Ну, от, я маю вже першу тисячу читачів. З учора. Цікаво навіть. Ні, я не проти, якраз я хочу, щоб мене читали люди! Якщо мене читають, то це як ото запалюють зорі (©) - комусь потрібно, щоб я писав...
На Фейсбуці я вже п'ятий рік, з 2013 року. Не одразу став я розглядати соцмережу Фейсбук як Ідеологічний майданчик. Реєструючись, я думав, що матиму безкоштовну професійну сторінку адвоката, рекламуватиму юридичні послуги, нахлине хвиля клієнтів... Люди хлинули, але їм правової допомоги не потрібно було. Люди хотіли знати мене як людину. Тому я облишив професійне наповнення сторінки і став поширювати свою Національну Ідеологію. Ідеологія - то теж моя діяльність, моя стезя. Як колишнього державного службовця, як депутата обласної та міської рад. Як українського державника, як націоналіста.
Чи маю я подякувати тим, хто підписаний на мене, хто мене читає? Знаєте, мене коробить, пересмикує і лупить струмом, коли я в когось бачу: "Дякую, що обрали мене депутатом (ага, іще й на плакаті після виборів, як у Філатова, міського голови Дніпра: "Спасибо за доверие! Не предам!" - але зрадив, суко, всіх!), дякую, що читаєте мої статті, що любите мене, я вас теж люблю!" і т. д.
Пам'ятаю, десь чи у 1994, чи у 1998 році, коли я балотувався знов по тодішньому Дніпропетровську до міської ради (тоді я мав 29-33 роки), але не пройшов, я подивився кількість тих, хто віддав за мене голос. Я не пригадую напевне, але кілька десятків, мабуть, тисяч 60-70, було. І я тоді в міській газеті опублікував - ні, не подяку виборцям - я сказав, що ті, хто віддав за Якименка голос - от саме вони є патріоти, українці та націоналісти! Вони віддали голос за мою програму, за мої ідеї, які вони вважали за свої. Тому я дякувати, я сказав, не буду вам! Тим, хто дав голос проти мене - ніяких вдячностей, це ж зрозуміло! І тим, хто дав за мене голос - теж подяк не буде! Тому, що ті, хто проголосував за мене, насправді голос віддали собі! Ви, кажу виборцям, обирали програму для себе. І от в Якименка таку програму ви знайшли. Тому, віддавши голос, ви дали його собі! Але не став я депутатом не через вашу провину. Вас, хто мене підтримав, просто виявилось менше!
Отак і на Фейсбуці. Хто мене читає - я тому потрібен. Я пишу - то вже моя потреба. Ми - я і читачі мої - знайшли собі себе! Ми - квити! Кожен має те, чого шукав!
Звісно, тисяча - то дуже мало. Ну, що ж поробиш? І Мухаммад колись був мусульманин-одинак у цілім світі! Тепер же мусульман у світі два-і-два мільярди (2.2 млрд.) - чверть населення Землі!
Тому я не збираюсь сумувати чи впадати в відчай. Я пишу, мене читають - Віра в Націю поширюється світом!
18.09.2018
Немає коментарів:
Дописати коментар
Прокоментувати допис: