці членові комісії спокійно-радісно сказати як віддав свій голос).
Я сам зранку проголосував на своїй іншій дільниці проти збереження Союзу, звісно. І от сиджу я, член комісії, перевіряю документи виборців, під розпис видаю референдумний бюлетень. Ну, як і мій син Богдан це робив на місцевих виборах 25.10.2020, ось на світлинах.
Тут до мене підходить виборець, мій партійний керівник, голова Кам'янської міської організації УРП Владислав Вейссенберг (я мав тоді 26 років, а Владиславові було вже за 50). Він уже взяв на іншому столі свій бюлетень і, побачивши мене, підійшов, радісно привітався, і спитав: "Ну, як голосують люди, Андрію?". "Погано!", - відповів я. "А чому?", - питав далі Владислав. "Та голосують за Союз!", - я відповів. Тут біля мене сусідка, членка референдумної комісії, аж приснула якимсь радісно-здивованим гуморо-сміхом: "Так это ж хорошо, что за Союз!", - широко-здивовано вибалушивши свої очі на нас, втрутилася вона російською в нашу розмову. Як пригадую, ми вдвох із Владиславом дружно заперечили сусідці, мовляв, досить нам 70-ти років комуністичного рабства, якось так. Ну, бійки чи скандалу не було, тоді ще патріоти України були в такій меншості, що народними масами вважалися надокучливими комарами: так, кусають і п'ють кров, але їх мало і живуть вони по болотах...
От такий спогад вигулькнув у моїй пам'яті, коли побачив сина на світлинах...
На світлинах:
Богдан Якименко, син Андрія Якименка, член виборчої комісії від політичної партії Європейська солідарність, місцеві вибори 25.10.2020, м. Дніпро, виборча дільниця у школі №47.
Наприкінці совково-комуністичної епохи (1985-1990 роки) по всьому Союзу піднялася хвиля осуду політики КПСС (компартії Союзу) та тодішньої держвлади. Я тоді мав 20-25 років.
Пам'ятаю антипартійний (партія ж була одна - КПСС) аргумент тодішніх демократів (демократи - тодішня єдина опозиція до комуністів): ми, мовляв, в есесесері спочатку робимо собі всіляких перешкод, а потім їх долаємо успішно, тобто в розвитку своєму тупцюємо на місці. Наприклад, спланували, наробили безліч - сотні й тисячі! - комуністичних будівництв заводів, фабрик тощо, звели фундаменти і трохи стін, а далі - нема ні технологій, ні фінансів. От всю країну потім кидаємо на подолання штучної розрухи...
Щось подібне я вбачаю в діях стада баранів, які себе вважають патріотами, які весь час лементували про баррриг при владі, про розкрадання й внутрішній антинародний фронт, про здачу України Путіну. Цим стадом є свободівці, всілякі тягнибоківці, білецьківці та інше псевдонаціональне шумовиння.
До такого шумовиння належить і Андрій Денисенко, колишній народний депутат. Особисто мені знайомий Денисенко усю свою каденцію воював на фронті... проти президента Порошенка. Ну, от Порошенко - це ворожий, як казав народний депутат, фронт внутрі країни. Ми спочатку подолаємо цей фронт внутрі, ну а потім попремо всією силою на фронт Донбаський. Бо Порошенко - то є зрадник, капітулянт, крадій, барига, олігарх і взагалі цей Вальцман губить Україну.
Отак ці патріоти разом з Денисенком звели прозору і безбарвну, легку, ніби повітря, перешкоду. Тобто, перешкоду бачили лише вони, розумним людям очевидно - перешкоди ж не було насправді! А тепер цю перешкоду за президента Зелі-пісюніста, змуровану денисенками і тягнибоками, яка з'явилася нахабно, твердо, міцно і вживу, патррріоти денисенки долають героїчно...
Штаб спротиву капітуляції у Січеславі (нині це місто тимчасово називається Дніпро) з Денисенком на чолі ми, звичайно, будемо підтримувати всім своїм патріотичним чином!
Але я хочу запитати в українців денисенків, тягнибоків, інших патррріотів, які топили у лайні державника - президента Порошенка:
"Що, доперло вам, дурні хохли, хто був кращий президент?!"!!
