ЗАСУШЕНИЙ УКРОП ГЕРБАРІЮ

ЗАСУШЕНИЙ УКРОП ГЕРБАРІЮ

11 листопада в політичній партії "Укроп" (УКРаїнське Об'єднання Патріотів) відбулися внутріпартійні вибори кандидата на президентські вибори в Україні 2019 року. Як і було спочатку зрозуміло - від утеклого зі Швейцарії в Ізраїль "українця" в пейсиках і з кіпою на макітрі Ігоря Коломойського кандидатом піде нинішній народний депутат Олександр Шевченко. Так-так, це той, що "Буковель", гірськолижний курорт у Карпатах, тримає.

Зрозуміло, що Укроп - це жидівський проєкт в Україні. Тепер українська мова виступів на партійних зборах-з'їздах не є визначальним чинником українства. От нардеп Андрій Денисенко на Укропі проголошує українською (досить грамотно, сучасною літературною мовою, інколи з прикрими русизмами), але антидержавні та антиукраїнські промови.

Коломойський, як бачимо, вкладає гроші в кандидатку Тимошенко (путінська партія "Батьківщина", та, що проросійська Родіна) та в коломойську партію "Укроп" (кандидат Шевченко). Чому саме так? Тому, що Коломойський вірить (і хоче здійснення), що Тимошенко стане президенткою. А в Шевченка-президента Коломойський геть не вірить. Йому треба просто мати свою власну партію. А за законодавством якщо партія десять років поспіль не бере участи у президентських виборах (тобто, дві виборчі кампанії підряд), то така партія ризикує бути розпущена судом як фактично неіснуюча. Два яйця у Коломойського - в два кошики. Розумно, ги.

Андрій Денисенко на партійно-президентських виборах в Укропі, блюзнірськи прикриваючися пам'яттю загиблих героїв Небесної Сотні та непокаранням вілкулів-новінскіх всяких (Андрію, а хіба це не твої недавні дружбани Корбан і Філатов у 2014-му клялися їх покарати?!), отож Андрій Денисенко ідеологічною маячнею обґрунтував доцільність існування партії Укроп і висунення від неї кандидатом у президенти нардепа Шевченка.

Мовляв, нинішня влада (завбачливо Денисенко вже не верещить, як раніше, ще у 2016-му, про "диктаторський режим Порошенка"), отож, нинішня влада "загрузла в корупції" (жодних прикладів корупції саме серед представників державної, не місцевої, влади, але то пусте), тому, крім зовнішнього ворога, Росії, крім зовнішнього фронту, маємо внутрішнього ворога - внутрішній фронт (я чую перегук зі свободівсько-нацдружинським верещанням про "режим внутрішньої окупації"), а тому, "логічно" виводить Денисенко, за Коломойські грошики ми чимчикуємо Третім шляхом. Ну, про Коломойські грошики Денисенко не казав, це я роз'яснюю народові сенс виступу. От ми підемо Третім шляхом, каже Денисенко, зметемо "корупційний режим нинішньої влади", самі сядемо у владні крісла, а потім розправимося з ворогом зовнішнім...

Отож, прозоро бачимо ідеологію Укропу: виступити своїм внутрішнім фронтом проти воюючої влади Порошенка, а потім... України як держави вже не буде!..

Еге, багато корисних ідіотів Коломоя пригріто у жидівській партії Укроп! "Владі не вдалося засушити Укроп!", - радісно метафорує Денисенко, не усвідомлюючи, що зі сторони він сам виглядає як засушена стеблина із гербарію.

17.11.2018

АНТИДЕРЖАВНІ ЮРИСТИ

АНТИДЕРЖАВНІ ЮРИСТИ

Я вже писав про народно-юридичне прислів'я "Де два юристи, там три думки".

Непричетним до правової діяльности важко це зрозуміти. "Я тебе, адвокате, найняв, то виграй мені справу, хоч лусни!", - така філософія пересічної людини. І пусте, що клієнт не надав усіх документів, не розказав усю підноготню своєї справи, ще задовго до адвоката наламав там собі таких дров (шкідливі листи, розписки, договори), що геній юриспруденції ну ніяк не виграє на користь клієнта, хіба що за великий хабар судді, але то вже не буде чесним, прозорим, законно-щирим правосуддям та юриспруденцією.

А чому два юристи - три думки (мовляв, навіть юристи ніяк не дійдуть спільної, однієї, думки)? Тому, що на судовому процесі, незалежно від фактичної кількости, є, умовно кажучи, три юристи (всі вони закінчили, умовно, той же самий юридичний інститут): прокурор, суддя, адвокат. І кожен з цих трьох юристів посилається на ті ж самі обставини справи, ті ж самі докази, що є у справі, на ті ж самі закони, але кожен з цих трьох юристів логічно виводить різний правовий висновок, аж до протилежного! Прокурор просить ув'язнити невинного, адвокат просить виправдати винного, але останню крапку у справі виносить третій юрист - суддя.

І тут ми підходимо до геніяльного у своїй парадоксальності розуміння: хоч яке б рішення прийняв суддя, воно буде законним! Тому, що закон, держава надала цій людині, яка має юридичну освіту, тобто є фахівцем у галузі права, владні повноваження ім'ям України визнати, умовно, цю людину або злочинцем (хуліганом, убивцею, сепаратистом тощо), або невинним, чесним громадянином! Повторюю: усе це буде обґрунтовуватися тими ж самими матеріялами справи!!

Тоді постає питання: а що, у кінцевому підсумку, крім матеріялів справи, впливає на судове рішення, вирок, ухвалу, постанову (залежно від типу справи: цивільна, кримінальна, адміністративна, господарська - різні назви кінцевих документів)? Матеріяли ж справи однакові для всіх, але у прокурора й адвоката - протилежні прохання до суду! І ми мусимо дійти висновку, що остаточну крапку у прийнятті рішення суддею є його... ідеологія! Ідеологія судді! Якщо суддя в душі сепаратист (попри зовнішню "українську державність": мантія, на грудях на ланцюгу суддівський знак із тризубом, за спиною в підставці синьо-жовтий прапор тощо), то цей суддя-сепаратист законно (законно!) виправдає вбивцю-сепаратиста неодмінно! А якщо суддя - український патріот, я вже не кажу - націоналіст, то попри прохання прокурора-сепаратиста, такий суддя винесе законний (законний!) вирок сепаратистові! Загалом, ідеологія, яку сповідує кожен з трьох юристів справи (прокурор, суддя, адвокат) і є тією точкою відліку, тим наріжним каменем, що визначають правову позицію прокурора, адвоката, судді у справі!

От я, наприклад, ні за яку б суму не погодився б адвокатствувати на процесі проти президента-втікача, державного зрадника Януковича (а от прокурором на цьому процесі проти Януковича - залюбки!). Але ж законом, навіть убивці, на судовому процесі надається адвокат, який просто зобов'язаний, і це вимога закону, захищати свого підзахисного! Тобто, адвокати, які, як ми бачимо з Януковицького процесу, затягують справу, їздять до Москви по гроші та консультації, виправдовують дії Януковича, не тільки за вимогою адвокатської професії, а навіть у своїй душі є такими ж державними злочинцями, зрадниками, сепаратистами, як і їхній підзахисний - Янукович! І вже зараз, наперед, ще до судового вироку, я авторитетно заявляю, що в разі виправдання судом Януковича або зменшення його провини, весь склад суду теж буде антидержавним, злочинним, зрадницьким, а судді будуть посіпаками й пособниками сепаратистів і ворожої держави - Росії!

Тому заявляв, заявляю і заявлятиму постійно: визначальним чинником у судочинстві, правосудді, взагалі в юриспруденції є ідеологія, яку сповідує юрист (прокурор, суддя, адвокат)! А законодавство (закони, постанови, кодекси, укази), яким обґрунтовує свою правову позицію у справі кожен юрист (прокурор, суддя, адвокат), є просто правовим інструментом, факультативним знаряддям, за допомогою якого юрист (прокурор, суддя, адвокат) впроваджує, втілює в життя сповідувану ним ідеологію!

От я нині побачив новий, свіжий доказ і підтвердження всього того, про що написав у цьому дописі! Суддю Цокол, яку Вища Рада Правосуддя (ВРП) за виправдання і звільнення з-під варти сепаратистів і державних злочинців, за інші прогріхи у судочинстві, відсторонила від посади, почала захищати "юридична громадськість", розсилаючи протестні листи, дописи у соцмережах, заяви в усі органи держави. Авторитетно заявляю, що всі юристи-підписанти, всі учасники цього протесту, всі, хто захищає подібних цоколів, є антидержавниками, сепаратистами, злочинцями, посіпаками і блюдолизами Москви! Я не належу до цієї антиукраїнської юридичної "апщєствєнності"!!

Ідеологію Українства і українського Державництва, ідеологію Націоналізму - запровадити в законодавство! І тоді ми через ідеологічне решето Національних Законів відсіємо усю гнилу полову російства, сепаратизму і ворожих до України антидержавних юристів!

Додатки:
Ось, подаю скрини полеміки на підтвердження цього допису. Із трьох юристів - тільки один Якименко підтримав рішення про відсторонення судді Цокол і осудив антидержавну активність на захист цієї судді. Звертаю увагу на цих "ківаловських птєнчіков" - усі вони з Одеси і закінчили Одеський юридичний університет ректора Ківалова, голови януковицької ЦВК часу Помаранчевої революції, злісного прихильника Русского міра... І ще одне: усі вони... російськомовні! Хіба це все не є признанням у нелюбови до України?!

26.10.2018

БІЙЦІ НОВОГО ФОРМАТУ

БІЙЦІ НОВОГО ФОРМАТУ

Ось, знімковано 10 листопада 2018 року в електричці Дніпро-Синельникове. Сили Спеціяльних Операцій запрошують до своїх лав. Слід заповнити заяву на сайті www.sof.mil.gov.ua і потім перевірити себе чи годен ти служити в ССО.

Стань бійцем нового формату!

На світлині:
Знімкував 10.11.2018 Андрій Якименко, м. Дніпро, електричка Дніпро-Синельникове.

