4 вересня 1965 року відбулася Революція шістдесятників. Проти двох українських Майданів-Революцій 2004 та 2014 років події 4 вересня 1965 року навіть і не були революцією, просто протестні виступи. Але з огляду на тодішній стан совкового комуністичного суспільства можемо назвати ті події справжньою Революцією.
4 вересня 1965 року в Києві у кінотеатрі «Україна» по закінченні фільму режисера Параджанова «Тіні забутих предків» (перший показ, прем'єра) на сцену зали вийшли з протестними виступами, що осуджують комуністичну владу і російщення України, В'ячеслав Чорновіл, Іван Дзюба, Василь Стус, інші молоді тодішні "майданники".
Ось як згадує ту подію професійний літературознавець та історик культури Роман Корогодський:
«1965 рік. Кінотеатр «Україна». Прем’єра фільму «Тіні забутих предків». Іван Дзюба повідомляє про арешти української творчої інтелігенції. Що здійнялося в залі! А на естраді! Ґебешники кричать: «Провокація!». Ввімкнули гучномовці, щоб заглушити Дзюбу. І тут у двох проходах з’являються Василь Стус і Славко Чорновіл і закликають глядачів на знак протесту встати. Встала купка людей. Я оглянувся - може 50-60 людей стояли. Зал був набитий: 800 місць… Але факт відкритого протесту відбувся» (Лідер, «Сучасність», №4, 2003.).
Режисер фільму «Тіні забутих предків» Сергій Параджанов підтримав цей протест.
Почалися переслідування організаторів та учасників виступу в кінотеатрі, поневіряння без роботи і врешті строки ув'язнення в совітських таборах для політичних противників режиму.
По суті для Києва та й тодішньої України (Української Совітської Соціялістичної Республіки - УССР) кінотеатр «Україна» став тим самим, що й тюрма-фортеця Бастилія для Парижа, зруйнована революційним французьким народом, тому що у кінотеатрі відбувся перший досить багатолюдний і наперед зорганізований опозиційний протест тодішньої української інтелектуальної молоді проти репресій та арештів, здійснюваних російським комуністичним режимом Брежнєва - новопризначеним після скинення у жовтні 1964 року Хрущова з його політичною відлигою - керівника Компартії та СССР. Перший протест в історії УССР!
Після цього «Майдану-1965» за ґрати потрапили Іван Світличний, В'ячеслав Чорновіл, брати Михайло та Богдан Горині, Василь Стус.
Ініціяторами акції були Іван Дзюба, Василь Стус та В’ячеслав Чорновіл...
...4 вересня 1965 року мені виповнилося 9 місяців (я 2 січня 1965 року народження). А в листопаді 1989 року я був уже новонаверненим у Державність і Націоналізм 24-річним юнаком. Я поглинав українську вільну пресу, я відкривав правдиву історію України, я вже був знайомий з дисидентами Петром Розумним та Іваном Сокульським, що повернулися були з ув'язнення з совітського ГУЛАГу, десь з-за Уралу! Я вже чув від свого партійного по УГС (Українська Гельсинська Спілка) товариша (вчителя історії віком тоді за 50 років) Владислава Вейссенберга (шведське, не жидівське прізвище) цю історію про акцію в київському кінотеатрі «Україна», я вже читав про цей протест.
І от десь у листопаді-грудні 1989 року, а, можливо, навесні 1990-го, у Дніпродзержинську (тепер місто Кам'янське) Дніпропетровської области у кінотеатрі «Аврора» (нижче залізничного вокзалу та недалечко від автовокзалу, місцеві знають де стояв кінотеатр) я з гуртом українських громадських діячів (пам'ятаю, були Валерій Чорномаз, Юрій Ясенчук, Костянтин Харагезов; утім, список може бути неповним або помилковим, адже стільки минуло вже літ!.. Але Ясенчук точно був!), відвідав у кінотеатрі «Аврора» кінопоказ якогось антикомуністичного фільму, вже й не пригадаю якого, можливо, «Холодное лето пятдесят третьего...» (1987 рік, перший показ у квітні 1988 року, СССР, «Мосфільм», режисер-постановник Алєксандр Прошкін).
І от по закінченні фільму, щойно запалилося світло, я зірвався на ноги та емоційно, політично, ідеологічно збурений післяфільмовою напругою, керований ненавистю до існуючої совітської держави (а Союз іще існував, розпався у серпні 1991-го, ще провідну ролю у країні грала єдина політична партія - комуністична), увірувавши в тодішню націонал-українську ідею, що вирувала в головах націонал-неофітів, за прикладом «майданівців» київського кінотеатру 1965 року, як закричу у весь голос на всю залу українською: «До суду комуністичну партію! Судити комуністів! За самостійну Україну!!»...
Цей мій патріотичний антикомуністичний експромт ніби налякав присутніх своєю гучністю та несподіваністю. Ближні глядачі, що були підвелися вже, ніби присіли й вклякли. Навіть мої однопартійці-українці вражено завмерли...
Ми вийшли з кінотеатру. Багато хто, йдучи у справах геть, все озирався на наш український гурт, що стояв біля «Аврори» та обговорював мій вчинок...
Ні, нічого не пішло намарне, навіть кінотеатрівський «Майдан» 1965 року! Приклад революціонерів-шістдесятників зміцнив мій дух націоналіста. Але наприкінці 1989-х за такі вигуки вже не саджали до тюрми. Та якби я був дорослим чи молодим у 1965 році, то я знаю - мій юнацький запал, віра і патріотизм, чим палало моє серце у далекім 1989-тім році, кинули б мене в кінотеатрі «Україна» в Києві на підтримку гурту цих сміливців, цих революціонерів-шістдесятників!..
На світлинах:
Нині у кінотеатрі «Аврора», мені сказали кам'янчани, ніби якийсь склад. А на світлинах - він, той кінотеатр «Аврора», де я 30 років тому, у 1989-му, голосно кричав в народ «До суду компартію Радянського Союзу!!»...
Місто Кам'янське, Дніпропетровська область, нинішній Ювілейний проспект, колишній кінотеатр «Аврора».
Знімкував 31 серпня 2019 року Андрій Якименко.
03.09.2019
©Андрій Якименко
