ДО ПИТАННЯ СІЧЕСЛАВСЬКИХ, КАМ'ЯНСЬКИХ НАЗВ ПАРТІЙ
(Андрій Якименко як каталізатор перейменувань)
До правдивого історичного висвітлення відродження назв "Січеславська" і "Кам'янська" в іменах партій та громадських організацій Дніпропетровської области.
Це було літо 1989 року, я мав 24 роки, працював учителем фізики та астрономії у середній школі міста Дніпродзержинська (тепер місто Кам'янське) Дніпропетровської области. Я перебував у літній учительській відпустці. У країні був глибокий совок Радянського Союзу, що зазнавав змін Перестройки і Гласности, проголошених Горбачовим - генеральним секретарем панівної і єдиної тоді у країні Компартії.
Я не займався політикою, був пересічним українським учителем у російськомовній совітській (радянській) школі. Так, я цікавився українською історією, культурою, мовою і крім фізичних методичних журналів на кшталт "Преподавание физики в средней школе" (здається, така назва), я передплачував також культурологічні республіканські журнали і газети: журнал "Україна", газету "Літературна Україна" тощо.
Отже, улітку 1989 року у газеті Спілки письменників України "Літературна Україна" було опубліковано Статут Товариства української мови (ТУМ, тепер це "Просвіта"), Статут Народного Руху України за перебудову (НРУ). Одночасно в кожному числі газети йшло жваве обговорення статутів, програм цих громадських організацій, друкувалося багато історичних статтей, світлин тощо на історичну і мовноукраїнську тематику. Я залюбки і з захопленням ковтав нові національні знання. Я вже знав про проведення з'їзду Народного Руху, про утворення у Києві ТУМу.
Десь у серпні-вересні 1989 року я вже ходив до Дніпродзержинського музею історії міста на щотижневі (щочетверга) збори членів міського ТУМу, куди я залюбки вступив. Члени ТУМу "автоматично" ставали також членами НРУ, ну і я теж вважався членом Руху. Я вже знав, що у тодішньому Дніпропетровську утворено Дніпропетровську обласну організацію НРУ і що готується поведення зборів з утворення Дніпродзержинської міської організації Руху.
У жовтні (здається, у жовтні чи листопаді) 1989 року я почитав у міській газеті Дніпродзержинська "Дзержинець" (до речі, це був орган міськради і міськкому компартії), що у ПТУ на житломасиві Дніпробуд пройдуть установчі збори міського Руху і запрошуються на збори всі патріоти і бажаючі (ну, дух широкої народної демократії ширяв хмарами у тодішньому суспільстві). Я був на тих установчих зборах, я там виступав. На зборах я познайомився з Іваном Сокульським, бачив, пам'ятаю, його дружину Орисю Сокульську. На тих дніпродзержинських установчих зборах Руху організаторами були брати Василишини, батько і сини Ясенчуки, викладач гри на скрипці В'ячеслав Коваль (усі дніпродзержинці), а також дніпродзержинець народний депутат Союзу (вибори були у 1988 році) Сергій Конєв (так, той жевжик, який перший вискочив у Москві на депутатську трибуну для виступу і запам'ятався своїм висловлюванням, російською: "Я - Сергей Конев, из Днепродзержинска, родины застоя!"; у Дніпродзержинську народився був Леонід Брежнєв, керівник СССР у "застійний" період країни).
Тоді я, ще зелений неофіт, не розумів політичної боротьби, протистоянь тощо. Тепер я розумію, що Василишини, Ясенчуки, Коваль, Конєв, що представляли ядро дніпродзержинського Руху, не дуже хотіли підпорядковуватися Дніпропетровській обласній організації НРУ (махновщина ще та!). Тому на цих жовтневих установчих зборах 1989 року у дніпродзержинському училищі, оскільки ці "сепаратисти" завбачливо привезли делегатів із селища Петриківка і Петриківського району, було проголошено утворення Дніпродзержинської Крайової організації Руху з прямим підпорядкуванням Київському всеукраїнському Руху. Тобто, попри присутність на зборах керівника Дніпропетровського обласного Руху Івана Сокульського (здається, він очолював обласний Рух), "дніпродзержинські сепаратисти" не схотіли бути міською організацією НРУ (мовляв, ага, ще чого, підпорядковуватися політзеку Сокульському, що 7 років відсидів на зоні і нещодавно достроково випущений горбачовською Перебудовою?!), а самоназвалися Дніпродзержинською Крайовою організацією НРУ за перебудову.