14.11.2018

НЕ ДОПИСАВ...

НЕ ДОПИСАВ...

Ось, щойно побачив. На стіні поштового відділення якийсь активіст або група патріотичної молоді балончиком написали:
"Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить вик...". Тобто, логічно розуміємо, що завершення мало бути: "...виключно українському народові". Ну, не дали патріотові закінчити напис або з якихось інших причин (закінчилася фарба в балончику тощо) патріот не дописав цитати.

Але для нас, східної України, тут важливо зауважити, і це особисто мені кинулося в очі, два моменти.

Перший: це не напис "Коля+Галя=любовь", а фактично цитата з Конституції. Молодь читає законодавство! Молодь мислить правовими категоріями!

І другий момент: напис зроблено... українською мовою! Для сходу України (місто Кам'янське російськомовне) це є знаковий момент, що кидається в очі. Іде, іде таки українізація державою! Таки нові покоління всотують державну мову, починають мислити й писати українською!

На світлинах:
Щойно зазнімкував Андрій Якименко (10.11.2018). Місто Кам'янське, Дніпропетровська область, пошта на вулиці Ковалевича.

10.11.2018

РОЗКВІТАЙ ЖЕ ВЕСЕЛКОВО!

РОЗКВІТАЙ ЖЕ ВЕСЕЛКОВО!

Нині - День української мови.
Здається, вже десь чув, тому сьогодні мені лунає в голові:
"Розквітай же веселково, українська рідна мово!" (©).

Так, мелодійність, м'якість і багатство Мови української відзначають усі у світі. І третє місце серед мов на конкурсі в Італії, здається у 1929 році, і сотні тисяч слів, навіть більше, ніж москальських тощо.

От зараз мені асоціятивно з подією вигулькнув із глибин пам'яти дитячий спогад. Мені десь 4 роки (це 1969 рік, зараз мені 53 роки), я сиджу на підлозі у кімнаті нашої сім'ї, граюся. Ми тоді жили "по уплотнєнію" на вулиці Арсенічева (тепер вулиця Васильєвська) міста Дніпродзержинська, тепер місто Кам'янське, Дніпропетровська область, у трикімнатній квартирі, у кожній кімнаті по сім'ї, а ванна, кухня, убиральня, коридор - все спільне. Я майже не чув української мови, хіба згодом тільки від бабусі Стеші, батькової мами (царство їй небесне!), що із села у час хрущовського руйнування "неперспективних сіл" переїхала наприкінці 1950-х років до Дніпродзержинська, на околицю, і я в бабусі інколи бував. Ясла і садок - російськомовні, як і населення міста. Коротше, чув-розмовляв я мовою чужою. І це попри батька, що до підліткового віку жив у селі на Кіровоградщині (центральна, степова Україна) і не знав російської (він мені таке розказував), але роки у міському російськомовному середовищі таки змінили його мову... Так от, сиджу я на підлозі, граюся, а телевізор, чорно-білий, із малим проти нінішніх екраном, щось там балакає доросле. Ну, новини, мабуть, щось інше, дитя сенсу передачі не розуміє. Тут підходить мама і ручкою на телевізорі перемикає канал-програму (звісно, дистанційних перемикачів тоді не було). І я почув... якусь приємну, дивну і м'яку, зовсім іншу, ніж я постійно чув, мову. Як зараз бачу: жіночка-дикторка, здається були новини, щось говорить. Я сенсу того втямити не годен, бо малий, але я підвів навіть голову на телевізор і зауважив собі, що ця мова (я тоді і слова такого, "мова", не розумів, не знав) якась м'яка проти гострої й різкої, яку я чув на іншому каналі телевізора якусь мить тому... Усвідомлення себе українцем, навернення в українство, мовна українізація прийшли до мене згодом, уже у молодому віці...

То от що я скажу про українську мову:
- українська мова - мова наших предків, наша мова, і нащадків
- в Україні єдиною державною мовою є і буде виключно мова українська
- більше того, мовою населення, армії, поліції, преси, навчання, науки, спілкування, вулиці, тюрем тощо (тобто, не лише в держорганах) буде українська мова
- нинішнє ненавернене в українство покоління українців та інших етносів, що розмовляє-мислить російською, іншими мовами (мадярською, румунською, польською тощо), з мозку яких неможливо випекти розуміння і знання чужої мови, вимре, а нове покоління буде народжуватися й жити в українськомовному середовищі і мислитиме українською мовою
- нові покоління людей в Україні та на завойованих нами у майбутньому землях мислитиме українською мовою, це буде їхня рідна мова, мова снів, розмовна мова, мова спілкування, мова, яку вони розуміють
- решта мов світу (англійська, російська, європейські, азійські, африканські тощо мови) вивчатимуться у школах і вишах як іноземні і виключно на словниково-граматичній базі української мови - для професійно-практичної мети (перекладацтво, допити полонених, перший етап несення новим народам нової віри - Українства тощо)
- і житиме Мова українська вічно, ставши єдиною мовою землян!

Розквітай же веселково, українська рідна мово!

09.11.2018