"Не той тепер Миргород,
Хорол-річка не та."
(©Павло Тичина, "Пісня трактористки. Як Олеся Кулик тікала на курси", Миргородська МТС, 07.12.1933)
Сьогодні 26-та річниця реєстрації Міністерством юстиції України ОУН - Організації Українських Націоналістів. Нині це політична партія, а реєструвалася спочатку як громадська організація.
На сьогодні українське суспільство цілком нормально, звично сприймає слова "націоналізм", "націоналіст". Це навіть вважається як крутий, справжній, свідомий тощо патріот.
А я ще пам'ятаю Україну за Совітів (я 1965 року народження, тобто нині мені 54), коли "націоналіст" звучало нарівні з "фашист, нацист, антисеміт" (а ці слова згодом теж стануть патріотичними для нас, як і "націоналіст" нині), і не тільки з газетних шпальт, але й так, на жаль, націоналісти сприймалися тодішнім совіцько-укра́інскім народом.
У січні 1988 року, коли ще існувала Росія у формі Совіцького Союзу і до розпаду Совка на окремі держави геть не йшлося, принаймні очевидно й відкрито, як стало згодом у 1990-1991 роках, я був молодим 23-річним учителем фізики й астрономії у середній школі №9 міста Дніпродзержинська Дніпропетровської области, нині місто Кам'янське. Якраз на зимових січневих, після другої шкільної чверті, канікулах я зорганізував для 15-річних дев'ятикласників, у яких читав тоді фізику, туристичну шкільну поїздку в західну Україну. "Андрей Григорьевич, давайте поедем в Москву или Ленинград!", - просили мене школярі (російською, бо школи тоді були майже всі російськомовні, і я теж був російськомовним, і предмет вів, звісно ж, російською мовою). "Нет, мы поедем только на западную Украину, в Тернополь и Карпаты!", - відрізав я і тему було вичерпано. Ну, я ж був організатором екскурсії, учителем, тому за мною й була сила авторитету. Ну, і вже тоді я, як педагог, розумів ролю ідеології і пропаганди, бачачи її комсомольсько-комуністичний вплив на тодішню молодь і школярство. Тому я й зорганізував, здається, тижневу чи п'ятиденну поїздку у Тернопіль та прилеглі Карпатські гори, карпатські селища. Сподобалося мені, та й дітям, звісно, все. Ну, нові ж місця і враження, нові емоції! Тернопіль, Львів, Скеля Довбуша, Яремче, Верховина, Ясіня, гори, вкриті снігом, українська мова (так, приємний західний діялект)! Так от, там, у Тернополі, нам надали на весь час шкільної турпоїздки російськомовного (в західній Україні!) екскурсовода, ґіда, як кажуть нині. То він нас водив там, де воювала УПА, де була сильною ОУН (то вже навіть я узнав про героїзм та історичну ролю ОУН і УПА вже згодом, наприкінці 1990-х, як пірнув у політичну діяльність), так от, екскурсовод водив нас "по мєстах славной боєвой слави савєцкіх войск, освобождавших Украіну от нємєцко-фашистскіх захватчіков". І цей туристичний пропагандист багацько порозказував "как пріслужнікі нємцев, нацианалісти і бєндєровци, убівалі учітєлєй, совєцкіх работніков, похіщалі іх, вєшалі на йолках, рєзалі пілой єщо живих людєй"... Коротше, картину описував так докладно і яскраво, ніби то він, сука, сам робив... Але я все ж вважаю, що попри комуністичні брехні екскурсовода, школярі усвідомили, або принаймні наочно побачили різницю між двома Українами - між західною та східною її частинами. Тобто, по-своєму я досяг своєї патріотично-української мети, як її тоді розумів.
Отож, нині вже мало кого лякають націоналісти, які "живцем різали людей пилками навпіл". У цих "распятих мальчіков у трусіках" уже ніхто не вірить. Націоналісти навіть мали малу, але дієву фракцію в парламенті, фактично розпочали Майдан і Революцію гідности (партія Свобода, скликання Верховної Ради 2010-2014 років), націоналісти мали й мають нині свої партії (УНА-УНСО, ОУН, КУН, народжений на Майдані Правий Сектор), націоналістом навіть став президент України (Порошенко, каденція 2014-2019)!
І от мені сьогодні на електронну пошту надходить з Календаріуму допис* про річницю реєстрації ОУН.
