Перекласти (Translate)

07 серпня 2017

МАРІУПІЛЬСЬКИЙ ЩОДЕННИК. АЗОВСЬКЕ НЕБО

МАРІУПІЛЬСЬКИЙ ЩОДЕННИК. АЗОВСЬКЕ НЕБО

Наприкінці липня 2017 року пробув разом із сином Богданом (23 роки) у Маріуполі, Донецька область. Поєднав родинні зв'язки з відпочинком. У Маріуполі живе мій 2-юрідний брат Сергій Сімцов (55 років), небіж (племінник) моєї мами (76 років). Моя мама Любов і Сергіїв батько Василь є рідними братом і сестрою. Василь Сімцов, мій дядько, вже кілька років як помер.

Тиждень відпочинку в Маріуполі (24-28 липня 2017 року), прифронтовому місті, надав мені і синові багато кіно-фото матеріялу.

Тому розпочинаю цикл дописів під загальною назвою "Маріупільський щоденник".

На світлинах:
Азовське море, Азовське небо, селище Мелекине, 20 км на захід від Маріуполя, Донецька область, Україна.
Знімкував 26 липня 2017 року Андрій Якименко.

Люблю простір і безмежжя, небо, хмарки, море, сонце!
:)

07 серпня 2017 року

МАРІУПІЛЬСЬКИЙ ЩОДЕННИК. МЕЛЕКИНЕ - ЦЕ УКРАЇНА!

МАРІУПІЛЬСЬКИЙ ЩОДЕННИК. МЕЛЕКИНЕ - ЦЕ УКРАЇНА!

Наприкінці липня 2017 року пробув разом із сином Богданом (23 роки) у Маріуполі, Донецька область. Поєднав родинні зв'язки з відпочинком. У Маріуполі живе мій 2-юрідний брат Сергій Сімцов (55 років), небіж (племінник) моєї мами (76 років). Моя мама Любов і Сергіїв батько Василь є рідними братом і сестрою. Василь Сімцов, мій дядько, вже кілька років як помер.

Тиждень відпочинку в Маріуполі (24-28 липня 2017 року), прифронтовому місті, надав мені і синові багато кіно-фото матеріялу.

Тому розпочинаю цикл дописів під загальною назвою "Маріупільський щоденник".

На світлинах:
Знімковано 26 липня 2017 року, Азовське море, селище Мелекине, 20 км на захід від Маріуполя, Донецька область, Україна.
Знімкуються Андрій Якименко-батько та Богдан Якименко-син.

Гуляючи із сином селищем Мелекиним побачили національно-український стенд мапи України. Сподобалося, зазнімкувалися. Мелекине - це Україна!

От тільки хто такий той Влад Валов, що виготовив стенда, ми не взнали. Напевне, Влад своїй вередливій коханій надав відпочинок у Мелекиному, а не в Каліфорнії, як вона того бажала. Тому цей вигадливий Влад, мабуть, для примхливої коханої втановив цей стенд з поясненнями, щоб вона знала, що гуляє на Донбасі, а не в Каліфорнії. Хоча спека була така, як у сонячній Каліфорнії, їй-богу!

Отож, усі ознаки Каліфорнії і США є у сонячному Мелекиному, навіть той же Бостон*, ги.
:)
* Бостон - місто у північно-східній частині США, столиця штату Массачусетс. Це найбільше місто штату і неформальна столиця Нової Англії, а також потужний порт на березі Атлантичного океану
(Вікіпедія).

Влад Валов пояснює своїй коханій відмінність України й США:

"Мелекино, любовь моя,
Это Донбасс, а не Калифорния.
Влад Валов."
:)

07 серпня 2017 року



МАРІУПІЛЬСЬКИЙ ЩОДЕННИК. МОГИЛА КОНТРРОЗВІДНИКА

МАРІУПІЛЬСЬКИЙ ЩОДЕННИК. МОГИЛА КОНТРРОЗВІДНИКА

Наприкінці липня 2017 року пробув разом із сином Богданом (23 роки) у Маріуполі, Донецька область. Поєднав родинні зв'язки з відпочинком. У Маріуполі живе мій 2-юрідний брат Сергій Сімцов (55 років), небіж (племінник) моєї мами (76 років). Моя мама Любов і Сергіїв батько Василь є рідними братом і сестрою. Василь Сімцов, мій дядько, вже кілька років як помер.

Тиждень відпочинку в Маріуполі (24-28 липня 2017 року), прифронтовому місті, надав мені і синові багато кіно-фото матеріялу.

Тому розпочинаю цикл дописів під загальною назвою "Маріупільський щоденник".

На світлинах:
Знімковано 27 липня 2017 року, Старокримське кладовище, м. Маріупіль, Донецька область, Україна.
Могила контррозвідника СБУ Олександра Хараберюша.
Світлина Олександра Хараберюша.
Андрій Якименко віддає унсовським рухом честь і славу загиблому співробітникові СБУ Олександрові Хараберюшу.

Відвідавши могили моїх тітки й дядька - Сергійових батьків - ми вже рушили з кладовища. На виїзді Сергій, 2-юрідний мій брат, сказав, що онде похований Хараберюш, СБУшник, якого у березні було вбито вибухівкою в машині. Я безумовно захотів відвідати могилу.

З Вікіпедії:
"Хараберюш Олександр Іванович (13 жовтня 1977, Донецьк, Українська РСР - 31 березня 2017, Маріупіль, Україна) - український контррозвідник, полковник Служби безпеки України. Позивний Душман. Загинув під час російсько-української війни внаслідок терористичного акту.

До початку російської збройної агресії проти України Олександр Хараберюш мешкав із сім'єю у Донецьку. Працював на посаді заступника начальника Головного відділу контррозвідки Управління СБУ в Донецькій області. У червні 2014 року особовому складу Управління було надано наказ евакуюватися з Донецька. Частина співробітників перейшла на бік російсько-терористичних угруповань. Олександр Хараберюш вивіз сім'ю до Маріуполя, де продовжив службу у контррозвідці УСБУ в Донецькій області.

Полковник Хараберюш був одним із найрезультативніших українських контррозвідників, викрив і затримав близько 80 російських агентів і терористів, зіграв ключову ролю у виявленні та викритті трьох зрадників у рядах Донецької СБУ (в тому числі співробітника контррозвідки і шифрувальника), завербованих російською розвідкою - Третяка, Никифорова, Косяка. Брав участь у резонансній операції з пошуку та затримання диверсійної групи Мангуста, яка 9 травня 2014 року влаштувала атаку на міське управління міліції у м. Маріуполі і спровокувала масові заворушення, що призвело до численних жертв, у тім числі і серед мирного населення.

31 березня 2017 року полковник Хараберюш загинув у результаті вибуху автомобіля у Центральному районі міста Маріуполя. Підрив автомобіля попередньо кваліфіковано як терористичний акт, пов'язаний з професійною діяльністю загиблого. 2 квітня 2017 року з офіцером СБУ прощалися в Маріуполі. Під час прощання Голова СБУ Василь Грицак зазначив, що Олександр Хараберюш був одним з найкращих контррозвідників в Україні. Голова СБУ від імені Президента України вручив батькові Олександра орден "За мужність" 1-го ступеня, яким посмертно нагороджено його сина. Поховано Олександра Хараберюша на Центральній алеї Старокримського кладовища Маріуполя.

Голова Служби безпеки України Василь Грицак сказав під час прощання з контррозвідником:
"Я впевнений, що загибель Олександра - справа рук терористів, боротьба проти яких стала справою його життя... СБУ зробить усе, щоб знайти та покарати винних. Борги ми віддаємо швидко... Родина нашого співробітника отримає від Служби повну підтримку. Ми не полишаємо своїх у біді".

В Олександра Хараберюша  залишились батьки, дружина та дві доньки, Вероніка і Олександра. Молодшій доньці всього два роки. Батько Олександра - Іван Федорович Хараберюш - полковник поліції, доктор юридичних наук, професор кафедри права та публічного адміністрування Маріупільського державного університету. Він також переїхав з Донецька до Маріуполя, раніше викладав у Донецькому юридичному інституті МВС.