День пам'яти жертв масової депортації українців до Сибіру: 21 жовтня 1947 року.
Пам’ятаємо, не забудемо!
День 21 жовтня 1947 року.
До помешкань ще сонних людей вривалися совіцькі (російські) окупанти й після нетривалого обшуку дозволяли похапцем зібрати особисті речі, після чого у вантажівках доправляли на залізницю, де на людей чекали товарні вагони.
Операція "Запад" була частиною кількарічної нещадної боротьби сталінського режиму з українськими повстанцями (ОУН, УПА). Навесні 1947 року вийшов наказ міністерства держбезпеки (МДБ) УРСР із завданням "у найкоротші терміни зліквідувати бандитизм та національне підпілля на території західних областей України".
Ініціятори операції вважали, що масова депортація ускладнить вербування нових членів ОУН, спонукатиме підпільників здаватися та викличе страх серед місцевих жителів.
Під виселення підпадали всі повнолітні та неповнолітні члени сімей повстанців, засуджених, активних націоналістів, а також близькі родичі, що проживали разом з ними. Для проведення операції було залучено 13 592 співробітників органів внутрішніх справ і військовослужбовців.
Транспортування населення відбувалося з 87 залізничних станцій Західної України.
Це був телевізійний проєкт тележурналіста Віталія Теплова, він, Теплов, є у фільмі. Назва щотижневої передачі на дніпропетровському обласному державному телеканалі - "Політпивбар". Тепер Дніпропетровськ називається містом Дніпро, а буде називатися Січеслав, ми перейменуємо.
Це кінець грудня 1996 року. Мені 31 рік, майже 32, я голова Дніпропетровської (Січеславської) обласної організації ДСУ. ДСУ - це політична партія "Державна Самостійність України". І партія і обласна організація були офіційно зареєстровані Мін'юстом (партія) і обласним управлінням юстиції (облДСУ). Зверну увагу, що назва Січеславська є офіційною назвою обласної парторганізації. Я саме з такою назвою і зареєстрував облДСУ. І це було першим після 1918 року нагадуванням про Січеслав!
Так, це майже 24 роки тому...
Віталія Теплова, журналіста-ведучого, що тоді, що на сьогодні я назвав би ватою. Я навіть не здивуюся, коли він у 2019 році голосував у другому турі президентських виборів за Зеленського, хоча давно не бачився з Тепловим. Теплов щотижня запрошував голів обласних парторганізацій, проводив отакі зустрічі-бесіди, пригощаючи пивом (звідси ПолітПивбар, ну, і реклама дніпропетровського пивокомбінату "Дніпро") і пускав ролика в етер, додаючи рекламу різних фірм. З реклами він і жив, ну, і телеканал, звісно. Рекламу я не видалив із ролика навмисне, хоча вона навіть ще тоді була задовгою і нудною. Але для розуміння тієї епохи реклама надає багато інформації. Ми бачимо які фірми рекламувалися, який товар, нема жодного мобільного телефону для зв'язку, самі стаціонарні, ще й 6-значні (тепер 7 цифр у міських телефонних номерах) тощо.
Через свою ватяність Теплов погано розкрив ідеологію трьох партій, керівників облпарторганізацій яких запросив. Тривалість зустрічі і зйомок була, пам'ятаю, до 2-х чи більше годин, а ролик вийшов на хвилин 15, а решта - реклама... Але, не маючи ні газет, ні телеканалів (інтернет-сайтів тоді ніхто не мав, соцмереж не існувало), ДСУ Андрія Якименка користувалася будь-якою нагодою, щоб виступити перед народними масами. Тому на "пивбар" Теплова, я, звісно, пішов.