На цих установчих дніпродзержинських міських-крайових зборах Руху я познайомився з Владиславом Вейссенбергом (він зі шведів, не з жидів!), майбутнім моїм першим безпосереднім партійним керівником (партія УРП, Українська Республіканська партія) і згодом життєвим другом. На цих зборах я розмовляв з Іваном Сокульським та Владиславом Вейссенбергом, які сказали мені, що з моїми радикальними поглядами (а я виступав, вони мене чули) я повинен бути не у млявому, "болотному" Русі, а в УГС - Українській Гельсинській Спілці, організації, що прагне незалежности України, а Рух тоді пропонував тільки значних розширень повноважень УРСР у складі Союзу. Так я, вже морально-політично готовий до української діяльности вже давно, був "завербований" до УГС.
Через тижнів два наше невелике коло ще-не-угс'івців мали були провести установчі збори Дніпродзержинської філії УГС. Десь на квартирі у Дніпродзержинську відбулися ці установчі збори. Цей день я вже пам'ятаю точно, бо таке забути неможливо! Це було 12 листопада 1989 року. Саме відтоді я рахую свій офіційний "політичний стаж", бо я був серед засновників політичної антидержавної (антидержавної до Радянського Союзу), майже-підпільної, ніби-конспіративної організації спільників, які хотіли й вірили в одне - у незалежну, самостійну Україну!
Пам'ятаю, на тих установчих зборах Дніпродзержинської міської філії УГС 12.11.1989 року були присутні як засновники: Андрій Якименко, Владислав Вейссенберг, Костянтин Харагезов (це точні дані!), та, здається, Олег Барков і Валерій Чорномаз. Керував зборами член УГС Петро Розумний - наш куратор, призначений Іваном Сокульським, що приїхав з селища Солоне, Дніпропетровська область (і досі в області є Солонянський район із центром у с. Солоне, приблизно 50 км на південь від Дніпра-міста). Петро Розумний теж сидів за українську діяльність і так само, як Іван Сокульський, кілька місяців як достроково був випущений Перебудовою на волю. Слід нагадати, що вже багато років, як Сокульський і Розумний померли, земля їм пухом!
Піднесення Віри й Духу на установчих зборах міської філії УГС були величезні! Це як вогонь, що впав на голови п'ятидесятників, що зібралися були пом'янути Ісуса, і саме на тих зборах колективно увірували, розгледівши в Ісусові Христа-спасителя для всього людства!
На зборах було утворено, проголосовано одноголосно, міську філію УГС, обрано на голову міської філії УГС Владислава Вейссенберга, писарем філії обрано Андрія Якименка. Тут слід зазначити цікавий момент. Ніхто з нас, звісно, і не сподівався, що організацію (міську, обласну, всеукраїнську - неважливо) буде офіційно зареєстровано в Радянському Союзі. Бо УГС, на відміну від ТУМу чи НРУ, декларувала повну незалежність України. ТУМ і Рух, здається, вже було зареєстровано як громадські організації, ТУМ як мовно-культурний "клуб за інтересами", а НРУ як громадська організація сприяння Компартії у здійсненні проголошених в СССР перебудови й гласности. Нині смішно, але так було! Отож, ні статуту УГС ніякого не було, ні письмової програми (якщо не вважати програмою УГС усні промови і розмови "УГС-вождів" та віддруковані на машинках-друкнях самвидавівські статті, та ще й під десяток копірок, останні копії були бліді й слабочитабельні...). Все відбувалося стихійно та на авторитеті новоспечених вождів (Сокульський, Розумний і т.д.). Тому і "посади" у "підпільній" організації ми придумували самі. Звідси, до речі, не "міська організація" чи "міський комітет" УГС, а "міська, обласна філія" УГС. Міські-обласні комітети Компартії Союзу тоді очолювали секретарі комітетів. Назву керівника "секретар філії УГС" було категорично відкинуто як комуністичну. Ми обрали голову філії (Владислава Вейссенберга). Так само ми придумали і писаря філії (обрано Андрія Якименка), який мав би документувати протоколами прийняті рішення, контролювати їх виконання тощо (ну, "канцелярська" робота і порядок, то моє, ги-ги).
