ЗАПОВІТ НАСТУПНИМ ПОКОЛІННЯМ*

ЗАПОВІТ НАСТУПНИМ ПОКОЛІННЯМ*

* Допис 07 лютого 2015 року, Андрій Якименко, Фейсбук

"Київ - мати міст руських.
Зруйнуймо вщент самозванців - Пітер і Москву!"

© Андрій Якименко, 2010

ШУКАЛИ І ЗНАЙШЛИ

ШУКАЛИ І ЗНАЙШЛИ

В Україні шукали колишнього народного депутата України сепаратиста Олега Царьова.
Того, що має погоняло Што. Ги.

Шукала українська міліція.
Тепер шукає національна поліція.
Відкритого ж кримінального провадження за сепаратизм ще ніхто не припиняв.

Царьова знайшли.
У Москві знайшли, в Україну Што боїться й носа сунути.
Як свідчить сепаратне рило Што, його знайшли, на жаль, не ті, хто шукав. Ги.

Але ми його шукатимемо й далі!

На світлинах:
1. Їх розшукує міліція. Знімок розшуку МВС сепаратистів Олега Царьова і Андрія Пургіна. Знімкував Андрій Якименко. Місце знімку: Дніпропетровськ, центр, проспект Карла Маркса (біля Центрального ринку "Озерка"). Дата знімку: 28 січня 2015 року.
2. Царьова-Што уже знайшли. Ги.

12 березня 2016 року

БЄДНАЯ ДЄВОЧКА ЛІЗА!..

БЄДНАЯ ДЄВОЧКА ЛІЗА!..

Ліза знайшлася! Бєдная-бєдная Ліза!.. Ізнасілованная, но нє онємєчєнная русско-язично-щелепна страждаліца Ліза... Навіть Пєчальная лошадь Лізу шукала. І знайшла! І де та Ліза волочилась? Все в Україні, Вірменії, у Сирії, і нарешті у фашистів! Німецько-емігрантські фашисти бєдную Лізу ґвалтували 30 годин і не погодували навіть! Нелюди! Навіть платтячко замарали! А все Абамка-чмо підстроїв!
:)

На світлинах: "Бєдна Ліза. Походеньки". Публікується уперше! :)

Лютий-2016

СТАЛІНСЬКИЙ КАВАЛЕРИСТ

СТАЛІНСЬКИЙ КАВАЛЕРИСТ

На світлині - сталінський кавалерист. Кавалерист РККА - Рабочє-Крєстьянской Красной Армії. Справжній. Ніби як "Ворошиловский стрелок" (рос.), тільки без значка. А, може, і був якийсь значок, не знаю. Світлина 1930 -х років. Здається, 1933 року.

Цей кавалерист народився в Російській імперії, жив за влади УНР (Української Народної Республіки), у Радянському Союзі, пережив Союз і помер вже в Незалежній Україні. Щороку німецький канцлер Третього Райху Адольф Гітлер, ще коли був живий, у день народження цього кавалериста мав чудовий настрій, запрошував гостей, тобто святкував день народження. Свій день народження, Гітлерів. Це було щороку 20 квітня. Якраз 20 квітня народився і цей кавалерист. Кавалерист добре знав Адольфа Гітлера. З газет. Гітлер же, мабуть, і не відав про існування цього кавалериста.

Звідки я все це знаю? Знаю. Тому, що на світлині мій дід. Рідний. Батько моєї мами. Звуть цього кавалериста Сімцов Кузьма Вікентійович. Дід народився 20 квітня 1906 року. Якраз Адольфу Гітлерові тоді виповнилося 17 років (Гітлер народився 20 квітня 1889 року).

Народився мій дід Кузьма у селі Шостаківка Подільської губернії Російської імперії. Зараз, вже в Україні, це село Шостаківка входить у межі міста Шаргорода Вінницької области. Тобто, мешканці села вже є шаргородськими містянами. Але сільське життя зміною таблички не зміниш...

Отож, народився дід 20 квітня 1906 року у селі Шостаківка Подільської губернії Російської імперії, а помер 02 грудня 1997 року у місті Дніпродзержинську Дніпропетровської области України, проживши понад 91 рік бурхливого життя.