Крім Теплова також мене не зрозумів і голова обласної організації УРП (Українська Республіканська Партія) письменник Ярослав Трінчук. Трінчука я особисто знаю на сьогодні вже понад 35 років, його доля ще в совітську епоху занесла до Дніпропетровська з західної України (звідси і приємний західноукраїнський акцент у Ярослава). Що Теплов, що Трінчук звели ідеологію ДСУ до вузькоетнічного розуміння, хоча я вже кілька років, а також на цьому ПолітПивбарі, вже пропагував не етнічний, а націонал-політично-державницький спосіб у розбудові України. Звідси й гасло "Націоналізм - це політична релігія!". Тобто, якщо ти не українець за паспортом чи за народженням, але історично давно вже живеш в Україні, визнаєш її державність, вживаєш українську мову, подальше своє життя пов'язуєш із українським народом і цією землею, якщо своїх дітей ти виховуєш як українців, охопимо все це словом: якщо ти віриш в Україну, то ти й сам уже став українцем! На сьогодні (2020 рік) я маю безліч прикладів такого навернення в українство (багато хто з ветеранів АТО-ООС, зокрема Ігор Лапін, з блогерів Дмитро Чекалкін, несть їм числа!).
Також згадаю злим нетихим (ги-ги) словом журналіста Вадима Рижкова, який тупо вигукував на бесіді: "Та всі партії відірвані від інтересів людей! Що ви хорошого робите людям?!". Рижков, мабуть, думав, що партії повинні ремонтувати дороги, коли й нині це є дорога́ річ для міст, областей і самої держави! Рижков і досі, мабуть, не тямить для чого суспільству потрібні політичні партії... Щоб читач зрозумів хто таке Рижков (помилки нема, са́ме хто таке!), скажу, що цей скиглій, ще як ввели українську гривню і монети (1996 рік, за прем'єрства Лазаренка), нив у своїх статтях, що він плутається з кольорами нових українських копійо́к, бо совкові копійки були іншого кольору!..
Гостеві програми, підприємцеві та юристові із США, з міста Нью-Йорка, Яремі Бачинському я вдячний особисто. Бо саме з того "Пивбару" ми зазнайомилися ближче і саме завдяки Бачинському я побував у липні-серпні 1997 року в Америці за програмою USAID (Агентство США з міжнародного розвитку) з групою українських юристів, суддів, адвокатів (місто Джексон, штат Міссісіпі, поїздки до штату Луїзіяна, місто Новий Орлеан, на Мексиканську затоку Атлантичного океану, семінари та відвідування поліції, тюрем, адвокатських контор, судів і судових процесів в Америці тощо).
Щодо себе на час ПолітПивбару, то скажу, що я тоді мав міжшлюбний період, судові процеси з розлучення та за квартиру (перший процес, звісно, програв, шлюб за наполяганням першої дружини Леськи Половини було розірвано, але квартиру я відсто́яв за собою). Я мав сина Богдана (на тоді йому було 2,5 роки, нині вже 26). І, здається, цей Новий 1997 рік я востаннє зустрічав в Олександрії Кіровоградської области у своєї партійної коханки Лариси Шевчук, яку тепло згадую і досі (я докладніше про цей любовний свій період писав тут: "Лариса", http://yakymenko.blogspot.com/2020/02/1994-29-39.html?m=1).
Ну, а щодо інтерв'ю з містянами на вулицях Дніпропетровська-1996, то скажу, що населення на сьогодні вже змінилося! На 5-й рік Незалежности ніхто не розумівся на партійних ідеологіях і партіях, не цікавився політикою, більше знав російських політиків, ніж всеукраїнських, не кажучи про місцевих. Спадок Совка! Але станом на 2020 рік мало хто не усвідомив якої він "партійности" і за яку партію йому голосувати...
...Переглядаю знову ролик. Так, я змінився зовні (ну, був на чверть століття молодшим, ги-ги!), але - не ідеологічно! Ті ж самі ідеї мною сповідуються і навіть розвиваються і досі. Хіба що прожите після 1996 року життя поглибило, доповнило і відточило мій Націоналізм і Віру в Націю та Україну!
Ми переможемо!
Слава Україні!
Додаток:
Дніпропетровське обласне державне телебачення, щотижнева програма ПолітПивбар, кінець грудня 1996 року.
Я голосував колись за Тягнибока і партію Свобода. Колись - тут головне слово. Тепер не голосую. Чи я змінився? Ні. Змінилася Свобода! Останнє, що змінило мою думку про Свободу - систематична, багаторічна, несправедлива критика на адресу вже колишнього президента, державника Порошенка, людини, що втілила всі основні націоналістичні постулати партії Свобода у життя!
Я знаю особисто зі Свободи патріотичних активістів, можна сказати друзів (через Порошенка вже колишніх), які теж топили проти Порошенка. Мої розмови з ними їх не переконали. "Порошенко - то барига й зло для України!", - віра цих уро́дів непохитна! Я вважаю, що вожді Свободи навернули нижчих членів у шкідливу і злочинну віру - віру в те, що Порошенко - менше зло, ніж Путін чи Зеленський... Ідіоти! Вас Історія укине у помийну яму! Вже укинула!!
Завтра маємо річницю створення СНПУ - Соціял-національної партії України. 13 жовтня 1991 року на з'їзді у Львові утворилася Свобода, попередня її назва СНПУ. З уроди́нами тебе, Уро́дино!
Ось що я писав про партію Свобода у січні 2019 року (додаток). Так, щодо Порошенка пророцтво не збулося... Ну, я ж не знав, що гнилий свободівський вірус Только-нє-барига (а чим він відмінний від кримрашистського Хоть-камні-с-нєба?) буде таким заразним для хохлів і малоросів...
Віктор Ковальчук опублікував моднє нині опитування "За кого проголосуєте з цих двох, трьох і т.д.?" (Viktor Kovalchuk, 11.01.2019, Facebook). І виставив "на подіум" геть нереальний випадок, коли у другий тур на виборах президента України (31.03.2019) вийдуть Порошенко й Кошулинський. Звісно, на сторінці у свободівця переміг Кошулинський, ги-ги. Гм... Люди навіть не здогадуються, що Кошулинський не здолає й першого туру. Але то таке.
Я тамо ж, у Ковальчука, написав свободівцям пророцтво про Свободу. Хочу підкреслити, що нині я - безпартійний націоналіст і в цьому році (у листопаді 2019) матиму вже 30 років націоналістичного стажу. Сюди входить членство в ТУМі (Товариство Української Мови, нині Просвіта), РУХ (Народний Рух України за перебудову), УГС (Українська Гельсінська Спілка), УРП (Українська Республіканська Партія), ДСУ (Державна Самостійсть України), УНА-УНСО (Українська Національна Асамблея-Українська Народня СамоОборона).
Так от, дорікаючи Свободі та пророчачи її занепад, я ніяким чином не кажу про занепад ідеології Націоналізму! Навпаки, Націоналізм в Україні зростатиме й далі і ми ще з вами побачимо Його священний розквіт, силу й перемогу!
Я стверджую, що у Свободи видихся Націоналізм, ця партія розхлюпала Його краплина по краплині, і Його прапор підняли й понесли інші люди!
І ось моє пророцтво про Свободу:
"Президентом у 2019 році стане Порошенко. А далі вже Кошулинський і партія Свобода мають навернути населення у свою віру, якщо хочуть щоб Кошулинський став президентом. Розчарую прихильників Свободи: через помилки Тягнибока у короткий період після перемоги Майдану (лютий 2014) та до інавгурації Порошенка (червень 2014), а також потім, після виборів, коли слід було не лише підтримати новообраного президента, але й увійти у його, читай: у державну, команду, та нерозумний гармидер рік по тому (граната під ВРУ, підтримка насіннєвої дурної "блокади" Донбасу тощо), Свобода відштовхнула від себе навіть своїх прихильників. Крім того, тупо не вбачати у знакових історичних державницьких учинках Порошенка саме його заслугу (на кшталт: заслуга в Томосі не президента Порошенка, а виключно патріярха Філарета) - це все є вчинками, що привели Свободу до маргіналізації і до подальшого, і дуже швидкого, занепаду Свободи і зникнення її з політичної арени України, як, наприклад, компартії Петра Симоненка. Навіть антиСвободівського закону не потрібно, партія сама себе погубить через нерозуміння, що в історичному масштабі Головним Націоналістом та історичною фігурою, що підточить/підточив підвалини Росії, нині став Петро Порошенко. Не жартую.
Сьогодні ми святкуємо 2-річчя незалежности ПЦУ - Православної Церкви України. Незалежности від Московської церкви.
У 1686 році гетьман України Самойлович (на нинішній час його політичні погляди можна визначити, що він був тодішнім Януковичем.) разом з московською царівною Софією, регентшею царського престолу, та тодішнім Московським патріярхом відправляють грамоти-прохання і спільне посольство до Константинополя. І там за 200 червінців і три сорока (120 штук) соболів тодішній Константинопільський патріярх Діонісій IV підписав грамоту про переуступлення тодішньої Київської митрополії під зверхність московського патріярха.
