Учора, 30 вересня, колишньому керівникові майданного Правого Сектора (потім політичної партії Правий Сектор), власникові страшної для москалів візитки (ги-ги) Дмитрові Ярошу виповнилося 47 років. Інтернет і Фейсбук наводнено щирими вітаннями Ярошу з уродинами від побратимів та простих українців.
Так, Дмитро Ярош став "візиткою епохи". Ніякий майбутній історик, який правдиво писатиме історію України, націоналістичного руху початку-кінця 1990-х років-першої чверті 21 століття, Майдану і Революції гідности, не має права, не повинен і, я переконаний, не забуде спом'янути Яроша як знакової фігури цих історичних подій.
Але Ярошеви помилки - союз, нехай тимчасовий, із так званою ПриватКомандою жидівського толку (Коломойський-Корбан-Філатов) у 2014-2015 роках, нападки на державну владу, що через силу піднімала армію й країну у той час ("ми рушимо на Київ", а коли його стали підстібувати до "київського походу", Ярош позадкував: "ми готові і чистимо зброю") - остаточно визначили Ярошеве місце в історичних процесах.
Дмитро Ярош не став державною людиною, хоча словесно він за Українську соборну державу і його дії з організації добровольчого руху і УДА (Української Добровольчої Армії) - воістину викликають щире захоплення та глибоку повагу.
Дмитро Ярош у силу своєї ідеології та складу вдачі є сучасним Кармалюком та Сірком в одній особі.
Устим Кармалюк (1787-1835) з державної точки зору (тодішньої держави Російської імперії, у складі якої була Україна) був розбійником. Він, як англійський Робін Гуд, грабував маєтки поміщиків (тодішніх олігархів) і роздавав майно і гроші бідним. Як і нинішній Ярош тодішній Устим Кармалюк не набув собі статків і не став частиною державної влади тодішньої Росії.
Іван Сірко (1605-1680) з державної точки зору (тодішньої новопосталої України-держави, що билася на всі фронти, відстоюючи волю) був корисним ідіотом Москви в Україні. Коли гетьман Іван Виговський у союзі з Кримським ханством (кримськими татарами) розбив 150-тисячне московське військо під Конотопом (переможна Конотопська битва 27 червня-7 липня 1659 року) під час українсько-московської війни 1658-1659 років, Іван Сірко, який люто ненавидів мусульман ("бусурманів"), зі своїми загонами напав на татарські поселення материкової частини Ханства (тепер це територія півдня України, а тоді землі, південніші дніпрових порогів, належали Кримському ханству; аж від Порогів до Чорного моря жили татари), що звело нанівець намагання Виговського скористатися Конотопською перемогою.
Дмитро Ярош, звісно, не завдав Україні тих руйнівних дій, яких учинив Іван Сірко. Але Ярошеве життя показує, що то сталося лише через інший збіг історичних обставин, через силу Української держави, через фактичну відсутність у Яроша значних збройних сил. Не маю анінайменшого сумніву, що через цілковите нерозуміння потреби в державній бюрократії, непридатність до копіткої державної роботи (народний депутат Ярош практично не відвідує сесії Верховної Ради України) Дмитро Ярош, маючи б армійську сяку-таку потугу, під'юджуваний би корбанами-коломойськими та іншими жидами і хохлами, рушив би походом на Київ, як і Сірко на татар-союзників, ложно розуміючи де головніший ворог України!
Але у будь-якому разі хода Історії не дала Дмитрові Ярошеві "шансу" стати руйнівником новітньої України і це є Ярошеве історичне щастя!
Такі діячі, як Дмитро Ярош, потрібні кожному народові, кожній державі! Умовні яроші - то кармалюки у мирний час, сірки під час війни. І головне, щоби державна сила енергію ярошів-кармалюків-сірків спрямовувала у корисний для держави напрям!
01.10.2018
Немає коментарів:
Дописати коментар
Прокоментувати допис: