ПОЛІТПИВБАР. КІНЕЦЬ 1996 РОКУ
Це був телевізійний проєкт тележурналіста Віталія Теплова, він, Теплов, є у фільмі. Назва щотижневої передачі на дніпропетровському обласному державному телеканалі - "Політпивбар". Тепер Дніпропетровськ називається містом Дніпро, а буде називатися Січеслав, ми перейменуємо.
Це кінець грудня 1996 року. Мені 31 рік, майже 32, я голова Дніпропетровської (Січеславської) обласної організації ДСУ. ДСУ - це політична партія "Державна Самостійність України". І партія і обласна організація були офіційно зареєстровані Мін'юстом (партія) і обласним управлінням юстиції (облДСУ). Зверну увагу, що назва Січеславська є офіційною назвою обласної парторганізації. Я саме з такою назвою і зареєстрував облДСУ. І це було першим після 1918 року нагадуванням про Січеслав!
Так, це майже 24 роки тому...
Віталія Теплова, журналіста-ведучого, що тоді, що на сьогодні я назвав би ватою. Я навіть не здивуюся, коли він у 2019 році голосував у другому турі президентських виборів за Зеленського, хоча давно не бачився з Тепловим. Теплов щотижня запрошував голів обласних парторганізацій, проводив отакі зустрічі-бесіди, пригощаючи пивом (звідси ПолітПивбар, ну, і реклама дніпропетровського пивокомбінату "Дніпро") і пускав ролика в етер, додаючи рекламу різних фірм. З реклами він і жив, ну, і телеканал, звісно. Рекламу я не видалив із ролика навмисне, хоча вона навіть ще тоді була задовгою і нудною. Але для розуміння тієї епохи реклама надає багато інформації. Ми бачимо які фірми рекламувалися, який товар, нема жодного мобільного телефону для зв'язку, самі стаціонарні, ще й 6-значні (тепер 7 цифр у міських телефонних номерах) тощо.
Через свою ватяність Теплов погано розкрив ідеологію трьох партій, керівників облпарторганізацій яких запросив. Тривалість зустрічі і зйомок була, пам'ятаю, до 2-х чи більше годин, а ролик вийшов на хвилин 15, а решта - реклама... Але, не маючи ні газет, ні телеканалів (інтернет-сайтів тоді ніхто не мав, соцмереж не існувало), ДСУ Андрія Якименка користувалася будь-якою нагодою, щоб виступити перед народними масами. Тому на "пивбар" Теплова, я, звісно, пішов.
Зараз, переглядаючи цей ролик, я все ж хочу Теплова похвалити. Деякі націонал-ідеї ДСУ він таки вставив у фільм. Ну, камуфляж, то тоді була наша партійна форма. ДСУ казала, що "прийде до влади не парламентським, а силовим методом". Це цитата! І зараз, у 2020 році, я стверджую те ж саме! Тільки Національна революція! І Національна диктатура проти ворогів! Також я бачу, що ще у 1996 році я кинув масам свій власний афоризм "Націоналізм - це політична релігія!" (©Андрій Якименко). Теплов не второпав, тому так неоковирно прокоментував, ги-ги.
Не розкрив у ролику Теплов, хоча я на зустрічі добре пояснив, чому я вважав Павла Лазаренка, тоді він був прем'єрміністром України, людиною Року-1996. Це потім жиди (так звана Група Приват), найнявши блюдолиза-журноглиста Бориса Філатова (на сьогодні Філатов - міський голова міста Дніпро), спаплюжили ім'я українця Лазаренка і під цей "аморальний шумок" порейдерили Лазаренкову власність по всій Дніпропетровській області. А на той час прем'єр Лазаренко себе добре показав хазяїном країни, господарником і... державником! Ні, Лазаренко не був націоналістом, він тоді був далеким від гасла "Армія, Мова, Віра!" (©Петро Порошенко), але, як українець, господарник і господар, хазяїн у крові, Лазаренко поволі і об'єктивно зростав у державника! Втім, і нинішній Петро Порошенко теж не одразу став мислити як Андрій Якименко мислив ще з листопада 1989 року, коли вступив до УГС (Української Гельсинської Спілки).