Тут хочу звернути увагу, що канонічної (церковно-законної) передачі української Церкви Москві ніколи не було! Не було ні Вселенського церковного Собору, ні То́мосу від того ж таки Діонісія 4-го, тодішнього Константинопільського Патріярха!
Якщо більш популярно пояснити для теперішнього люду, то я б, як юрист, навів би такий приклад. Ну, от раніше надавалися державні й комунальні квартири громадянам рішенням місцевих виконавчих комітетів рад (і досі такий існує порядок, інша річ, що таких квартир уже нема через відсутність комунального будівництва). Потім із ордером на квартиру, виданим за рішенням райвиконкому, громадянин ішов до ЖЕКу (житлово-експлуатаційної контори), начальниця ЖЕКу видавала ключі на квартиру і вела до квартири, передавала її за актом новосельцеві. Так от, при передачі української Церкви до Москви "ордеру виконкому" (тобто, То́мосу, церковного указу) не було і нема досі, а тільки є "передача начальницею ЖЕКу".
Отже, з 1686 року українська Церква була нелегітимно підпорядкована московській Церкві. Але президент-державник України Петро Порошенко у 2018 році зламав цю московську підступність. Президент Росії Путін навіть задіяв ФСБ, щоби завадити Порошенкові, навіть хотів підкупити і погрожував Патріярхові Варфоломієві! Та все ж стараннями Порошенка у жовтні 2018 року було проведено церковний Собор у Константинополі, на підставі рішення якого у січні 2019 року Патріярх Варфоломій видав церковний указ-То́мос про відновлення української Церкви з митрополитом на чолі як ПЦУ - Православної Церкви України.
Зверну увагу, мова йде не про створення Церкви, а саме про відновлення її та відновлення Патріяршої Константинопільської влади над українською Церквою. Крім того, підкреслю, що українська Церква ПЦУ має Томос про автокефалію (автономію), а московська Церква РПЦ (Русская Православная Церковь, рос.) досі не має і ніколи не мала Томосу про автокефалію! Тобто, з церковно-юридичного погляду РПЦ була і досі є розкольницькою Церквою!
За президентства Порошенка до квітня 2019 року християнські осередки трьох фактичних церков України - УАПЦ (Української Автокефальної Православної Церкви), УПЦ КП (Української Православної Церкви Київського Патріярхату) і УПЦ МП (Української Православної Церкви Московського Патріярхату) - активно переходили в ПЦУ. За президентства Зеленського цей процес загальмувався і навіть у східних регіонах України призупинився. Але ходи́ Історії не зупинити! Я переконаний, що за найближчих кілька років уся християнсько-православна спільнота України перейде до ПЦУ!
Ось що я писав у 2019 році про цю поправді історичну подію - відновлення української Церкви як ПЦУ, Православної Церкви України (додаток).
Автокефалія УПЦ - відновлення ПЦУ: 11 жовтня 2018 року.
Синод Вселенського Константинопільського Патріярхату на своєму з'їзді 09-11.10.2018 надав Українській Православній Церкві автокефалію (автономію) 11 жовтня 2018 року, скасував анатеми, накладені РПЦ (Русскою Православною Церквою) на митрополита УАПЦ (Української Автокефальної Православної Церкви) Макарія та патріярха УПЦ КП (Української Православної Церкви Київського Патріярхату) Філарета, скасував грамоту (Синодальний лист) 1686 року про перепідпорядкування Московському патріярхові Київської митрополії, що означає, що території всієї сучасної Білорусі, частково сучасної Польщі (Холмська і Перемишлянська єпархії) і сучасної Росії (Смоленська і Брянська єпархії) є канонічними територіями Київської митрополії. Синод висловився за надання Томосу (церковного указу) про автокефалію в разі об'єднання всіх українських православних церков у єдину помісну церкву. Константинопільський Патріярх Варфоломій у січні 2019 року надав українській церкві Томос після Об'єднавчого з'їзду українських церков (УАПЦ та УПЦ КП).
Таким чином, 11 жовтня 2018 року відновлено Українську Церкву митрополичого рівня - ПЦУ (Православну Церкву України), як було за Володимира Великого (Володимира Хрестителя) у 10 столітті (масове хрещення киян - 988 рік) і за подальших руських (українських) князів.
Я голосуватиму на місцевих виборах 25 жовтня 2020 року за політичну партію ЄС (Європейська солідарність), а також за кандидатів від ЄС.
У бюлетені треба поставити дві галочки в клітинках (або інший знак свого вибору) - одну за партію, іншу за кандидата. Я поставлю галочку навпроти партії ЄС та навпроти кандидата в депутати, якого висунула Євросолідарність. Кандидата я оберу будь-якого, аби він був від ЄС.
Так, я маю безліч претензій до ЄС і особисто до пана Порошенка. Я вважаю злочином не закріпити перемогу Майдану і Революції. Порошенко-президент надто грався з ворогами. Контрреволюційна гідра вже підняла голову і множиться, і множиться... Якщо ми, українці, врешті-решт програємо, як у 1920-х роках, коли програли і згубили УНР, то програш України у 21 столітті буде виключно на Порошенкові! І Порошенко, який нині є на висоті історичної оцінки, упаде різко додолу, як упав додолу Віктор Ющенко, заробивши історичне погоняло Слимака!
Але із кандидатів у майбутні президенти на вибори 2024 року (якщо раніше, достроково, ми не скинемо Зелену Шмарклю) немає іншої потужної проукраїнської фігури, ніж Порошенко. Тому ми мусимо вже зараз торувати йому шлях до президентської посади. І тому ми мусимо на місцевих виборах надати більше голосів партії ЄС та її кандидатам!
Я вам скажу, що я навіть не читав ні програми Євросолідарности на місцевих виборах, не цікавлюся хто в мене на окрузі кандидатує в міські голови чи в депутати. Це непотрібно. Голосувати треба за ЄС та кандидатів від ЄС! А Порошенко надасть ради своїй "армії" в місцевих радах!
Ось, мій син Якименко Богдан (26 років, програміст) кинув посилання мені на Viber зі статтею про Верховну Раду України. Я прочитав і відповів. І заторкнув питання виборів. Пропоную прочитати мій коментар і думку.
А в день виборів 25 жовтня до місцевих рад голосувати всім за кандидатів партії ЄС і за Євросолідарність!
І тоді ми переможемо!
Додаток:
Моя відповідь синові на Viber, 08.10.2020:
«Стаття цікава. Дякую. Прочитав.
Мій коментар:
1. Мишача метушня серед депутатів і фракцій ВРУ мені знайома і зрозуміла. Те ж саме було і в облраді, і в міськраді, коли я депутатствував у 1990-94 роках.
2. Зеленський втрачає владу на всіх фронтах, навіть серед своїх же зеледепутатів.
3. Зеленським і Коломойським депутатам виплачується по 20 тисяч доларів готівкою у конвертах щомісяця, додатково до офіційної законної зарплатні 40-50 тисяч гривень. Ну, а як спіймати за корупцію, не знаю. Олігархи мають гроші, із приватизованих заводів беруть, недоплачуючи зарплатню працівникам...
4. Боголюбов, жид, олігарх, друг Коломойського, ретельно дотримується жидівськооо шабату. Це коли жидам заборонено будь-що робити у суботу. Він навіть слухавки не піднімає, бо то фізична праця... В Ізраїлі жидам заборонено в суботу натискати навіть кнопку ліфта (бо то ж праця!), то робить араб-працівник. Маразм віри, коротше.
5. Жидівство в разі перемоги на місцевих виборах 25.10.2020 (партії За майбутнє, Слуга народу та інші) потім цей трамплін використає на парламентських та президентських виборах. Якщо жиди візьмуть владу, то українській Україні капець. Але потім буде антижидівська революція, яку назвуть Національною. Нацреволюція потрібна, але бажано не через жидівську тему, бо наше бидляче хохлонаселення виховане в жидолюбському дусі. Важко з хохлів зробити українців...
