1973 рік. Радянська школа. Закінчився 1-й клас.
Я отримав Нагороду! “Похвальный лист. Похвальний лист” (цікаво: різномовний текст на одному двосторонньому аркуші; російськомовна ж школа в Україні, тоді УРСР).
Я цю нагороду сприймав так щиро й радісно! Ні, я отримував якісь там грамоти за спортивні та розумові досягнення ще в радянських піонертаборах. Теж мені було приємно: грамота, печатка, підпис, офіційно...
Але відзнака за навчання - то сприймалося серйозно! Як нині пам’ятаю, що відчув гордість, я пишався цим Листом! Та й батьки мене хвалили, що старався у навчанні...
Згодом у школі я мав інші грамоти і нагороди. Я зрозумів, що їх дають не завжди тільки “гарним і розумним школярам”, що часто в “нагородній справі” був присутній формалізм. Таке, до речі, маємо донині: звання “Героя України” роздавалися кучмами, ющенками, януковичами бозна-як, що навіть вже постало питання замінити цю державну нагороду.
Але мені тоді, в далекому 1973 році, було приємно знати й відчувати: я - відзначений! я - нагороджений! я - заслужив!
Тому, яким би чином не було в подальшому житті вихолощено вручення й призначення всіх інших нагород (шкільних, виробничих, державних), все ж ця Перша нагорода, цей Похвальний лист особисто мною було сприйнято по-дитячому щиро та заохочувально.
Я і нині стверджую: я заслужив цю Першу нагороду!
11 січня 2016 року
Немає коментарів:
Дописати коментар
Прокоментувати допис: