ТЮРКСЬКИЙ ШУХЕВИЧ

ТЮРКСЬКИЙ ШУХЕВИЧ

На тюркську сторінку я підписаний. Цікаво. Періодично у моїй стрічці бачу дописи "від тюрків". Історія середньоазійських тюрків така ж насичена боротьбою за незалежність і проти Росії, Російської імперії, як і в запорозьких козаків проти Речі Посполитої, як в УПА проти Радянського Союзу, як у чеченців за свій Імарат Кавказ.

Як я вийшов на тюрків у Фейсбуці? Через Віктора Леві (Віктор Леві). Ми з ним Фейсбук-друзі, я його знаю вже понад чверть століття, з 1989 року, з ТУМу (Товариства Української Мови, тепер "Просвіта"). Віктор Леві не жид, коли хто думає, а караїм, від нього це чув. Караїми - то кримські тюрки (не татари), що давно-давно прийняли юдаїзм як релігію. Нема у караїмів жидівської вдачі, підступности, лихварства, шахрайства, тому не маю до караїмів тої упереджености, зневаги і презирства, що їх маю до жидів. Сам же Віктор Леві, бачу, давно українізувався, що дуже добре. Українською мовою володіє краще, ніж деякі з наших зросійщених українців, добре знає історію України, послідовно провадить у дописах і своїй діяльності проукраїнську і антиросійську лінію. Взагалі, вважаю Віктора Леві українцем. Звісно, пам'ять Віктора Леві ще не забула свого тюркського коріння, але реально поміркуймо: навряд караїми матимуть свою державу, тому їхнє життя навік поєдналося з українською долею, отже їм (тим караїмам, що живуть в Україні) слід асимілюватися в українців, стати "підукраїнським етносом", тюрко-українською етнічною групою, як, наприклад, гуцули - карпатська етнічна група українців, або як кримські татари ВКЛ (Великого Князівства Литовського), давно асимільованих у поляків, литовців, білорусів.

Так от, через сторінку Віктора Леві я вийшов на тюрків. Періодично читаю їхні суперечки (там теж є свої тягнибоки та медведчуки), їхні дописи на мовні теми (тюрки світу - це як слов'яни, таке ж мовне, етнічне та державне різноманіття), історичні дописи.

Ось - цікавий допис про Ібрагіма бека Лакая, басмача. Мені його життєва боротьба нагадує життя і боротьбу нашого Романа Шухевича, генерала УПА.

Про басмачів я вперше почув на уроках історії в середній школі. Звісно, їх нам, радянським школярам, подавалося як фашистів Середньої Азії, контрреволюціонерів, котрі хочуть насадити над трудовим народом у кишлаках і аулах Туркестану буржуїв - усіляких беків, ханів, мул та інших нетрудових елементів. Потім такими "басмачами" стали "дУхи" - афганські  моджахеди (радянсько-афганська війна 1979-1989 років). Тепер українці розуміють, що басмачі та моджахеди - то такі ж "вояки УПА" Середньої Азії.

Уперше я усвідомлено побачив басмачів у радянському кінофільмі "Белое солнце пустыни" (режисер Владімір Мотиль, кіностудії Ленфільм, Мосфільм, 1969 рік), коли вже був молодшим школярем (сам я 1965 року народження). Оті Абдулла, Махмуд тощо та їхній "махновський" загін у фільмі - то, як було показано у фільмі, є справжні басмачі, бандерівці, фашисти, звірі, вороги Радянської влади, яких, безумовно, було розгромлено і вбито у кінофільмі. "Наші перемогли", так би мовити. Як завжди у радянських фільмах.

Пропоную допис про Ібрагіма бека Лакая - тюркського Романа Шухевича.

01.09.2018

Додаток:
Nurlan Saltaev, 31.08.2018, Фейсбук:
«Иманды болсын...
31 августа 1931 года казнен Ибрагим-бек Чакабаев, руководитель басмаческого движения Туркестана.
Ибрагим родился в 1889 г. в кишлаке Кокташ (современный район Рудаки, примыкающий к южной части Душанбе) и происходил из племени Локай, рода Исанходжа. В начале ХХ века локайцы были третьим по численности узбекским народом Восточной Бухары (после конгратов и юзов). В 1920 году поступил на службу к эмиру Бухары Сейид Алим-хану, который вскоре после установления советской власти бежал в Афганистан. Получив помощь оружием и деньгами от Энвер-Паши Ибрагим-бек достиг больших военных успехов против большевиков и получил под контроль всю территорию Восточной Бухары. Осенью 1921 года вместе с бухарскими войсками был разгромлен в Восточной Бухаре и отступил в Афганистан. В 1924—1925 годах Ибрагим-бек организовал и возглавил новый поход отрядов басмачей на территорию Восточной Бухары, но в июне 1926 года был вынужден снова отступить в Афганистан. В 1929 году, во время гражданской войны в Афганистане, выступил на стороне восставших. В мае, того же года с тремя тысячами сабель вступил в бой с советско-афганским отрядом, вторгшимся на территорию Афганистана, но потерпел поражение. В 1929—1930 годах пытался объединить под своим командованием все басмаческие силы на территории Ирана и Афганистана и неоднократно предпринимал попытки нового вторжения в СССР. Весной 1931 года отряды Ибрагим-бека последний раз вторглись в Таджикистан, но вскоре были вынуждены отступить. В 1931 году он был вынужден покинуть Афганистан, где эмиром стал его противник Мухаммед Надир-шах. 23 июня 1931 года Ибрагим-бек был захвачен в плен, под конвоем доставлен в Ташкент, где предстал перед судом и непосредственно после суда был расстрелян.
Фото 1: Ибрагим бек Лакай.
Фото 2: Сталинабад, 1931 год, Ибрагим-бек в автомобиле сотрудников ГПУ перед его отправкой в Ташкент. Рядом с ним сидит председатель ГПУ Таджикской ССР Дорофеев, в центре - один из участников операции по поимке Ибрагим-бека лейтенант госбезопасности Абдулло Валишев.
Фото 3,4 :  Июнь 1931 года, кишлак Ляур. Плененный Ибрагим-бек в окружении чекистов. Отсюда самолетом «Юнкерс Ф-13» Ибрагим-бек был доставлен в Сталинабад. Снимок сделан перед посадкой в самолет.».