Так от, перед голосуванням про утворення Дніпродзержинської міської філії УГС я підняв руку, Петро Розумний надав мені слово, я підвівся і сказав, що навіщо нам радянсько-комуністична назва філії? Місто Дніпродзержинськ до 1936 року називалося містом Кам'янським (місто Кам'янське). Тому утворімо Кам'янську міську філію УГС! Пропозиція була несподівана для "підпільного загалу" з 6-7 "революціонерів" установчих зборів, але прийнята дуже схвально, особливо підтримав таку назву вчитель історії у 35-й міській школі Владислав Вейссенберг, підтвердивши факт існування міста Кам'янського до перейменування у 1936 році у Дніпродзержинськ. Петро Розумний поставив на голосування питання "утворити Кам'янську міську філію Української Гельсинської Спілки", за яку загал віддав голоси одноголосно. Звісно, всі подальші того дня голосування, у тім числі кадрові, було проведено під "кам'янським перейменуванням": голова Кам'янської міської філії УГС Владислав Вейссенберг, писар Кам'янської міської філії УГС Андрій Якименко і т.д. Так, починаючи з цих "підпільних зборів революціонерів на явочній квартирі", почалася декомунізація, у тім числі назв місцевих громадських та партійних організацій.
Через пару тижнів делегати на обласну конференцію УГС Владислав Вейссенберг та Андрій Якименко поїхали до тодішнього Дніпропетровська і на обласній конференції УГС (обласних делегатів було не більше 10-12 осіб, в основному з Дніпропетровська та Дніпродзержинська) зареєструвалися та оголосилися як Кам'янська міська філія УГС. Це дуже вразило, пам'ятаю, Орисю Сокульську, яка секретарювала тоді на обласній УГС-конференції. Та й делегати були позитивно осяяні усвідомленням, що це ж дуже добра ідея! Тому при голосуванні за утворення обласної філії УГС одноголосно було прийнято пропозицію дніпродзержинців Якименка і Вейссенберга створити Січеславську обласну філію УГС, тому що у 1918 році якийсь малий час тодішній Єкатєрінослав (за комуністів - Дніпропетровськ) був Січеславом. Що й постановили...
Потім, пам'ятаю, ідеї "кам'янське, січеслав, новоселиця (тодішній Новомосковськ Дніпропетровської области) і т.д." як назви організацій, поширилися в області. Ці ідеї вже поширювали не Якименко і Вейссенберг, а інші - вже на зборах, конференціях Руху, УРП, інших партій. Потім була газета "Січеславський край" (здається, 1990-1995-ті роки) письменника Володимира Заремби (давно помер, земля йому пухом!), потім вулиця Січеславський шлях у нинішньому Кам'янському і місто Кам'янське (пару років як перейменовані завдяки закону про декомунізацію), скоро Дніпропетровська область стане Січеславською, а місто Дніпро (нещодавно Дніпропетровськ) стане містом Січеславом...
Я втішений тим, що каталізатором цих змін став я. Ні, перейменування, звісно, відбулися б рано чи пізно й без Якименка. Але ж то сталося уперше як моя ідея! І це є неспростовний факт Історії!
Додаток:
Коли з 1993 року я вже створював Дніпропетровську обласну й міську організації політичної партії ДСУ (Всеукраїнське політичне об'єднання "Державна Самостійність України"), які й очолював (1993-2000), я вже знав як їх назвати і реєструвати, за яким ім'ям. І на той час вже незалежна Україна такі "антирадянські імена" вже реєструвала...
Додаю відбитки печаток і штампів обласної, міської ДСУ (адресу на відбитках кутових штампів мною стерто, бо то є приватна адреса й нині).
25.09.2018
