Його могилку відвідують дві жінки. Хоч раз на рік вони пораються на могилі, а взагалі - постійно доглядають її. У щорічний день поминок - тиждень після Великодня - ці дві жінки обов'язково покладуть на його могилку панахидку. І це триває (із цим роком) вже 44-й рік...
Цю історію я чув уже не один раз. Сьогодні її мені знову розказала моя Наталка, дружина. Ці дві жінки, які ходять на могилку того, якого я живим не бачив, не стрічав, - моя Наталка-дружина і її мати, моя теща Ольга. Наталка теж не бачила його вживу.
Сьогодні я допомагав Наталці прибрати на його могилці. Ми згребли сухе листя і гілки, я обрізав-прорідив кущі біля могилки тощо. За тиждень, після Великодня, знову ми приїдемо сюди й залишимо йому гостинця.
Він - це Валентин. Це перший чоловік моєї тещі - мами Олі. Від дружини Наталки я знаю, що вони - Валентин і Ольга - дуже кохали одне одного. Принаймні, так, як це по-жіночому оповідала моя дружина - я сам ніби наочно бачив-відчував їхню любов!
Дітей вони, на жаль, не мали. Не встигли. Валентин загинув... Він працював електриком, і що там сталось, я не дуже знаю. Кажуть, поліз на стовп ремонтувати - вбило струмом, він упав уже замертво...
Життя триває далі. За кілька років Ольга вийшла знову заміж. Її дочка, вже від Івана, - це моя Наталка. Але спогад про свою Любов моя теща - зву її я мама Оля - досі носить у душі і серці...
І вже яке десятиліття жінка любить цього чоловіка! Вона його любила, й любить далі... Вона вже вийшла заміж вдруге, вдруге покохала, народила цьому другому коханому дочку, нічого вже назад не вернеш. Не знаю, мабуть, вже нема й тих почуттів... Але щороку вона ходить на могилку свого любого-коханого, кладе квіти й панахидку...
"А Валентин був гарним", - я сказав дружині, кивнувши на його світлину на могилі. "Так, - мовила Наталка, - він був красенем, мати казала. З голівудським обличчям. Дівчата за ним сохли!". Я погодився з дружиною. Вже скільки років промайнуло, а на світлині дивиться у далечінь мужчина-красень...
Я вперше від дружини усвідомив, що Така Любов у жінки до мужчини - є, існує, що це правда!
Коли попорались ми на могилці, я зазнімкував могилку. Біля Валентина поховано його маму. Їхні могилки, оточені оградкою, ми - вже ж і я тепер! - прибираємо щороку.
На світлинах:
Могилки на кладовищі, Самишина балка, м. Кам'янське, Дніпропетровська область, Україна.
Знімкував 15 квітня 2017 року Андрій Якименко.
1. Валентин:
Непорада Валентин Григорович (28 квітня 1941 - 12 жовтня 1973).
2. Мати Валентинова:
Непорада Анастасія Юхимівна (10 жовтня 1896 - 26 листопада 1974).
3-5. Загальний вигляд цих могилок.
15 квітня 2017 року
Немає коментарів:
Дописати коментар
Прокоментувати допис: