Ні, це просто якась мара! Випадково натрапив у Мережі на світлину мого дитинства! Ось - мій батько читає пресу. Мама сидить на дивані. Я граюся машинкою на килимі...
Та все ж так і було!! Таке ж розташування меблів! За шторами - балкон на 4 поверсі. Диван і крісло справа. Сервант із посудом, що зліва, мабуть не потрапив до світлини. Один килим на підлозі. Решта долівки - гола. І - чорно-білий телевізор "Горизонт", що, справді, стояв на чотирьох хитких ніжках у тому ж кутку! Я, малий, як пам'ятаю, все боявся зачепити цього телевізора, бо він хитався на ніжках... Радянщина. Радянська епоха... Совок.
Це - наша сімейна квартира. Місто Дніпродзержинськ (тепер Кам'янське), Дніпропетровська область, вулиця Арсенічева (тодішня назва), будинок 121-Г, квартира 16, це у містечку ДДГРЕС. Бачите, я ще й адресу пам'ятаю, ту, в якій ми вже років зо 30 не живемо... Квартира двокімнатна. Кімнати - вагончиком. Дуже зручно, бо балкон виходив удвір, а протилежні вікна - за дім. Можна бачити усе довкруг дому. Проживши багато років у трикімнатній квартирі, мамі за великі заслуги у суспільній діяльності - мама була комсомольською активісткою - надали від заводу двокімнатну квартиру у новозбудованому домі з білої цегли! Як зараз пам'ятаю - як ми раділи!
Чому ж радіти, спитаєте? Здали трикімнатну, отримали двокімнатну? Сумнівний обмін... І будете геть неправі! Ми жили за ущільненням, "по уплотнєнію". Було таке за Совка. Квартири всі були державні. Хто мав "зайву площу", того "уплотняли" підселенням. От нами й "уплотнили" якихось, мабуть, "розжирілих міроєдов", ги. У тій трикімнатній квартирі, яку ми здали, було три кімнати, одна кухня, одна ванна, одна вбиральня, два балкони, і один коридор. У квартирі жило три сім'ї - одна сім'я на кожну кімнату. Як нині пам'ятаю: наша кімната - центральна (та ще й з малюсіньким балкончиком! інший балкон, на спільній кухні, був спільним для всієї "комунальної радянської сім'ї"). У нашій кімнаті жили батько, мама, я п'ятирічний (нині мені 52), брат дворічний. Зліва від нашої кімнати в одній кімнаті жила сім'я з дорослою дочкою, мама-залізничниця (провідник вагону) і тато-алкаш, здається, з тих, хто прибув на завод з глибинної Росії (завозили тоді їх повно!). Справа від нас у кімнаті того ж розміру, як і в усіх (3х4 м), жило четверо: мама, тато і двоє школярок-старшокласниць... Я ще пам'ятаю одну з цих старшокласниць, Наталку, яка, мабуть, любила дітей, бо мене, малого, часто-густо брала на руки і підкидала угору...
Тепер вам зрозуміло, чому ми раділи за свою 2-кімнатку? Це ж була - окрема квартира!!
І зараз, дивлячись на цю світлину з інтернету, розуміючи, що за совка усе було стандартно-рівним (чому за першої секунди я й подумав, що то ми сім'єю, у квартирі!), я задумуюся: а чи хотів би я повтору? Чи хотів би я отак сидіти у квартирі на підлозі, гратися машинкою, а тато з мамою відпочивали б після роботи?
Відповідаю - так, хотів би! Я хотів би так посидіти, погратися, поглянути на тата-маму молодих, згадати той совковий час, згадати молодість батьків, своє дитинство, і - вернутися назад, в наш час!
Коли я навернувся в українство, коли я став займатися політикою, коли я став націоналістом, я зрозумів, що та епоха - зло! І я боровся, молодим, з тим злом! І я його здолав!
Тому, на інше запитання: хотів би я повернення радянської епохи? - я б відповів: ви, що? ніколи! геть совок!
Так, то - моє дитинство, молодість батьків, радянське щастя (правда-правда - щастя!), але епоха та - є злом! І ми тоді не розуміли свого рабства, хоча й були по-своєму щасливі...
Назад час не пливе. Це дуже добре! Ми, українці, разом з Часом - простуємо вперед, у вічний поступ Людства!!
На світлині:
Радянська стандартна квартира. Така ж сама, яку мали мої мама й тато...
Світлину взято з інтернету.
26 квітня 2017 року
Немає коментарів:
Дописати коментар
Прокоментувати допис: