ДИНАСТІЯ
Коли я мав без 2-х місяців 25 років (на листопад 1989 року), я стрімголов пірнув у політичну діяльність, якою у листопаді цього 2020 року вже навіть не просто займаюся, а живу вже понад 30 років.
І депутатом був місцевих рад, і членом виборчих комісій, і очолював парторганізації, і держслужбовцем був (нині навіть пишаюся своїми вісьмома роками стажу державної служби у тодішній Дніпропетровській обласній державній адміністрації, в Управлінні освіти).
І синові Богданові ізмалечку розказував про свою діяльність, і навернув його в Націоналізм.
Думаю, росте династія політиків! Ну, як за Совка були династії шахтарів чи металургів, що дуже віталося тим комуністичним суспільством.
Ось, навіть не знав, не відав, син (26 років віку) надсилає в день місцевих виборів 25.10.2020 світлини. Він - член виборчої комісії від партії ЄС (Європейська солідарність, голова партії Петро Порошенко, президент України 2014-2019 років).
Ну, що ж! З почином тебе, синку!
І згадав я, коли був членом комісії у березні 1991 року, коли у Совітському Союзі, який ще існував, Горбачов, тодішній президент СССР, своїм указом провів 17.03.1991 року референдум у країні, що вже розпадалася. "Чи ви за збереження союзу Республік?" - десь таке було запитання. Референдум сказав зберегти Союз. В усіх тодішніх республіках, у тім числі в Україні, переважна кількість населення сказали: "Так, Союзу бути!". До речі, вже 1 грудня 1991 року на всеукраїнському референдумі понад 90 відсотків населення України підтримали Акт проголошення незалежности України, прийнятий постановою тодішньої Верховної Ради УРСР (Української Радянської Соціялістичної Республіки), тобто виступили проти Союзу.
Так от, я був членом референдумної комісії, здається, від УРП - Української Республіканської партії. Писарем (секретарем) Кам'янської (тобто, Дніпродзержинської) міської парторганізації УРП я був обраний у 1990 році після 1-го всеукраїнського з'їзду УРП у Києві (я був делегатом цього з'їзду) і був писарем до переходу в 1993 році в ДСУ (політична партія Державна Самостійність України).
Референдумна дільниця тоді, 17 березня 1991 року, була в УПК №2 (учєбно-проізводствєнний комбінат, навчально-виробничий комбінат), що на тодішній вулиці болгарина-комуніста Димитрова, тепер вулиця Михайла Грушевського, президента УНР у 1917-1920-х роках.
Так от, до середини дня я вже розумів, що населення голосує за Союз (це зараз не дуже люблять розкриватися як голосував, а за Совка всі могли навіть на дільниці членові комісії спокійно-радісно сказати як віддав свій голос).
Я сам зранку проголосував на своїй іншій дільниці проти збереження Союзу, звісно. І от сиджу я, член комісії, перевіряю документи виборців, під розпис видаю референдумний бюлетень. Ну, як і мій син Богдан це робив на місцевих виборах 25.10.2020, ось на світлинах.
Тут до мене підходить виборець, мій партійний керівник, голова Кам'янської міської організації УРП Владислав Вейссенберг (я мав тоді 26 років, а Владиславові було вже за 50). Він уже взяв на іншому столі свій бюлетень і, побачивши мене, підійшов, радісно привітався, і спитав: "Ну, як голосують люди, Андрію?". "Погано!", - відповів я. "А чому?", - питав далі Владислав. "Та голосують за Союз!", - я відповів. Тут біля мене сусідка, членка референдумної комісії, аж приснула якимсь радісно-здивованим гуморо-сміхом: "Так это ж хорошо, что за Союз!", - широко-здивовано вибалушивши свої очі на нас, втрутилася вона російською в нашу розмову. Як пригадую, ми вдвох із Владиславом дружно заперечили сусідці, мовляв, досить нам 70-ти років комуністичного рабства, якось так. Ну, бійки чи скандалу не було, тоді ще патріоти України були в такій меншості, що народними масами вважалися надокучливими комарами: так, кусають і п'ють кров, але їх мало і живуть вони по болотах...
От такий спогад вигулькнув у моїй пам'яті, коли побачив сина на світлинах...
На світлинах:
Богдан Якименко, син Андрія Якименка, член виборчої комісії від політичної партії Європейська солідарність, місцеві вибори 25.10.2020, м. Дніпро, виборча дільниця у школі №47.
27.10.2020
©Андрій Якименко
