Сьогодні в нашій родині відзначаємо 19-річчя шлюбу Андрія Якименка й Наталки Кучук. Мій батько Якименко Григорій вже написав нам на Вайбер вітання з Порцеляновим весіллям. Порцелянове? Нехай! Ми доживемо й до Золотого! 30 квітня 1999 року... День одруження. Як вчора! Багато води спливло за цей час... Не буду до річниці писати новий допис. Торік я написав «Дружина». Я повторю цей допис і сьогодні. Бо нічого ж не змінилося із допису! Окрім цифри, що збільшилась на рік.
На світлині: Наталка Якименко, Сімеїз, Крим, 2009 рік. Мені подобається ця світлина. Проста і вдала, аж жива. Я пам'ятаю, як ми йшли гуляти ввечері по Сімеїзу. Я випередив Наталку, обернувся і сказав їй: "Зупинись!". Я не обирав ні ракурсу, ні кадру, я не глядів по сторонах. Я підніс до ока плівкового тоді ще фотоапарата і миттю зробив знімок. Вийшло живо й жваво, як уживу! Тоді Наталці було 32, мені 44. Які ж ми були юні й молоді!
:)
30 квітня 2018 року
Додаток:
Допис «Дружина», 30.04.2017, Андрій Якименко, Фейсбук:
«ДРУЖИНА
Я сьогодні, як завжди на вихідних, прокинувся раніше за дружину. Наталка ще спала, звабливо згорнувшися у ліжку. "Така гарна!", - подумав я, поглянувши на неї, і, накинувши собі на голі плечі халата, вийшов на лоджію. Вранішнє сонце засліпило очі, в носі залоскотало і я миттю здер з шиї рушника, що висів після вмивання, і чхнув у нього. "Ні, не розбудив...", - зітхнув я з полегшенням, дослухаючись до звуків у кімнаті. Наталка не любить, коли на вихідних її щось будить. Також вона не любить, коли на неї дивишся, коли вона спить. "Ти розбудив мене своїм поглядом! Я хочу доспати!", - колись вона мені відкрила цю мою здатність. А, можливо, її й немає, цієї здатности, не знаю. Втім, коли дружина спить, я подовгу не роздивляюся її. "Біс його знає, може, я й буджу очима!". Роздивлюся вкотре вже, коли прокинеться, ги. Стоячи на лоджії і вдивляючись у далечінь, я згадав, що мені вже 52. Та ще й "з хвостиком". "Тю! Невже? А відчуття маю таке, що я ніби 27-річний. Ну, гаразд, нехай 32-річний!". Еге, подумав я, слід привітати, коли прокинеться, Наталку з її 18-річчям. Солодощі й винце уже давно стоять у барі. Так, сьогодні для неї повноліття! Слід це відзначити. І згадати роки нашого спільного щастя! "Та й справді ж - її повноліття!, - мугикнув я собі під носа, - Слід разом з нею пожартувати з цієї дати". "Еге, - мене осінило, - таж мені нині теж - повноліття! Гм, нам обом виповнилося повноліття! Повноліття нашої сім'ї!". ...Вже 18 років, як ми з Наталкою разом. Офіційно. Ну, неофіційно на рік більше. Тоді вона ще була молоденька студенточка... Але як юрист я знаю, що "то не рахується", ги. Нині тепло й сонце яскраво світить-гріє. На осонні можеш навіть задрімати, бо розморить. А в той весільний день 30 квітня 1999 року, як зараз пам'ятаю, був лютий холод. Ну, не лютий, але ми з нареченою дрижаків таки схопили! Еге, чим ще мені запам'ятався день - що ми побралися не в травні, а в останній день квітня. Оця народня прикмета "Не справляйте весілля у маю, щоб усе життя не маятися!" - як ця дурня і нісенітниця мене тоді здратувала! Вірять у нашому народі біс його зна в яку маячню! Та все ж у РАЦСі нами ущільнили графік, ги. Там знають про це марновірство наречених дівчат, ги. Ага, хлопці, як виходить, менше здатні вірити у забобони, ги. Так, подумав я, 18 років - як одна мить! А кохана досі струнка, гарна, бажана, манлива, молода! Коли простує вулицею, досі на неї свої витрішки продають 20-річні парубки, звернувши шиї, ги. А їй же всього лишень сорок. "І не скажеш, як не знаєш!", - подумав я, знов навшпиньки підійшовши до нашого широкого ліжка. Дружина заворочалася. Я миттю відвів погляд. Щоб не збудити, ги. "Ну, вже пізній ранок, - подумав я, - піду зготую вранішню каву нам у ліжко, бо кохана ось-ось прокинеться!". Наталка полюбляє каву. Кавоманка - ми жартуємо. Насипавши у турку меленої кави, почавши чаклувати з нею (десь давно я вичитав як правильно варити каву), я відчув приємний запах, що бадьорить, біля плитки. "Ну, ще кілька хвилин, і запах кави її розбудить остаточно!", - подумав я, готуючи дві філіжанки і вершки. "Доброго ранку, кохана!", - я скажу, як завжди, дружині Наталці, тримаючи на таці каву, і як завжди, але сьогодні особливо-урочисто я зі зворушливим любовним почуттям додам: "Я тебе люблю, кохана! Я тебе кохаю, люба!".
30 квітня 2017 року»