Обставини підриву автомобіля полковника контррозвідки у Маріуполі:

31 березня 2017 року о 8:35 год. у Центральному районі міста Маріуполя на перетині проспекта Металургів та вулиці Кафайської, неподалік ринку "Едельвейс", стався вибух автомобіля Тойота Ленд Крузер, за кермом якого перебував Олександр Хараберюш. За словами очевидців, автомобіль від'їхав від крамарні меблів, повільно рухався, і в 100 метрах від крамарні пролунав вибух. Водія викинуло з машини, він помер на місці. Першими на місці події опинилися співробітники Центрального відділу поліції Маріуполя, які почули звук вибуху на вулиці.

За фактом вибуху відкрито кримінальне провадження з попередньою правовою кваліфікацією за частиною 1 статті 258 "Терористичний акт" Кримінального кодексу України, яке перебуває у провадженні Служби безпеки України.

За повідомленням Генерального прокурора України Юрія Луценка, вибухом полковникові відірвало обидві ноги, і він помер від втрати крові. Начальник Головного Управління Нацполіції в Донецькій області В'ячеслав Аброськін заявив, що теракт могла влаштувати ДРГ (диверсійно-розвідувальна група) так званої "ДНР" ("Донецької Народної Республіки"). І додав, що на території Маріуполя і всієї Донецької области посилюється режим несення служби поліцейськими підрозділами.

Слідством установлено, що машину було підірвано за допомогою радіокерованої магнітної міни. Жінка-терористка, котра вночі встановила міну під сидіння водія, мала спільників."
(Вікіпедія)

Я людина невійськова. Коли мене призвуть або змобілізують, мене потрібно бути вчити на пілота, гармаша або танкіста тощо. Одразу у війську я зможу служити лише воєнюристом, спецслужбістом або пропагандистом ("агітатор-пропагандист" - нині це посада заступника командира з виховної роботи).

Але мої уявлення про розвиток Держави, владу і державне будівництво, армію і Збройні сили України, її спецслужби тощо підживлюються та існують завдяки моєму Націоналізмові і твердій Вірі в Україну. Тому я з великою повагою і вдячністю ставлюся до військовиків, армійців, спецслужбістів тощо.

Ось чому я підійшов до могили майже 40-річного особисто невідомого мені Контррозвідника і унсовським рухом, як колишній член УНА-УНСО - викинутою уперед рукою з кулаком - віддав загиблому належну йому честь і славу!

Примітка:
Мною подано до Уряду України скаргу щодо невпорядкованости могили контррозвідника.

07 серпня 2017 року



04 серпня 2017

МАРІУПІЛЬСЬКИЙ ЩОДЕННИК. МОГИЛА ГЕРОЯ

МАРІУПІЛЬСЬКИЙ ЩОДЕННИК. МОГИЛА ГЕРОЯ

Наприкінці липня 2017 року пробув разом із сином Богданом (23 роки) у Маріуполі, Донецька область. Поєднав родинні зв'язки з відпочинком. У Маріуполі живе мій 2-юрідний брат Сергій Сімцов (55 років), небіж (племінник) моєї мами (76 років). Моя мама Любов і Сергіїв батько Василь є рідними братом і сестрою. Василь Сімцов, мій дядько, вже кілька років як помер.

Тиждень відпочинку в Маріуполі (24-28 липня 2017 року), прифронтовому місті, надав мені і синові багато кіно-фото матеріялу.

Тому розпочинаю цикл дописів під загальною назвою "Маріупільський щоденник".

На світлинах:
Знімковано 27 липня 2017 року, Старокримське кладовище, м. Маріупіль, Донецька область, Україна.

Перебуваючи у брата в Маріуполі відвідали могили його родителів - матері й батька - моїх тітки й дядька. Лілія Сімцова (брАтова мати) і Василь Сімцов (братів батько) померли одне за одним кілька років тому. Вшанували їхню пам'ять. Нехай їм спиться добре на тім світі!..

Недалечко на в'їзді у Старокримське кладовище Маріуполя зауважив синьо-жовті прапори, що лопотіли на степовому вітрі та високий пам'ятник-надгробок. На запитання брат сказав, що тут поховано АТОшника. Я попросив під'їхати до того місця.