6. На місцевих виборах 25 жовтня голосувати за політичну партію Євросолідарність і за кандидатів від ЄС! Так, до списку кандидатів і до недорозуміння Порошенком кадрової проблеми я маю претензії. І вже давно. Але ми мусимо дати партії ЄС поштовх, трамплін для парламентських і президентських виборів! Народ любить тільки сильних. Якщо ЄС на місцевих покаже добрий результат, то стадо мас проголосує добре і на вищі рівні виборів. Якщо ж на місцевих переможе партія з гаслом, скажімо, "Ми вас через одного повісимо!", то наше бидляче стадне населення хохлів за них же віддасть голоси на Верховну Раду та на Президента! На жаль, це правдива картина вдачі малоросійського бидла...
Кожен майданівець, кожен український патріот був переконаний, що Янукович-президент працює на Росію, що з ним ми втратимо державність. Кожен майданівець, кожен український патріот був переконаний, що розстріли майданівців робила ФСБ Росії. ФСБ прислала своїх рязанських снайперів або під'юджувала тодішню СБУ (голова Якименко) та МВС (міністр Захарченко) вжити проти революціонерів зброю. Кожна антимайданівська наволоч реготала нам у вічі: "Яка там Росія, яке ФСБ?! Вам платить Америка пє́чєнькамі!".
Лютий 2014 року, Крим.
Кожен український патріот розумів, що "зелені чоловічки" з кулеметами, які оточили Верховну Раду Криму і кримський Кабмін, це російська армія. Кожен свідомий українець розумів, що референдум у Криму - то дія, вчинена Кремлем, а не крымским населением (рос.), як нам упарювали російські ЗМІ.
Тепер ми в Україні знаємо, бо вже в суді доведено, що Янукович - державний злочинець, здавав Росії Україну, а Росія через агентуру та місцевих зрадників розпалювала в нас війну та сепаратизм.
Тепер в окупованому Росією українському Криму в підручниках у школах розказують, що кримці вирішили відокремитися і провели законний референдум, але Росія ні до чого, просто допомогла вежливыми людьми (рос.), щоб українські фашисти не винищили пів Криму (тут, до речі, маю запитання: чи хто з українців переконаний, що він фашист?).
Чому ми знали, були переконані, що в цих подіях є рука Москви? Ніяких доказів же на початку не було! Тому, що ми в і р и л и, що то Росія - вічний ворог України - розпалює війну й сепаратизм в нашій країні!
Належні докази ми знайшли вже потім. Але нам ясно було, що Янукович, поїхавши на підписання євроасоціяції, але відмовившися підписати, керується з Москви! Нам цього достатньо було доказу! Хоч юридично факт непідписання вказував на небажання, але ніяк не на наказ з Кремля! Ми просто в і р и л и, що Янукович виконує накази Путіна! А юридичні докази ми знайшли вже потім.
Читаю радісну новину: в Одесі СБУ викрило владного посадовця, що підкупав виборчі комісії. Схвалюю. Молодці. Пишу, що у Дніпрі (місто Дніпро, майбутній Січеслав) Корбан і Філатов теж скупили виборчі комісії. І впевнений, що СБУ... не розкриє цього злочину! Упевнений, тому що... в і р ю в те, що СБУ не вірить, що у місті на Дніпрі-ріці підкуплено комісії під ці місцеві вибори!
Мені достатньо вірити, щоб знати, що Корбан і Філатов хочуть знову мати владу, щоб дерибанити бюджет! А стадо їхніх баранів, прихильників та лизоблюдів, звичайно, вимагатимуть від мене доказів. Але я доказів не маю! Я просто - в і р ю!! А з віри з'являться і докази, якщо цю банду рейдерів та мародерів добряче трусонути переносно та буквально!
Тому я стверджую: щоб знайти злочинця чи сепаратиста, треба спершу в і р и т и, щ о в о н и і с н у ю т ь! Ну, а потім докази посипляться на нас як з рогу достатку, я не сумніваюся! Тобто, спочатку треба цим паскудам не давати влади! А при нашій владі знайдуться і докази! Які, ці докази, існують уже зараз! Як існували, та ми не мали, докази втручання ФСБ Росії у розстріл на Майдані!
Ну, ви ж не вірили, що Зеленський знизить тарифи і припинить війну, посадить друзів-корупціонерів та сепаратистів? А звідки ви це знали, що цього не буде, коли Зеленський ще не обрався президентом??!!
