МАРІУПІЛЬСЬКИЙ ЩОДЕННИК. ПЛЯЖНА ТАБЛИЧКА

МАРІУПІЛЬСЬКИЙ ЩОДЕННИК. ПЛЯЖНА ТАБЛИЧКА

Наприкінці липня 2017 року пробув разом із сином Богданом (23 роки) у Маріуполі, Донецька область. Поєднав родинні зв'язки з відпочинком. У Маріуполі живе мій 2-юрідний брат Сергій Сімцов (55 років), небіж (племінник) моєї мами (76 років). Моя мама Любов і Сергіїв батько Василь є рідними братом і сестрою. Василь Сімцов, мій дядько, вже кілька років як помер.

Тиждень відпочинку в Маріуполі (24-28 липня 2017 року), прифронтовому місті, надав мені і синові багато кіно-фото матеріялу.

Тому розпочинаю цикл дописів під загальною назвою "Маріупільський щоденник".

На світлині:
Пляжна табличка з попередженням про гостре залізо у воді, селище Мелекине.
Наші родичі зробили нам виїзд на чисті води - на море селища Мелекине. Мелекине - це велике село, селище за 20 кілометрів на захід від Маріуполя. У Мелекиному багато пансіонатів і турбаз. Вода й пляжі чисті, нам сподобалося.
А табличку я зазнімкував як доказ української вдачі (менталітету, по-нинішньому). По-перше, зігріло душу, що написано українською "Увага! У морі гостре залізо". Дарма, що якийсь бевзь нашкрябав там "нема". По-друге, як це по-совковому (тобто, по-російському!) - попередити, але нічого не зробити! Поставили табличку ненадовго - і приберіть залізо! Але ж ні, залізо там зіржавіє, поріже ноги, але вини пансіонату тут нема: "А вас попереджали ж!". Тупий совок...
Зрозуміло, ми тут не купалися.

На світлині:
Біля таблички-попередження стоїть Богдан Якименко.
Знімкував 26 липня 2017 року Андрій Якименко, селище Мелекине, біля Маріуполя, Донецька область, Україна.

02 серпня 2017 року

МАРІУПІЛЬСЬКИЙ ЩОДЕННИК. "ДЕКОМУНІЗАЦІЯ"

МАРІУПІЛЬСЬКИЙ ЩОДЕННИК. "ДЕКОМУНІЗАЦІЯ"

Наприкінці липня 2017 року пробув разом із сином Богданом (23 роки) у Маріуполі, Донецька область. Поєднав родинні зв'язки з відпочинком. У Маріуполі живе мій 2-юрідний брат Сергій Сімцов (55 років), небіж (племінник) моєї мами (76 років). Моя мама Любов і Сергіїв батько Василь є рідними братом і сестрою. Василь Сімцов, мій дядько, вже кілька років як помер.

Тиждень відпочинку в Маріуполі (24-28 липня 2017 року), прифронтовому місті, надав мені і синові багато кіно-фото матеріялу.

Тому розпочинаю цикл дописів під загальною назвою "Маріупільський щоденник".

На світлині:
Простуючи проспектом Луніна у Маріуполі (який потім плавно переходить у Приморський бульвар, обидва шляхи тягнуться недалеко і паралельно лінії азовського морського берега) ми з сином надибали на пам'ятник-погруддя Ніколаю Луніну. Виявляється, цей Лунін є Герой Радянського Союзу. А саме погруддя встановлено у... 2010 році (скульптор Скорих), якраз коли Янукович став президентом... Ми переконалися, що декомунізація до Маріуполя ще не дійшла...
Йдучи далі, ми побачили пам'ятну споруду на вшанування піонера-героя Анатолія Балабухи, який нібито загинув від німців на цьому ж місці у 2 Світову війну (у 1943 році).
У Маріуполі дивном чином уживаються дві ідеології - українська державницька та стара совково-російська, комуністична. Ще жодна з ідеологій не здолала іншу, попри допомогу нинішнього законодавства.
Сепарський регіон... І фронт за 20 кілометрів... Поки що ніхто не буде руйнувати цих російських символів поневолення українського народу й України.
Я спитав свого Богдана-сина (23 роки) чи вважає він цього піонера героєм. Ні, не вважає, хоча Балабуха є українцем (прізвище українське!). Тоді я спитав які асоціяції йому спадають на думку від цього пам'ятника. І син сказав: Небесна сотня! Так, ми погодилися вдвох, цей піонер є комуністичною "Небесною сотнею"! Але то не наші герої! Ми віримо в Україну та Українство. Вони ж - москаль Лунін і хохол Балабуха - були провідниками російської держави - СРСР. Вони - наші вороги! І тому згодом ці пам'ятні споруди Луніну та Балабусі буде знищено ущент!
Я лишився задоволений, що виховав такого сина.

Знімкував 25 липня 2017 року Андрій Якименко, проспект Луніна, місто Маріупіль, Донецька область, Україна.

02 серпня 2017 року

МАРІУПІЛЬСЬКИЙ ЩОДЕННИК. ПОРТОВІ МАЙСТЕРНІ

МАРІУПІЛЬСЬКИЙ ЩОДЕННИК. ПОРТОВІ МАЙСТЕРНІ

Наприкінці липня 2017 року пробув разом із сином Богданом (23 роки) у Маріуполі, Донецька область. Поєднав родинні зв'язки з відпочинком. У Маріуполі живе мій 2-юрідний брат Сергій Сімцов (55 років), небіж (племінник) моєї мами (76 років). Моя мама Любов і Сергіїв батько Василь є рідними братом і сестрою. Василь Сімцов, мій дядько, вже кілька років як помер.

Тиждень відпочинку в Маріуполі (24-28 липня 2017 року), прифронтовому місті, надав мені і синові багато кіно-фото матеріялу.

Тому розпочинаю цикл дописів під загальною назвою "Маріупільський щоденник".

На світлині:
Після пляжу Піщаного вирішили з сином пішки прогулятися аж поки втомимося. Полюбляємо такі прогулянки! Ідеш неквапом, розмовляєш, роздивляєшся усе тобі нове довкола. Цікаво!
Побачили спочатку якір, потім напис "Портові майстерні, 1889 рік". Ну, як тут не зазнімкуватись біля них? :)

На світлині знімкуються Богдан Якименко (син) і Андрій Якименко (батько), 25 липня 2017 року, Портові майстерні, м. Маріупіль, Донецька область, Україна.

02 серпня 2017 року

МАРІУПІЛЬСЬКИЙ ЩОДЕННИК. ПІЩАНИЙ ПЛЯЖ

МАРІУПІЛЬСЬКИЙ ЩОДЕННИК. ПІЩАНИЙ ПЛЯЖ

Наприкінці липня 2017 року пробув разом із сином Богданом (23 роки) у Маріуполі, Донецька область. Поєднав родинні зв'язки з відпочинком. У Маріуполі живе мій 2-юрідний брат Сергій Сімцов (55 років), небіж (племінник) моєї мами (76 років). Моя мама Любов і Сергіїв батько Василь є рідними братом і сестрою. Василь Сімцов, мій дядько, вже кілька років як помер.

Тиждень відпочинку в Маріуполі (24-28 липня 2017 року), прифронтовому місті, надав мені і синові багато кіно-фото матеріялу.

Тому розпочинаю цикл дописів під загальною назвою "Маріупільський щоденник".

На світлині:
Піщаний пляж Маріуполя.
Міський пляж знаходиться аж занадто близько до Маріупільського морпорту, вода брудна і скаламучена, пісок брудний... Нам не сподобалось одразу.
Тому наступного дня ми поїхали маршруткою далеко на околицю Маріуполя - на пляж Піщаний.
Довжелезний, кількакілометровий, широчезний пляж, дійсно піщаний. Чиста, порівняно із містом, вода, чистий пісок.
На світлині знімкується Андрій Якименко (52 роки). А вдалині - портові крани Маріупільського морського порту.

Знімкував 25 липня 2017 року Богдан Якименко, син. Пляж Піщаний, місто Маріупіль, Донецька область, Україна.

02 серпня 2017 року

МАРІУПІЛЬСЬКИЙ ЩОДЕННИК. ПОРТ

МАРІУПІЛЬСЬКИЙ ЩОДЕННИК. ПОРТ

Наприкінці липня 2017 року пробув разом із сином Богданом (23 роки) у Маріуполі, Донецька область. Поєднав родинні зв'язки з відпочинком. У Маріуполі живе мій 2-юрідний брат Сергій Сімцов (55 років), небіж (племінник) моєї мами (76 років). Моя мама Любов і Сергіїв батько Василь є рідними братом і сестрою. Василь Сімцов, мій дядько, вже кілька років як помер.

Тиждень відпочинку в Маріуполі (24-28 липня 2017 року), прифронтовому місті, надав мені і синові багато кіно-фото матеріялу.

Тому розпочинаю цикл дописів під загальною назвою "Маріупільський щоденник".

На світлині:
Порт. Морський порт Маріуполя за муром. Ми із сином бачили порт іздалеку. А що нам там робити? Зблизька ми бачили лише портові крани через мур.
Тут головне, що всю техніку в порту пофарбовано у синьо-жовті кольори. Фарбо-пропаганда в дії, ги.
До речі, проти Січеслава (місто Дніпро) у Маріуполі геть усе розфарбовано у патріотичні фарби - в жовте й синє. Це одразу кидається в очі всім приїжджім, і нам теж. Привіт тобі, "спасітєлю" Філатовъ!

Знімкував Андрій Якименко, 25 липня 2017 року, Приморський бульвар Маріуполя, Донецька область, Україна.

01 серпня 2017 року