Ось що нині пише про ОУН український Календар:
"24 вересня 1993 року.
26 років тому Мін'юст зареєстрував ОУН. ОУН (Організація українських націоналістів) − це один з українських громадсько-політичних рухів, метою якого є встановлення, розвиток та збереження самостійної соборної держави України на її усій етнічній території.
Засновано Організацію українських націоналістів було ще 3 лютого 1929 року, внаслідок об`єднання таких студентських націоналістичних спілок, як Союз Української Націоналістичної Молоді, Легія Українських Націоналістів і Група Української Національної Молоді та УВО (Українська Військова Організація). На той час, як позиціонувала це ОУН, усі прагнення організації мали досягатися через встановлення диктатури і національну революцію. Економічну система в Україні планували сформувати через поєднання кооперативної, націоналізованої та приватної форм власності.
Після того, як Україна отримала незалежність, 24 вересня 1993 року Міністерством юстиції України Організацію Українських Націоналістів (ОУН) було зареєстровано та легалізовано. Очолив організацію останній президент УНР у вигнанні, відомий громадський і політичний діяч України Микола Васильович Плав`юк (насправді був на цьому посту ще з 1979 року, але неофіційно). Микола Плав`юк був головою ОУН по 2012 рік."
(©calendarium.com.ua)
Читаю я і згадую Миколу Плав'юка (роки життя 1925-2012). У 1994 році (вже була незалежна держава Україна) тодішня ОУН(м), тобто мельниківська, Плав'юкова, провела у Києві до річниці свого вождя Андрія Мельника (роки життя 1890-1964) урочистості, на які було запрошено й ДСУ - політичну партію Державна Самостійність України, яку очолював Роман Коваль, а я був керівником Січеславської (Дніпропетровської) обласної організації ДСУ (так, саме під такою назвою, ще задовго до нинішньої декомунізації, я й зареєстрував свою партійну облорганізацію ДСУ у 1994 році). Після урочистостей ДСУ і ОУН(м) провели переговори, уклали угоду про співпрацю, Плав'юк ще певний час потому надавав кошти на діяльність ДСУ. Згадую я цього м'якого, інтелігентного реіммігранта в Україну Миколу Плав'юка і досі пам'ятаю своє відчуття про нього: ні, такі "вожді" диктатурою Україну не збудують...
А Календаріум мені сьогодні нагадав: "Усі прагнення організації (ОУН) мали досягатися через встановлення диктатури і національну революцію". Куди там нинішнім "теж-націоналістам", коли вони поборювали навіть президента-державника Порошенка! Навіть при мирному політичному процесі нинішні "націоналісти" не розгледіли націоналістичного президента і не використали демократичних можливостей і процедур посідання влади, а що тоді казати про Національну диктатуру проти нинішнього Зеле-президента! "Не ті тепер націоналісти, і ОУН не та!" (©Андрій Якименко, 2019).
...Напередодні президентських і парламентських виборів 2019 року преса масово розтиражувала світлину й новину, що націоналісти вкотре об'єдналися (гм, ну що візьмеш з політично тупого журноглиста, який не петрає у тонкощах теорії і практики Українського націоналізму! для цього журноглиста, мабуть, буде відкриттям, що справжні націоналісти, взагалі-то, його б, журноглиста, розстріляли б за зелемовні статті!). "Ми об'єдналися, щоб разом іти на вибори!" - пояснювали свій союз ці псевдонаціоналісти. "Об'єднаєтеся разом у підвалі ФСБ!" - мимовільно вигукнув я, коли побачив цю світлину. "Націоналісти" 21-го століття вже не лише забули навіть у своїй риториці про Диктатуру Нації та Національну революцію, але й допомогли скинути з посади президента України українського державника Порошенка!..
...І все ж я вірю в нашу Перемогу, у Диктатуру й Революцію, яку здійснить та первородна ОУН, що її створили націоналісти Євген Коновалець, Микола Сціборський, Степан Ленкавський, інші патріоти, продовжив Степан Бандера, про яку пишу я понад чверть століття...
*http://www.calendarium.com.ua/ua/minyust_ukraini_zareiestruvav_organizatsiyu_ukrainskih_natsionalistiv_1993
На світлинах:
1. Микола Плав'юк.
2. Сучасні "теж-націоналісти" об'єдналися проти Української держави (червень 2019).
24.09.2019
©Андрій Якименко