Крім Теплова також мене не зрозумів і голова обласної організації УРП (Українська Республіканська Партія) письменник Ярослав Трінчук. Трінчука я особисто знаю на сьогодні вже понад 35 років, його доля ще в совітську епоху занесла до Дніпропетровська з західної України (звідси і приємний західноукраїнський акцент у Ярослава). Що Теплов, що Трінчук звели ідеологію ДСУ до вузькоетнічного розуміння, хоча я вже кілька років, а також на цьому ПолітПивбарі, вже пропагував не етнічний, а націонал-політично-державницький спосіб у розбудові України. Звідси й гасло "Націоналізм - це політична релігія!". Тобто, якщо ти не українець за паспортом чи за народженням, але історично давно вже живеш в Україні, визнаєш її державність, вживаєш українську мову, подальше своє життя пов'язуєш із українським народом і цією землею, якщо своїх дітей ти виховуєш як українців, охопимо все це словом: якщо ти віриш в Україну, то ти й сам уже став українцем! На сьогодні (2020 рік) я маю безліч прикладів такого навернення в українство (багато хто з ветеранів АТО-ООС, зокрема Ігор Лапін, з блогерів Дмитро Чекалкін, несть їм числа!).
Також згадаю злим нетихим (ги-ги) словом журналіста Вадима Рижкова, який тупо вигукував на бесіді: "Та всі партії відірвані від інтересів людей! Що ви хорошого робите людям?!". Рижков, мабуть, думав, що партії повинні ремонтувати дороги, коли й нині це є дорога́ річ для міст, областей і самої держави! Рижков і досі, мабуть, не тямить для чого суспільству потрібні політичні партії... Щоб читач зрозумів хто таке Рижков (помилки нема, са́ме хто таке!), скажу, що цей скиглій, ще як ввели українську гривню і монети (1996 рік, за прем'єрства Лазаренка), нив у своїх статтях, що він плутається з кольорами нових українських копійо́к, бо совкові копійки були іншого кольору!..
Гостеві програми, підприємцеві та юристові із США, з міста Нью-Йорка, Яремі Бачинському я вдячний особисто. Бо саме з того "Пивбару" ми зазнайомилися ближче і саме завдяки Бачинському я побував у липні-серпні 1997 року в Америці за програмою USAID (Агентство США з міжнародного розвитку) з групою українських юристів, суддів, адвокатів (місто Джексон, штат Міссісіпі, поїздки до штату Луїзіяна, місто Новий Орлеан, на Мексиканську затоку Атлантичного океану, семінари та відвідування поліції, тюрем, адвокатських контор, судів і судових процесів в Америці тощо).
Щодо себе на час ПолітПивбару, то скажу, що я тоді мав міжшлюбний період, судові процеси з розлучення та за квартиру (перший процес, звісно, програв, шлюб за наполяганням першої дружини Леськи Половини було розірвано, але квартиру я відсто́яв за собою). Я мав сина Богдана (на тоді йому було 2,5 роки, нині вже 26). І, здається, цей Новий 1997 рік я востаннє зустрічав в Олександрії Кіровоградської области у своєї партійної коханки Лариси Шевчук, яку тепло згадую і досі (я докладніше про цей любовний свій період писав тут: "Лариса", http://yakymenko.blogspot.com/2020/02/1994-29-39.html?m=1).
Ну, а щодо інтерв'ю з містянами на вулицях Дніпропетровська-1996, то скажу, що населення на сьогодні вже змінилося! На 5-й рік Незалежности ніхто не розумівся на партійних ідеологіях і партіях, не цікавився політикою, більше знав російських політиків, ніж всеукраїнських, не кажучи про місцевих. Спадок Совка! Але станом на 2020 рік мало хто не усвідомив якої він "партійности" і за яку партію йому голосувати...
...Переглядаю знову ролик. Так, я змінився зовні (ну, був на чверть століття молодшим, ги-ги!), але - не ідеологічно! Ті ж самі ідеї мною сповідуються і навіть розвиваються і досі. Хіба що прожите після 1996 року життя поглибило, доповнило і відточило мій Націоналізм і Віру в Націю та Україну!
Ми переможемо!
Слава Україні!
Додаток:
Дніпропетровське обласне державне телебачення, щотижнева програма ПолітПивбар, кінець грудня 1996 року.
Тривалість: 35 хв 10 с.
20.10.2020
©Андрій Якименко
