Зустрів у Києві на залізничному вокзалі понадстолітнього діда. Він стояв такий старий і чорний, хоча й охайний та причепурений... Стояв похнюплений та нерухомий, як укопаний. І вже навіть неба не коптив, як було раніше, за його молодости. Він уже не гудів, не свистів, не чмихав і не кашляв, не пускав диму - чорного, а, бувало, й білого, - і не мчав чимдуж у далечінь...
Він стовбичив так, як його поставили люди. Навряд йому тепер дозволять кудись мчати, знову працювати. Дід тепер на пенсії. Довічній. Тепер він своїм чорним і страшним, старечим видом має розважати своїх і чужих онуків та дітлахів, що вештаються знічев'я по вокзалу й плутаються під ногами у батьків, які чекають на вокзалі на оголошення посадки на поїзд.
А я ще пам'ятаю цього діда молодим і жвавим! Я народився у 1965 році, а дід, мабуть, наприкінці 1890-х років. Але хоч я був дитинчам, я пам'ятаю, як цей дід жевжикувато бігав і снував туди-сюди повз наш дім, де ми жили у Кам'янському. Коли я у 7 років вже пішов до школи, то став щоразу рідше бачити цього чорного й задимленого вертлявого діда. А потім дід десь зник. Я вже й забув про нього...
І от я знов його уздрів на залізничному вокзалі Києва. "Здоров, дідусю! Як давно не бачилися ми!", - подумки звернувся я до діда, зазнімкував його, махнув рукою на прощання і пішов у своїх справах геть...
На світлинах (щойно знято):
Виставка рухомого складу історичних локомотивів та вагонів - на Центральному залізничному вокзалі Києва.
Старий чорний дід-паротяг Л-3191.
Знімкував уранці по приїзді до столиці 21 квітня 2017 року Андрій Якименко.
😊
21 квітня 2017 року
Немає коментарів:
Дописати коментар
Прокоментувати допис: