КОЛИ ЖУРНАЛІСТ ЗАБУВАЄ ПРО ФАКТИ

КОЛИ ЖУРНАЛІСТ ЗАБУВАЄ ПРО ФАКТИ*

* допис 07 лютого 2015 року, Андрій Якименко, Фейсбук

Я, звісно, поважаю як професію журналіста, так і професійно проведені журналістські розслідування.
Але, коли вельмишановний київський журналіст Володимир Бойко пише:
"Вигадки про участь «російського спецназу» поширюють люди, які мають віддалену уяву про предмет своїх фантазій", -
то тут уже спрацьовують мої власні професійні якості юриста:
А як же факти?
Як зігнорувати і відкинути показання свідків - Ігоря Луценка та Дмитра Булатова (це ті, хто вижив!) - про ґекаючий акцент, нерозуміння суті подій тощо (див. мої дописи на ФБ)?
І хоча журналістська думка Володимира Бойка (до речі, нефахівця спеціяльних служб держави) і мої міркування базуються тільки на інформації з відкритих джерел, смію категорично твердити, що правова наука вимагає дослідити всі теоретичні можливості вчинення злочину, не відкидаючи жодної версії!
Цілком допускаю, що всі версії, окрім однієї (!), будуть хибними.
Але наперед ніхто не знає правильного шляху.
Тому, перефразовуючи журналіста Бойка, скажу, що остаточно розкрити ці злочини за їхнім суб'єктом (виявити тих, хто ці злочини вчиняв) можна буде лише, "коли зійде сніг", тобто після перемоги Революції.
А, враховуючи активну участь Росії в нинішніх українських подіях, версія про викрадення і катування українців російськими громадянами-співробітниками російських спецслужб є найбільш вірогідною та пріоритетною!