А МИ ЇМ - ФЄВРАЛЯ, 24!

А МИ ЇМ - ФЄВРАЛЯ, 24!

Теперішня моя Facebook-обліковка краща за попередню, яку здеактивував Фейсбук. Не знаю, можливо тому, що я зняв опцію Фейсбук-дружби, лишив, навіть собі, тільки відстеження, не приймаю друзів, і не набиваюся у друзі. Тому моя стрічка новин - патріотична і протизеленська.

Але учора, на 23 Фєвраля, таки 2-3 совкових довбні в мене вигулькнули у новинах зі своїми "спразднєчькамі защітнікав Атєчєства!"...

Святкуєте вороже свято, мерзотники?! Тоді ми вам проведемо обряд екзорцизму, виженемо ваших бісів гніву й злости на все українське!

Ось, мої статті про 24 лютого з колишньої здеактивованої жидо-Фейсбуком обліковки! Біснуйтеся, смердючі совкодрочери!!

Ви нам псуєте настрій Фєвральом, 23? То майте в рило наш Фєвраль, 24!!

Так, до Гітлера наш український люд ставиться погано, виховали так нас москалі. Так, маємо до Фюрера питання й ми (що не дав нам державність, що заарештував Бандеру тощо).

Але мої статті й коментарі розкриють глибину Ідеології, яку ми візьмемо у німців з їхнього нацистського Третього Райху!

Додатки:

Мої статті й коментарі до Фєвраля, 24. Перепрошую, треба казати: до 24 Лютого.

24.02.2020

©Андрій Якименко

1. Історична дата*

* допис 24.02.2015, Андрій Якименко, Facebook

24 лютого 1920 року - день утворення НСДАП (Німецької націонал-соціялістичної робітничої партії), яку очолив майбутній канцлер Німеччини і вождь німецького народу Адольф Гітлер.

24 лютого 2015 року

©Андрій Якименко

2. Відповідь Робаку*

* Facebook-коментар 18.05.2017, Андрій Якименко:

«Руслане Робак, то твоє совкове діло чим вважати Гітлера. Він мав багато помилок у війні й політиці. І головна - що не оголосив на ввесь світ, що визволяє підсовітські народи з-під комуністичного ярма. Так, оголосив (листівки там, інше, але практично не втілював). Так, він ішов Європою як Визволитель. Його так на Західній Україні і зустрічали: квіти, радість. Андрій Мельник, керівник ОУН(м) готувався на керівника України (обрізаної території, без Криму і т.д. - окрема тема). Словакам Гітлер дав державність. Невідомо, що було б за Гітлера в разі його перемоги. Можливо, той же європейський, трохи змінений світ, як нині, але німецькомовний. Ну, то таке. Майбутнім історикам ще багато роботи на цій ниві. Але пишу-згадую я цю особу в себе на сторінці (хто читає, підтвердить) як ІДЕОЛОГА. Тому, що його націонал-соціялізм і практичне його втілення у Німеччині зразка 1933-1939 (до 2СВ), - має бути взірцем кожного Народу, хто хоче стати Великою Нацією! А Путіна не рівняй до Гітлера. Так, деякі їхні практики схожі. Але після Путіна не лишиться ніякої ідеології, ніякої нової ідеї. Після Гітлера - уже лишилося! Тому у Гітлера ми, українці, мусимо взяти усе позитивне, відкинути ненаше, практично-провальне, та будувати свою Велику Україну!»

18 травня 2017 року

©Андрій Якименко

3. Ідеологія, що змінила світ назавжди!*

* допис 18.07.2014, Андрій Якименко, Facebook

18 липня 1925 року (89 років тому) у Мюнхені, Баварія, Німеччина, уперше вийшла з друку перша частина ідеологічного твору Адольфа Гітлера "Mein Kampf" - "Майн Кампф" ("Моя боротьба") - ідеологія, що змінила світ назавжди.

Гітлерів "Майн Кампф", як письмове (на противагу усному) закріплення гітлерової віри, за наслідком впливу на всіх людей земної кулі та світовий хід Історії, по праву займає серед ідеологічних та світоглядних творів людства місце нарівні з жидівською Торою, християнською Біблією, Ісусовим Євангелієм, Мухаммадовим Кораном, Марксовим Капіталом, Цитатником Мао Цзедуна тощо.

Помиляється той, хто вважає, що людством не рухають ідеї.

Після задоволення - а часто-густо - одночасно із задоволенням - природніх життєвих потреб у їжі, одязі, домівці, любощах, знаннях, свободі тощо людина завжди потребуватиме духовної поживи.

Завданням Українства є вилонити національного діяча, котрий би дав цю духовну поживу для всіх Українців, як її дали українцям-націоналістам Тарас Шевченко, Іван Франко, Микола Міхновський, Дмитро Донцов, Степан Бандера і багато інших ідеологів Українства.

Але той національний діяч стане справжнім Пророком, коли наверне у свою Віру не лише весь свій народ, але також інші народи світу і залишить людству писемне джерело своєї Віри.

Тому маємо знати, що наш український, наш національний пророк - Пророк Нації - можливо, живе серед нас.

І свою віру в сучасного бога - Віру в Націю, як бога - цей пророк вже пише у тенетах світової Мережі, як 14 століть тому Мухаммад писав свого Корана на пальмовому листі та кісткових лопатках верблюдів.

Тому знаймо - нині вже пишуться сторінки і файли майбутніх Українських Тори, Біблії, Євангелія або Корану.

Так само немає анінайменшого сумніву, що попереду всіх українців і навіть усіх людей світу - усе людство! - очікує хвилююче та захоплююче знайомство з життєдайним джерелом духовної вологи для спраглої душі - українським національним "Майн Кампф"!

18.04.2014

©Андрій Якименко

НИНІ - ДЕНЬ ФАШИЗМУ

НИНІ - ДЕНЬ ФАШИЗМУ

Ось, із мого Ідеологічного архіву. Допис про 23 Фєвраля, написаний у шухляду 23.02.2015, вперше опублікований у мене на Фейсбуці 24.03.2015.

Жидо-кацапський ФСБ-Facebook часто-густо блокує за українські статті, тому на час блокування я пишу в шухляду. А як з'явиться віконце, знову публікую. Отак ми з Цукербергом граємося в кішки-мишки. Хоча він, Цукерберг, має перевагу у вазі, поки що, як бачу, маємо нічию. Бо після знищення статті я знову ки́даю на Фронт Ідеології новий, а також той же самий допис.

Ну, а сьогодні - День фашизму. Думаю, що 5 років тому я це наочно показав.

Ми переможемо Росію!

23.02.2020

©Андрій Якименко

День фашизму*

* допис 24 березня 2015 року, Андрій Якименко, Фейсбук

Колишній президент України Леонід Кучма, мабуть, аж до смерти буде заперечувати, що це він закликав війну в Україну і що він буде проклятий за це наступними поколіннями українців.

Хіба не Кучма сприяв ідеологічній підготовці п'ятої колони в Україні, знову запровадивши скасоване після розпаду Радянського Союзу святкування 23 лютого, як День захисника вітчизни?

Те, що ця історична дата не стосується України, а є датою створення російської Рабочє-Крєстьянской Красної Армії (РККА), яка згодом залляла кров'ю Україну у так званій "громадянській війні", а насправді воєнній агресії Росії проти УНР, до Кучми досі, певно, не дійшло.

Яка історична паралель з "громадянською війною" між Україною та "республіками" ДНР-ЛНР, як називає свою нинішню агресію Росія!

Хіба допре Кучмі, що саме 23 лютого 1918 року у Росії було здійснено масову мобілізацію до новоствореної Красної Армії у зв'язку з розпадом російсько-німецького фронту та масовою втечею із Західного фронту залишків царської армії?

Росія відновила у 1993 році святкування дня утворення Красної Армії як День захисника вітчизни.

І російський ментальний раб губернатор Малоросії Льонька Кучма - туди ж! - на прохання п'ятої колони, насправді агентів Москви, здійснює ідеологічну диверсію і запопадливо "відновлює" святкування в Україні звитяг армії вічно ворожого українцям варварського північного народу!

23 лютого ще раз заплямувало кров'ю тисяч українців Кучмину рабську перед Росією пику, коли 23 лютого 2003 року у Москві на Чотиристоронній зустрічі президентів Росії, України, Білорусі, Казахстану президенти цих країн Владімір Путін, Леонід Кучма, Алєксандр Лукашенко, Нурсултан Назарбаєв прийняли рішення про підготовку до вересня 2003 року Угоди про формування Єдиного економічного простору, який згодом перетворився на Таможенний союз.

Зрозуміло, що 23 лютого як свято вже скасовано президентом України Порошенком, але сотні тисяч ментальних кучм в Україні досі ніяк не забудуть цього кривавого дня.

То можемо цей день - 23 лютого - малоросам залишити!

23 лютого 1919 року журналіст Беніто Муссоліні засновує в Італії італійську фашистську партію.

Нехай цей день для малоросів (ну, не українців же!) буде святом - Днем фашизму!

Нема ж ніякої різниці між Днем фашизму і Днем РККА - однаково ж святкуються у лютому на 23 день!

23 лютого 2015 року

©Андрій Якименко

28 РОКІВ ПРИСЯЗІ

28 РОКІВ ПРИСЯЗІ

Сьогодні - 28 років моїй Присязі українському народові.

Ось що я писав про мою Присягу у 2017 році.

Також додатково до допису за 2017 рік додаю скрини Google-коментарів, коли ще існувала Google-соцмережа.

21.02.2020

©Андрій Якименко

Моя присяга*

* допис 21.02.2017, Андрій Якименко, Facebook

Сьогодні мій Ґуґл-календар (Google Calendar) нагадав мені про один мій 25-річний ювілей. Саме 25 років тому, 21 лютого 1992 року, я прийняв військову Присягу на вірність українському народові.

Мені тоді було 27 років, нині мені 52. Я був депутатом Дніпродзержинської (тепер Кам'янської) міської ради Дніпропетровської области і одночасно депутатом Дніпропетровської обласної ради. Тоді законодавство дозволяло таке депутатство у кількох радах різного рівня. Працював я юристом Дніпродзержинської міської ради, мав кабінета на 4-му поверсі міськради.

Який там комп'ютер, ви що? В Україні комп'ютерів тоді ще не було. Принаймні, місцевим органам влади комп'ютери були не потрібні. Та й які то були комп'ютери... Сучасний смартфон має більшу пам'ять, як постійну, так і оперативну, більшу функціональність тощо! Отож, у власному кабінеті комп'ютера я не мав, але мав шафу для книжок-законів, стіл, кілька стільців для відвідувачів, телефон (телефон!!) на столі, залізний вішак-роги для свого одягу. Ага, ще й ручку. Чистого паперу не давали, папір був у друкарок машбюра через кілька кабінетів. Чернетки і проекти документів, листів-відповідей громадянам писалися вручну на чистому звороті використаних документів і здавалися до машбюра дівчатам на друкування... Скільки мали ми кумедних випадків, коли друкарка неправильно читала й друкувала вручну написаний тобою текст! Пам'ятаю, як мій документ з постійно повторюваною фразою "відшкодування завданої шкоДи" друкарка видрукувала як "відшкодування завданої шкоЛи", ги-ги. Ну, потім виправляла, звісно.

Україна вже проголосила незалежність 24 серпня 1991 року, відбувся всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року на підтвердження Акта проголошення незалежности. Були ухвалені Верховною Радою закони про Збройні сили, Службу національної безпеки (так-так! така була назва СНБУ служби! комуністи-інтернаціоналісти наполягли, а рухівці-демократи не драконили їх "націоналізмом", і закон був переголосований на назву СБУ).

Одного дня призначений працівник міськради-виконкому обійшов усіх працівників і сказав назавтра усім військовозобов'язаним мати паспорти і військові квитки для прийняття української присяги. В державі розпочалася масова кампанія прийняття присяги Україні у зв'язку з новим законом про збройні сили. Усі військовозобов'язані, навіть якщо колись присягалися Совітському Союзу, мусили присягнути Україні. Бо Союзу вже ж не було. Спочатку присягала влада, потім усі нижчі ланки, аж до директорів фабрик і заводів. У Дніпродзержинську першими присягнули Україні військовики військкоматів та працівники міської влади, до якої належав і я.