Прізвище дідове було Сімко чи Сімців. Ну, мабуть, якийсь наш далекий родич був сьомою дитиною у сім'ї, звідси й таке прізвище. Щодо справжнього прізвища, то родинний архів не зберіг документів, лише уривчасті спогади тих рідних, хто вже відійшов у світи. Тому точне першопочаткове дідове прізвище мені не відоме.

А Сімцовим дід став якраз у сталінській армії. Там багатьох українців у той час записували москалями. І прізвища на москальський лад переробляли. Дід мені, ще коли я був малий (нині мені 51 рік, 1965 року народження), розказував, що якийсь писар в армії лаявся на його прізвище: "Что за Симцив? Будешь Симцов!" (рос.). Москалі не вимовляють м'якого "ц", тому дідове прізвище по-москальському читалося як "Симцыв" (рос.), що москалям важко вимовляти. Так і видали дідові армійські документи на прізвище Сімцов. Цікаво, що зробили не Семцов (рос.), від слова семь (рос.), а Симцов (рос.), від слова сім (укр.). От така "філологія"...

Паспорти ж тоді сільським мешканцям не видавали, лише містянам. З цими армійськими документами дід Кузьма Сімцов повернувся зі сталінської армії додому, якраз коли Голодомор був у розпалі, у 1933 році. Чому так "пізно", аж до 27-річного віку служив? Та не знаю. Вже й не перепитаєш у діда...

Ще пам'ятаю з дідових спогадів, розказаних мені, малому, що дід був вправним вершником. Розказував дід як їх учили шаблею рубати ворога. Вкопають, казав дід, у степу високі та низькі (на різний зріст супротивника) лозини справа й зліва по бігу коня на шляху завдовжки сотні метрів. І ото вершник із шаблею мусить скакати і рубати ці лозини. Як порубає, які пропустить - така й оцінка від командира. Муштрували кавалерію добряче! Дід добре рубав лозини! Потім дід сам учив рубати молодих солдатів.

Також дід розказував, що на початку чи до Другої Світової війни він зламав ногу. Тому його не було змобілізовано у першу хвилю мобілізації на початку війни. А потім Красная Армія так хутко втікала, що полишила багатьох чоловіків на окупованій території, як дорослих, так і молодь. Але німці примусово забрали діда на примусові роботи до Третього Райху. По дорозі на ці роботи, вже в Австрії, дід утік із поїзда, зі столипінського вагону, але був спійманий і запроторений за непослух до концтабору, теж десь в Австрії. З концтабору дід теж утік із другом. Переховувалися вони по лісах та в людях. Тамо ж, в Австрії, дід зустрів кінець радянсько-німецької війни.

Коли я кажу "дід" у подіях війни, то слід розуміти, що то він для мене був і лишиться дідом. А в той час (1941-1945 роки) він мав 35-40 років віку, чоловік у розквіті сил! Після війни, повернувшися в Україну, де він ще до війни мав сім'ю, старшого сина 10-ти  років і дочку, мою маму, віком 4 роки (моя мама Сімцова Любов Кузьмівна народилася 10 січня 1941 року), дід продовжував жити й працювати аж до радянської пенсії.

Дід мав відмінне здоров'я, жив за моєї пам'яти у приватному секторі міста Дніпродзержинська Дніпропетровської области, тримав бджоли, кури і кролі, майже до 90-річного віку косив траву і сам смолив свою хату.

Освіти вищої дід не мав, лише неповну середню. Дід мені розказував, що коли мав 17 років, то пішов кудись там навчатися. Тоді час був голодний, 1920-ті роки, українсько-російська війна (УНР-РСФСР), злигодні. На навчанні дід голодував. Тому, щоб не померти з голоду, він покинув навчання і пішов працювати.

Спочивайте спокійно, діду!
Дякую вам за мою маму!
Нехай земля вам буде пухом!

Ваш онук, син вашої дочки Люби, Андрій Якименко, дніпропетровський адвокат.

11 березня 2016 року