Наприкінці липня 2017 року пробув разом із сином Богданом (23 роки) у Маріуполі, Донецька область. Поєднав родинні зв'язки з відпочинком. У Маріуполі живе мій 2-юрідний брат Сергій Сімцов (55 років), небіж (племінник) моєї мами (76 років). Моя мама Любов і Сергіїв батько Василь є рідними братом і сестрою. Василь Сімцов, мій дядько, вже кілька років як помер.
Тиждень відпочинку в Маріуполі (24-28 липня 2017 року), прифронтовому місті, надав мені і синові багато кіно-фото матеріялу.
Тому розпочинаю цикл дописів під загальною назвою "Маріупільський щоденник".
На світлині:
Знімкував Андрій Якименко, 28 липня 2017 року, місто Маріупіль, Донецька область, Україна.
Мови в Маріуполі нема. Я говорю про українську мову. Населення тут - геть російськомовне. Навіть у Січеславі (нині місто Дніпро) більше чуєш українську або суржик, ніж у Маріуполі.
Але плакати і білборди від державної або місцевої влади - майже всі україномовні, інколи є вийнятки. Ось, подаю біґборд із закликом спілкуватись українською. У Січеславі, який славиться "спасітєлєм Атєчєства" Філатовим, ви не побачите таких плакатів.
Також я не міг пройти і повз настінну любовну графіку. "Я тебя люблю, кохана" - нехай і з помилкою (треба "тебЕ люблю"), але закоханий хлоп, диви, у Маріполі признався дівчині у почуттях українською!
14 серпня 2017 року
