ЗАКОН ПРО МОВУ - У ЖИТТЯ!
Сьогодні (16.07.2019) Закон про мову набув чинности.
Закон закріплює, що єдиною державною мовою в Україні є українська і вона є обов’язковою для органів державної влади і публічних сфер на всій території держави.
Публічне приниження чи зневажання української мови буде підставою для притягнення до юридичної відповідальности.
Дія цього закону не поширюється на сферу приватного спілкування та здійснення релігійних обрядів.
Як бачимо, ми робимо усе "по-українському": крок уперед, півкроку назад, тупцювання на місці на десятки-сотні років...
Замість того, щоб запровадити Мовну поліцію і канчуками вибивати зуби тим, хто не володіє - але мусить! - Мовою (першим виб'ють жовті зуби у Зеленського), ми дозволяємо собачу мову-лайку (москальський язікъ) у приватній сфері та в москво-церквах і жидо-синагогах...
А все ж таки такий Закон - то набагато краще, ніж "Закон про мови в УРСР", що (не)діяв з 1989 року...
"Мовою здобудеш світ!" ©Андрій Якименко, 2010.
16.07.2019 ©Андрій Якименко
ПАПА РИМСЬКИЙ ПРО ЖИДІВ
Папа Римський про жидів: бу́лла 15 липня 1205 року.
15 липня 1205 року Папа Римський Інокентій III видав бу́ллу, де вказав, що жиди приречені на вічне рабство й упокорення через те, що розп'яли Ісуса.
Інокентій III (Лотаріо де Сеньї, Lotario de Conti), життя: 1161 - 16 червня 1216, Папа Римський: 8 січня 1198 - 16 червня 1216.
15.07.2019 ©Андрій Якименко
ДЕНЬ УГС
УГС: заснування Української Гельсинської Спілки 07 липня 1988 року у м. Львові.
А 12 листопада 1989 року я став серед кількох інших українських активістів засновником Кам'янської (Дніпродзержинської) міської філії УГС. Вів "підпільні" збори Петро Розумний, багаторічний політв'язень комуністичного Союзу ССР.
До речі, в одному з нещодавніх інтерв'ю Дмитро Ярош (нині він є народний депутат України та голова УДА - Української Добровольчої Армії, громадської організації) на запитання журналіста виклав перелік організацій, членом яких був Ярош. Так от у цьому списку Ярош назвав УГС. Мовляв, був членом Гельсинської Спілки. Хочу сказати, що дніпродзержинець (тепер уже кам'янчанин) Ярош не був засновником міської філії УГС і ми, угеесівці Дніпродзержинська (нині місто Кам'янське) ніколи не отримували від Яроша заяви про вступ до УГС і не приймали його до організації. А навесні 1990 року на з'їзді в Києві (я був делегатом цього з'їзду) УГС було перетворено на політичну партію УРП (Українську Республіканську Партію). У тодішньому Дніпродзержинську я був писарем (секретарем) міської організації УРП. Так от, Ярош ніколи не був і членом УРП. Тому заяви Яроша, де він щораз розширює перелік патріотичних організацій членом яких він був (до 2018 року ніде не лунало в його виступах та інтерв'ю, що він був членом УГС), ці заяви Яроша я ставлю не лише під сумнів, але й рішуче заперечую його членство в УГС. Так, УГС зіграла свою історичну ролю в Українській державності. Так, Ярош міг бути знайомий з видатними УГСівцями - Сокульським, Горинем, можливо, й із Петром Розумним. Але знайомства ці не надають Ярошеві права говорити про членство в організації. Міську філію УГС створили ми, не Ярош. Тому залишу Ярошеви "спогади про УГС" йому на пам'ять, ги.
Ось що я писав про створення у Дніпродзержинську, Дніпропетровська область, ще у часи існування совіцько-комуністичного СССР Кам'янської міської філії УГС:
Андрій Якименко, Facebook (витяг):
«...Далі було 12 листопада 1989 року, коли було утворено Кам'янську (Дніпродзержинську) міську філію УГС, засновниками якої стали Андрій Якименко, Владислав Вейссенберг, Кость Харагезов, Ярослав Гриджин, Валерій Чорномаз.
Присутній на установчих зборах "від Івана Сокульського" був Петро Розумний, його соратник і побратим, теж дисидент і активіст УГС.
Мене було обрано секретарем міської філії УГС, а керівником - Владислава Вейссенберга.
До речі, запропонував назвати міську філію УГС Кам'янська саме я.
До 1936 року місто Дніпродзержинськ називалося Кам'янське, звідси й назва.
Цікаво, що обласні "патріотичні органи", взнавши про цю нашу місцеву ініціятиву з повернення до українських назв, стали називати обласні Дніпропетровські організації Січеславськими, бо у 1918 році місто Єкатерінослав (нині Дніпропетровськ) кілька місяців називалося Січеславом, як запропонував учительський з'їзд.
Але першими були ми, першим започаткував цей почин "перейменувань в українське" саме я - Андрій Якименко, у листопаді 1989 року.
Мене дуже тішить це патріотичне усвідомлення.
©Андрій Якименко, 13 липня 2014».
07.07.2019