Назавтра, 21 лютого 1992 року керівництво виконкому й ради, міський владний апарат був скликаний до малої зали виконкому. Перед тим нам сказали, що хто не встигне прийняти присягу, хворий там чи у відрядженні, відпустці, мусить потім сам іти до військкомату і там приймати нову присягу. Присягу слід приймати в залі перед майором, працівником районного військкомату, який викликає за прізвищем. Слід чітким військовим кроком підійти до нього, виструнчитися, назватися, сказати, що за його наказом ти прибув для прийняття присяги, взяти в нього аркуш з текстом присяги, урочисто прочитати текст, розвернувшися обличчям до "військових товаришів", віддати аркуш, розписатися в журналі, сісти на місце. Військові квитки нам повернуть через кілька днів з печаткою про прийняття присяги.

Ми зайшли до зали й сіли. Зала була невеличка, десь на 30 місць, так її й називали - мала зала. "Новобранців" теж було небагато, осіб 12-15. Пам'ятаю міського голову (тоді називався голова міської ради, обирався не мешканцями міста, а на сесії міськради з числа депутатів) Гаманюка Леоніда Юхимовича, пам'ятаю заступника голови міськради депутата В'ячеслава Коваля, пам'ятаю детутата міської ради Володимира Говорунова, який теж був працівником міськвиконкому, очолював Комітет Народного Контролю (ги, були такі КНК по всій країні), пам'ятаю Анатолія Якименка, мого однофамільця, не родича, депутата Дніпропетровської обласної ради, працівника оргвідділу міськвиконкому, зорово пам'ятаю працівників апарату виконкому, імена яких забув. Усі чоловіки. Здається, військовозобов'язаних жінок не було.

Кожен на виклик майора військовим кроком рушав до нього, доповідав (російською) "Товарищь майор! Такой-то для принятия украинской присяги прибыл!", і далі здійснював процедуру, як нас інструктували. Слід сказати, що я був неприємно вражений слабкою урочистістю події... Не пам'ятаю чи стояв тоді у залі синьо-жовтий прапор, мабуть-таки стояв, але усі виконкомівці, особливо наш керівник Гаманюк Л.Ю. якось так мляво, затихо і буденно здійснювали всю цю за ідеєю урочисту процедуру... Коротше, мені не сподобалося. "Я присягатиму не так!", - твердо вирішив я.

Ось було названо моє прізвище. Я підвівся з місця і військовим кроком, намагаючись його чітко карбувати, рушив до військкоматівця, що підвівся з-за столу президії. У президії він був сам, на столі папери. Я клацнув підборами і виструнчився: "Пане майоре! Андрій Якименко для прийняття присяги українському народові за вашим наказом прибув!", - чітко й голосно викарбував я. З-заду я почув легке пожвавлення у залі. Я розумів, що українська мова і звертання "пане майоре" розворушили сонну процедуру.

Майор усміхнувся, дав мені аркуша. Я його взяв, розвернувся до зали і, карбуючи кожне слово, урочисто прочитав:

"Я, Якименко Андрій Григорович, вступаю на військову службу і урочисто клянусь народу України завжди бути вірним і відданим йому, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, накази командирів, неухильно дотримуватись Конституції і законів України, зберігати державну і військову таємницю. Я клянусь захищати українську державу, непохитно стояти на сторожі її свободи і незалежності.

Я присягаю ніколи не зрадити народу України.".

Текст цієї Присяги був затверджений постановою Верховної Ради України ще за спікера Івана Плюща 6 грудня 1991 року. Текст досі не мінявся. Цю постанову було ухвалено разом із Законом про збройні сили України, тому 6 грудня ми щороку відзначаємо День ЗСУ. Незалежно чи хто служив, не служив, усі приймали Присягу саме за таким текстом.

Щоправда, я трохи схитрував. Як тоді, так і досі мені ріже слух оце "народ України", ну, ніби "насєлєніє". Тому під час проголошення присяги я це словосполучення в усіх місцях замінив на "український народ". Здається, такі тонкощі ніхто не помітив.

Але мою Присягу не закінчено! Я бачив, як притишена зала зацікавлено слухала як я приймав присягу. У залі лунали мої чіткі слова державної клятви... Коли я закінчив читання, я сказав до зали:

- Я хочу сьогодні прийняти також присягу українських націоналістів!

Я витягнув з нагрудної кишені заздалегідь приготовленого папірця і глянув у залу. Від несподіванки запала тиша, "що там ще вигадав Якименко?" - читалось на обличчях.

