Мій покійний дідусь Кузьма, мамин батько Сімцов Кузьма Вікентійович, котрий прожив майже 92 роки, мав у місті Кам'янському (тоді ще - Дніпродзержинськ Дніпропетровської области) на вулиці Ціолковського хату. Там і жив із дружиною, у хаті. Тепер там живуть інші люди. Хату давно продано. Помер дід у 1997 році...
Так от, мав він на околиці міста, де майже село, хату, колодязь, город, садок, пасіку, кролі у клітках, кури у курятнику і пса Пірата, потім Джульбарса, потім пси мінялися, коли попередні здихали, тож я вже й не пам'ятаю всіх їхніх кличок.
Так от, там, у дідовому обійсті, я проводив інколи своє дитинство, літнє дитинство. Часто-густо влітку я там гостював із братом або сам, у діда.
Еге, до чого це я згадую?
Так от, бувало, сидимо у дворі всі ми, Якименки-Сімцови трьох поколінь (дід, баба, мати, батько, сини-онуки), балакаємо про те, про се, регочемо, сумуємо, радіємо в родинному колі, аж раптом пес несамовито як почне гавкати!
Собак тримають у приватних обійстях для охорони та для вчасного знаку, що хтось простує повз обійстя. Ну, тоді ж іще ніяких відеокамер не було!
Так от, як почне пес шаленіти й несамовито гавкати! То дід підведеться з ослінчика, визирне за паркан - нема нікого. Якого біса пес шаленіє? Та нудно йому! Ми, люди, тут у дворі балакаємо-сміємося, радіємо життю, а воно прив'язане ланцюгом біля будки сидить... І гавкає, і шкребе кігтями об землю пес! Інколи так голосно пес гавкає, що навіть нам у дворі заважає й набридає.
Так от, тоді дід Кузьма як гаркне зі свого місця на того пса: "Ану, в кубло!" - і пес, підібгавши свого хвоста, чимдуж ховається у будку. Певно, боявся діда пес. Боявся дідового грізного окрику, голосу, наказу. І одразу ховався до будки, до свого кубла.
Еге, до чого це я згадую?
Подібна картина мого дитинства мені постає щоразу, як натрапляю у Фейсбук-стрічці смакування теми "про будку". Ну, сказав це президент Порошенко на зустрічі з громадськістю про цих блокадників ОРДЛО. Ну, правду ж сказав! Жоден із блокадників не збудував і собачої будки у житті, але туди ж - несамовито гавкають і руйнують спокій у воюючій державі!
Точиться війна, Путін обстрілює щодня наші шанці, позиції, міста і села. Щодня гинуть українці, цивільні й військові. Але собакам треба гавкати, цим псам смердючим! І гавкати не на Росію, не на ворога, а на... президента своєї держави!!
Так і хочеться, як дід, підвестися з ослінчика, і, грізно глянувши на скажену псину, гаркнути так, щоб хвости в них піджались:
"Ану, в кубло, паскудні тварюки!".
На світлині:
Вірус "будко-хвороби" захопив навіть моїх Фейсбук-друзів, яких роками я знаю, як патріотів...
Не називаю автора цього допису.
Але якщо я почну банити цих дурних, затурканих ворогом смердючих псів, то, мабуть, я лишуся сам-на-сам із ворогом, без друзів...
Геть у кубло, хохло-собаки!
05 березня 2017 року
