МОЯ МОЛОДІСТЬ - УГС!
(До 30-річчя заснування Спілки 07.07.1988)
Тут круглу дату в "ДНР", в Росії та підпільні комуністи в Україні святкують. Сто років Ленінському комсомолу (1918-2018). Навіть у стрічці бачу в деяких друзів "Моя молодость - комсомол!". І навіть ролик з піснею з Ютюбу: "И Ленин такой молодой, И юный Октябрь впереди!..". Українці із Совка цю пісню пам'ятають. От мені цікаво, а якщо я святкуватиму річницю Гітлерюґенда або Пластунського руху діяспорних українців, то чи мене Фейсбук забанить?..
Ну, я теж був комсомольцем. Така була епоха! Пам'ятаю, як я, 14-річний підліток (7-й клас середньої школи, 1979 рік), хвилювався, коли нас усіх зняли з уроків і повели до Заводського райкому комсомолу у Дніпродзержинську (тепер місто Кам'янське, Дніпропетровська область). Перед тим днем ми всі купили по Статуту ВЛКСМ (російською, звісно, мовою) і студіювали його. Перед вступом до комсомолу, нам пояснили, вас на райкомі комсомолу питатимуть чи знаєш ти Статут. Напам'ять я не знав Статуту, але орієнтувався, ги. І хвилювався, чи мене приймуть... Взагалі, все це виглядало як іспит з предмета "комсомол".
Ну, зайшов я у великий кабінет, а там за червоним столом - керівники (старі і молоді, ти їх не знаєш)! А ти хвилюєшся, а тебе запитують, а ти розказуєш навіщо хочеш в комсомол... Коротше, прийняли мене, хух, аж упрів!.. Ага, і перший тобі такий серйозний особистий документ - червона книжечка нового комсомольця. Ти - комсомолець!
...Знали б ті райкомівці, що через 40 років (мені скоро 54) Андрій Якименко їх би всіх там, комуністів, в кабінеті, й порішив би з кулемета!..
Так от, мій комсомол - несправжній якийсь. Він - офіційний, без душі. "Так треба, всі так роблять..." - якось так.
А от справжня моя молодість політика була вже через 10 років. Мені 24. Я вступив до УГС - Української Гельсинської Спілки!
12 листопада 1989 року на майже підпільній явочній квартирі у Дніпродзержинську УГСівець Петро Розумний нас, гурт 5-6 неофітів-націоналістів, прийняв до УГС і ми створили Кам'янську міську філію УГС.
Ось засновники Кам'янської УГС (12.11.1989, м. Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область):
Владислав Вейссенберг, голова філії
Андрій Якименко, писар філії
Валерій Чорномаз
Кость Харагезов
Ярослав Гриджин
Олег Барков
(Барков під питанням, чи був присутній, решта ж перелічених - точно пам'ятаю, що були на явочній квартирі на установчих зборах міської філії УГС).
А ось стаття з "Радіо Свобода" (26.10.2018) для тих, хто хоче більше знати про УГС - Українську Гельсинську Спілку:
«Історики до 30-річчя УГС: організація зіграла величезну роль у відновленні Української держави.
7 липня 1988 року у Львові було засновано Українську Гельсинську Спілку (УГС), яка об’єднала правозахисні групи, що діяли на той час в Україні. Головою УГС був обраний колишній політв’язень, політик і громадський діяч Левко Лук’яненко. До керівних структур організації увійшли дисиденти радянської доби, правозахисники, активісти патріотичних рухів, які вважали своїм завданням не лише захист прав людини, а й відновлення української незалежної держави. 26 жовтня у Києві зібралися ветерани УГС та науковці, щоб відзначити 30-річчя спілки і нагадати українцям про її роль у відновленні Незалежности України.
Створення Української Гельсинської Спілки було проголошено на 50-тисячному мітингу у Львові, вона стала найбільшою в Україні правозахисною організацією. Спілка виникла не з нуля: ще у листопаді 1976 року в Україні дисиденти, політв’язні радянської доби, правозахисники створили Українську Громадську Групу (УГГ) сприяння виконанню Гельсинських угод (які у 1975 році підписали уряди 35 держав, включаючи СРСР), котрі були покликані «забезпечити виконання високих принципів демократії і прав людини», згідно з цими документами. Серед членів УГГ були відомі дисиденти, інтелектуали, такі як Микола Руденко, Петро Григоренко, Левко Лук'яненко, Іван Кандиба, Надія Світлична, В'ячеслав Чорновіл, Василь Стус, Святослав Караванський, Оксана Мешко, Олесь Бердник та інші.
Як свого часу УГГ, так і її правонаступниця УГС, попри проголошену на той час очільником СРСР Михайлом Горбачовим «гласність», опинилась «під ковпаком» у КДБ. За даними Українського інституту національної пам’яти, через кілька днів після проголошення УГС у КДБ УРСР було створено групу для протидії Спілці. Як зазначив у виступі на конференції 26 жовтня директор інституту Володимир В’ятрович, КДБ бачило серйозну небезпеку з боку УГС для існування комуністичної тоталітарної системи в радянській Україні.
«Українська Гельсинська Спілка була однією з найвідоміших опозиційних організацій національно-демократичного руху кінця 1980-х - початку 1990-х років. У документах КДБ УГС фігурувала як найнебезпечніша для комуністичного режиму структура.
І в КДБ не помилилися: УГС вивела український національно-демократичний рух на новий рівень, її активісти були серед тих, хто привів його до перемоги - відновлення Незалежности України в 1991 році: на парламентських виборах 1990 року 12 членів Спілки було обрано народними депутатами України», - наголосив В’ятрович.
Як зазначив політик і громадський діяч Василь Куйбіда, який нині очолює Національну академію держуправління при президентові України, базові принципи декларації УГС лягли в основу Декларації про державний суверенітет, яку Верховна Рада України проголосила 16 липня 1990 року, а автором Акту проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року став голова УГС Левко Лук’яненко.
«Не слід забувати, що за участи і впливу Спілки було проведено численні вшанування жертв комуністичних репресій по всій Україні, відбулось перепоховання Василя Стуса, Юрія Литвина і Олекси Тихого, відбулися «Живий ланцюг єднання» та сотні мітингів за вихід зі складу СРСР і недопущення підписання нового Союзного договору», - наголосив Куйбіда.
Радіо Свобода поцікавилось у ветеранів УГС, що спонукало їх, ризикуючи особистою свободою і безпекою, об’єднатись для захисту прав людини і задля відновлення суверенної Української держави. За словами політика і громадського діяча Богдана Гориня, який очолює Львівську філію УГС, українські патріоти розуміли, що мають взяти відповідальність і продовжити справу попередніх поколінь учасників національно-визвольних змагань.
Богдан Горинь: «Ми мали таке відчуття, що ми повинні це робити. Ми збагнули, що не можемо вчинити інакше, що ми повинні поводитись так, як ми би поводились у вільній країні. А інші щоб це бачили і брали приклад з нас: виступили би за дотримання прав і свобід людей, підтримали би наші вимоги до влади зупинити репресії, боролись би за відродження державности України», - каже Горинь.
Девіз десантно-штурмових військ «Ніхто, крім нас» до певної міри відповідає тодішнім настроям членів Спілки, додає Олександр Ткачук, віце-голова Ветеранського об’єднання УГС.
«Фактично, ми були одні. Як згадував Євген Сверстюк, коли він повернувся з ув’язнення, одного дня ішов по вулиці і побачив, як його знайомий перейшов на інший бік вулиці, побачивши самого пана Євгена. Тож громадянська сміливість мала бути, щоб займатись правозахисною діяльністю і щоб при цьому боротись за державність», - зазначив Ткачук.
Досвід Української Гельсинської Групи та Української Гельсинської Спілки актуальний дотепер, його використовують, серед інших, правозахисники, які борються за звільнення українських політв’язнів у Росії.
Відомий український письменник Сергій Жадан раніше у публікації для Радіо Свобода відзначив величезну ролю руху «шістдесятництва», створених ними організацій для відновлення Української держави. На його думку, чимало українців «виростали в їхній присутності, на їхніх книжках, на їхніх політичних програмах, на досвіді їхньої боротьби, їхніх ілюзій, їхніх компромісів та розчарувань». Як і шістдесятникам, так і патріотам України у наш час доводиться відстоювати і захищати Україну, наголошує Жадан».
https://www.radiosvoboda.org/a/29565618.html
На світлині:
Дисиденти і колишні політв'язні радянського режиму (зліва направо): Михайло Горинь, Левко Лук'яненко, В'ячеслав Чорновіл, 1988 рік. Головою УГС було обрано Лук'яненка.
30.10.2018