- Декалог українського націоналіста! - урочисто виголосив я, і продовжив:

"Я, Дух одвічної стихії, що зберіг Тебе від татарської потопи і поставив на грані двох світів творити нове життя!

Здобудеш Українську Державу, або згинеш у боротьбі за Неї.

Не дозволиш нікому плямити слави, ні чести Твоєї Нації.

Пам'ятай про великі дні наших Визвольних змагань.

Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового Тризуба.

Пімсти смерть Великих Лицарів.

Про справу не говори з тим, з ким можна, а з тим, з ким треба.

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи.

Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів Твоєї Нації.

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять Тебе виявити тайни.

Змагатимеш до поширення сили, слави, багатства і простору Української Держави."!

Наприкінці я додав своїх слів, дивлячись у залу:

- Я присягаюся ніколи не зрадити Декалогові та цій Присязі!

Декалог був укладений у 1929 році Степаном Ленкавським та того ж року затверджений на 16-му Великому Зборі Українських Націоналістів (ВЗУН).

Коли я закінчив Свою присягу, зала ще перебувала ошелешена, потім усі заусміхалися. Але гармидеру не було. Усі давно знали цього "ну, ду-у-уже вже українця, ну, просто-таки націоналіста Якименка"...

Я розвернувся до майора, який продовжував стояти за столом президії, віддав йому аркуш із текстом державної присяги, розписався у журналі і карбованим кроком рушив на своє місце.

За кілька днів я отримав свого військового квитка із записом:

"Военную присягу (украинскую) принял 21.02.1992 г.

Заводский райвоенком полковник Ершов", підпис, штамп.

...Ще деякий час по моїй Присязі свідки її, зустрівши мене, усміхалися у кути губ і мугикали щось на зразок "гм... ну-ну, Якименко..."...

На світлинах:

1. Мій військовий квиток. Військову присягу прийняв!

2. Це будівля Кам'янського виконкому (тоді ще Дніпродзержинського виконкому), площа Дзержинського, 2 (тепер площа Калнишевського, 2). Тут на 2-му поверсі, у малій залі, 21 лютого 1992 року я прийняв Присягу - військову (державну) та національну.

Світлина січня 2017 року, знімкував Андрій Якименко.

Слава Україні! Героям слава!

Слава Нації! Смерть ворогам!

21 лютого 2017 року

©Андрій Якименко

НАЙМОЛОДШІ ГЕРОЇ НЕБЕСНОЇ СОТНІ

НАЙМОЛОДШІ ГЕРОЇ НЕБЕСНОЇ СОТНІ*

* допис 26.02.2017, Андрій Якименко, Facebook

Їх було убито під час Революції гідности. Кого у Слов'янську, кого на Майдані чи Інститутській.

Усі вони - Герої України. Усі вони загинули за Україну. Усі вони у неї, в Україну, вірили. Усі вони - шахіди Віри! Усі вони - на небесах у Бога, у Небесній сотні.

Їм було 17-19 років. В той час мій син-студент теж мав 19 років. Мій син Богдан пробув кілька днів на Майдані, зустрів там 2014-й рік, ночував у Київській міськадміністрації. Мій син не киянин. Мабуть, тому його оминула ця чорна героїчна смертельна мить...

Коли буваю в Києві, я йду на Інститутську, тепер алея Героїв Небесної сотні. Я йду знизу від Хрещатика нагору до станції метро. І я вглядаюся у ці обличчя всіх Героїв, що їх світлини виставлено у кількасотметрову шерегу знизу догори.

Я зупиняюся біля наймолодших. І ледве не плачу... І я їм, цим наймолодшим, безмежно вдячний! За те, що їх убито, а мій син - живий! За те, що вони вмерли за всіх нас - за мене, тебе, мого сина, за майбутні покоління українців!..

Ми - у вічному боргу перед Героями!

Ми вже нічим не зможемо їм помогти. Крім Пам'яти. І Слави. Крім Пам'яти і Слави - на віки!

**********

Президент України Петро Порошенко доручив Урядові встановити іменні стипендії на честь наймолодших Героїв Небесної сотні.

**********

Неправда!! Герої не вмирають!!!

На світлинах:

1. Наймолодші Герої Небесної сотні. 17-19 років.

2. Устим Голоднюк. 19 років.

3. Назарій Войтович. 17 років.