...Я не знав цього Героя. І ніколи я його не бачив. І ніколи не побачу я його. Я просто вдивлявся йому в очі, цьому маріупільцю, котрий загинув за всіх нас. Я прочитав у нього на могилі все про нього!

Усі написи на кладовищі - російською мовою. На могилі героя - мова наша, українська, заради якої цей герой пішов на фронт!

"Назаренко Андрій Володимирович
21.11.1985 - 20.06.2015
розвідник-кулеметник 131 ОРБ ЗСУ
Героїчно загинув під с. Павлопіль
Почесний громадянин м. Маріуполя

Все найдорожче, що я мав, - віддав
За вас усіх, і за блакитне небо,
І воїном Христовим нині став,
Щоб захистити Україну й тЕбе!".

На звороті пам'ятника - Тризуб з віршем:
"Історію ж бо пишуть на столі,
Ми ж пишем її кров'ю
На своїй землі!

Герої не вмирають!".

Комок застряг мені у горлі. Я зняв пляжного капелюха з голови, випростався, викинув на знак унсовського вітання (як колишній член УНА-УНСО) праву руку в кулаці, віддав Герою честь і славу, і вигукнув у весь свій голос: "Слава Україні! Героям слава!".

04 серпня 2017 року





03 серпня 2017

МАРІУПІЛЬСЬКИЙ ЩОДЕННИК. МІННИЙ ПЛЯЖ

МАРІУПІЛЬСЬКИЙ ЩОДЕННИК. МІННИЙ ПЛЯЖ

Наприкінці липня 2017 року пробув разом із сином Богданом (23 роки) у Маріуполі, Донецька область. Поєднав родинні зв'язки з відпочинком. У Маріуполі живе мій 2-юрідний брат Сергій Сімцов (55 років), небіж (племінник) моєї мами (76 років). Моя мама Любов і Сергіїв батько Василь є рідними братом і сестрою. Василь Сімцов, мій дядько, вже кілька років як помер.

Тиждень відпочинку в Маріуполі (24-28 липня 2017 року), прифронтовому місті, надав мені і синові багато кіно-фото матеріялу.

Тому розпочинаю цикл дописів під загальною назвою "Маріупільський щоденник".

На світлинах:
Міни на пляжі!
На світлинах 26 липня 2017 року Андрій Якименко (52 роки, батько) та Богдан Якименко (23 роки, син). Селище Мелекине, 20 км від Маріуполя на захід, Донецька область, Україна.

Маріупільські родичі зробили нам подарунок: повезли за 20 км від Маріуполя на чисте море. У селищі Мелекиному багато пансіонатів і турбаз, а отже вузькі пляжі заповнено людьми. Ми з сином полюбляємо нескаламучене відпочивальниками море. Тому пройшлися пляжем далі кілька кілометрів у пошуках спокійних місць.

І ми вийшли... на мінне поле! Насправді це була табличка-попередження про міни. І огороджений безкінечний пляжний пустир. Це залишки ще з 2014 року, коли ми всі очікували нападу російського морського десанту на Маріупіль... Зрозуміло, що фактично мін за колючим дротом та бетонними тетраедрами вже не було. Але на нас так виразно війнуло війною!..

Ми пройшлися ще кількасот метрів. Захисні ряди тетраедрів, з'єднаних колючим дротом, тягнулися ще далі уздовж берега куди сягав наш зір.

Я взяв смартфона й босоніж, потерпаючи від розпеченого піску, що пік у ступні, а радше боючись натрапити на міну (а раптом наші недбало розмінували?), пішов углиб замінованого пустирища. І я побачив залишки снарядних ящиків, сліди від тягачів і бетеерів на піску. Я уявив де міг стояти мінометний чи гарматний розрахунок, де був окіп, як розташовано було кулеметні точки... Хто там казав зі зрадників, що ми не боронили б України?!?!

Так, ми поплавали із сином і позасмагали. Дикий пляж. Людей нема, десь вдалині... І ми бесідували про війну... І зайвий раз ми ствердилися в думці, які ж герої - наша Армія та українські вояки!

02 серпня 2017 року