Коли я восени 1989 року, маючи 24 роки життєвого стажу, з головою пірнув у націонал-патріотичну діяльність, я усвідомив, що КҐБ (Комітет Ґосударствєнной Бєзопасності) тодішнього Союзу є ворогом. Ворогом мені, Народному Рухові, УГС (Українській Гельсинській Спілці, до якої я вступив у листопаді 1989-го), ворогом усьому національному відродженню України.
Одним зі спогадів того, донезалежницького, часу було існування легкої підозри до кожного нового члена організації. А чи, бува, він не засланий сексотом до організації від КҐБ? Деякі наші заходи й задумки було успішно провалено чи заздалегідь були невдалими саме через витік інформації назовні. Як середньовічна людина вірила у те, що всіх нас оточує нечиста сила, так ми в українських організаціях вірили і відчували, що у зривах окремих наших політичних дій працює "рука Москви" та КҐБівський щур серед нас.
Тепер я бачу, що серед нас агент КҐБ не обов'язково існував, а заходи зривалися через малий політичний досвід або через корисних ідіотів в організації. Але тоді хвороба під назвою "КҐБ-боязнь" таки була серед нас, визнаю.
Згодом, коли Україна стала незалежною, я, вже навчаючись у Юридичному інституті Харкова, нині академія (роки навчання 1990-1995), почав розуміти, що нова незалежна Україна мусить створити своє національне "КҐБ" для такої ж, аналогічної до КҐБ Союзу, розкладницької та руйнівної роботи тепер уже у середовищі ворогів Української Держави.
Але ще довгий час члени патріотичних організацій, партій, у яких я перебував, навіть їхні керівники розглядали новостворену українську спецслужбу СБУ як ворожу державну організацію до української держави. Парадокс? Скоріше, дурість.
Наприклад, ще у 1995 році, коли я очолював Січеславську (Дніпропетровську) обласну організацію політичної партії ДСУ (Державна Самостійність України), її всеукраїнський керівник Роман Коваль мав страшенну підозру до СБУ і часто-густо у якомусь нашому обласному заході ДСУ чи моїх окремих самостійницьких місцевих ініціятивах у партії вбачав "СБУ-втручання". Тупість і дурість таких його тверджень мною висміювалися йому в лице. І навіть одного разу я сказав Романові Ковалю, своєму партійному керівникові, що "КҐБ-манії в моїй обласній парторганізації ДСУ немає!", чим, пам'ятаю, дуже засмутив і образив Коваля. Але то таке. Партії мають очолювати розумники з державницьким мисленням, а не дУрні кухонних масштабів! Це я й досі стверджую.
Такі спогади нахлинули на мене, коли ми нещодавно, 25 березня 2017 року, святкували в Україні 25 річницю створення Служби Безпеки України.
Президент Порошенко на урочистостях до цієї події анонсував реформування СБУ до європейських і натівських стандартів. І відзначив величезну ролю СБУ у захисті України. "З початку російської агресії СБУ втратила 21 воїна, понад 100 працівників спецслужби було поранено", - наголосив у своєму виступі президент.
Все це, написане мною, миттю промайнуло в моїй пам'яті, коли я побачив у Києві борд з плакатом до чверть-столітньої річниці СБУ.
"Слава СБУ і вічна пам'ять загиблим працівникам спецслужби!", - подумав я і зазнімкував плаката.
На світлині:
Плакат до 25 річниці СБУ.
Знімкував 28 березня 2017 року Андрій Якименко у Києві.
29 березня 2017 року