4. Юрій Поправка. 18 років.

5. Роман Гурик. 19 років.

6. Дмитро Максимов. 19 років.

7. Про іменні стипендії на честь Героїв.

8. Батьків розпач, туга, горе...

9. Той, що йшов на смерть!..

26 лютого 2017 року

Андрій Якименко

День Героїв Небесної Сотні: щороку 20 лютого.

Герої не вмирають!

20.02.2020

©Андрій Якименко

ПАМ'ЯТАЙ ДЕБАЛЬЦЕВЕ!

ПАМ'ЯТАЙ ДЕБАЛЬЦЕВЕ!

Гаряча зима 2015 року. Україна міщанська й обивательська живе мирним безтурботним життям. Україна патріотична, бойова, армійська гине у російсько-українській війні...

Наші війська мусили були покинути Дебальцеве, що на Східному Донбасі, щоб не загинути у Дебальцевському котлі. Підступні й підлі, паскудні москалі нас розстріляли би в котлі, як 20 тисяч полонених поляків під Смоленськом у Другу світову війну. Тому рішення про виведення військ, щоб зберегти війська, було важким, але виваженим і правильним.

Насправді під час нинішньої Війни за Незалежність 2014-... років ніяких котлів... і не було! Фронт - живий. Він звивається як вуж. Тому у воєнному розумінні це було оперативним виведенням військ. Але в Історію це увійшло як Дебальцевський котел.

Виведення українських підрозділів з Дебальцевського виступу відбулось у ніч проти 18 лютого 2015 року. Дебальцевський плацдарм залишили понад 2500 українських армійців.

Нині маємо різні думки про відвід наших військ з Дебальцевого. Я стрічав жорстку, навіть жорстоку критику від військових щодо дій армійського і державного керівництва у цій справі і про наказ відвести війська. Діставалося і президенту Порошенку, і міністру оборони Полтораку, і особливо начальникові генштабу Муженку. Але то були оцінки недосвідчених вояків!

Я вірю нашому генштабу!

«Дебальцевську операцію всі експерти розглядають у тактичному масштабі. Але ж ця операція була стратегічна! Вона вплинула на хід всієї антитерористичної операції. Противник настільки був виснажений, що до цього часу не планує ніяких активних бойових дій. Були заподіяні такі втрати, що не дозволяють вести наступальні дії. Задум противника про наступ на Артемівськ, Краматорськ, Харків було зірвано, силове розширення контрольованих Москвою територій вже неможливе. І якби ми вивели війська раніше, наслідки були б набагато гіршими. Ніхто не гарантує, що ми контролювали б ту територію, яку зараз контролюємо» (©).

І далі:

«Дійсно, у військових, які виконують завдання безпосередньо в окопі, може скластися враження, що їх халишено напризволяще. Але ж не може командування до кожного прийти і розказати йому весь задум операції! Солдат бачить свій солдатський сектор, командир взводу бачить взвод, у штабі сектору видно тільки свій штабний сектор, у штабі АТО вже бачиться уся картина. І коли вже дивишся на всю картину, то розумієш, що Дебальцеве - то не вся антитерористична операція. Є ще Донецьк, Донецький аеропорт, і Авдіївка, і Піски, і Опитне. Є Волноваха, є загроза Маріуполю, і все б зробив, щоб зібрати сили й засоби і наростити тут зусилля, а забравши хоч один батальйон ізвідкись, можна отримати погіршення ситуації на іншому напрямку. Планована операція з виведення українських військ з Дебальцевого буде вивчатися у штабах армій світу!» (©).

Так, під час виходу теж гинули військові... Але ж ми маємо війну!!

Пам'ятаймо Дебальцевський котел і всіх загиблих за Незалежність України!

На світлині:

Місто Кам'янське, проспект Василя Стуса, плакат у пам'ять про Дебальцеве. Я скажу, що в Кам'янському, на відміну від міста Дніпро (що у майбутньому стане Січеславом), я вже роками часто-густо бачу цих плакатів про героїв і війну, і про пам'ять-славу про загиблих. Тому, що міська влада Кам'янського - то не Філя-сука-й-падло з Січеслава! В Кам'янському влада - патріоти, а не лакизи Корбана-жида!

Знімкував 15.02.2020 Андрій Якименко.

18.02.2020

©Андрій Якименко