* допис 16.05.2017, Андрій Якименко, Фейсбук
Десь у 1991 чи 1992 році до нас, до Кам'янської (Дніпродзержинської) міської організації УРП (Української Республіканської партії), вступив Ростислав Винар. Я це пам'ятаю, бо я тоді був секретарем міської парторганізації, яку очолював тоді Владислав Вейссенберг, учитель історії з 35-ї школи Дніпродзержинська, Дніпропетровська область.
Я, як секретар парторганізації, оформлював усі паперові партдокументи. То було моє, бо я тоді навчався на 3 курсі Харківскої юридичної академії і, крім того, працював юристом Дніпродзержинської міської ради, тож канцелярську справу знав. Одночасно я був депутатом двох рад (тоді дозволялося) - Дніпродзержинської міської та Дніпропетровської обласної ради.
Ростислава Винара ми залюбки прийняли до УРП. Ще б пак! Сам він львів'янин, закінчив у Львові медінститут, українськомовний, за вільну Україну завжди був. Сюди, на Схід, закинув його розподіл після вишу. Тут, у Дніпродзержинську (тепер місто Кам'янське) він одружився і працював хірургом. Він і досі хірург у 8-й міській лікарні Кам'янського.
Потім він пішов у "Братство вояків ОУН-УПА", була тоді така новостворена громадська організація, потім у "Тризуб" імені Степана Бандери (теж не партія), востаннє я знаю, що він був у партії Правий Сектор разом із Дмитром Ярошем, з яким він дуже здружився.
Але суть не в тім. Ростислава Винара я знав і знаю як патріота, попри те, що на його Фейсбук-сторінці бачу антипрезидентські дописи - у дусі Правого Сектора. Ну, то таке... Ростислав ніколи не розумів методів державного будівництва. На жаль, не кожному дано усвідомити, що без чиновника, без урядовця не існує жодної держави!
Як і всі правосеки, Винар є добрим націоналістом і революціонером, але кабінетна державна робота його не приваблює (ну, як і депутатство в парламенті Дмитра Яроша!), тому як Правий Сектор, як Дмитро Ярош, цей львів'янин Винар Ростислав може бути корисним для України до моменту бюрократизації у доброму сенсі (що є неминучим для кожної епохи, кожної революції, кожної держави!). Далі можуть початися усі ці правосекови вибрики й комизи, яких ми після Майдану надивилися від Яроша і його тодішньої партії ПС досхочу!
Так от, чим мені запав у душу й пам'ять Винар, і чого я ніколи не забуду, це його захоплений вигук "Золотоверхий Київ!", яким, цим вигуком, цей Ростислав заклав мені тверду підвалину в моїй Ідеології!
За партійною посадою я був його керівником - я секретар, а він рядовий член партії. В той час ми бачили і відчували, що завдяки західнякам на Сході України шириться національний дух. Із Західної до нас на Схід постійно йшли "національні емісари", які привозили літературу і давали нам кількість присутніх на наших місцевих партійних заходах. Київ, столиця, тоді в національному питанні був "столичним Донбасом", як би це нині сказали, і ми навіть не знали, коли в українство навернуться кияни...
Так от, якось тоді я розговорився з Ростиславом Винаром. "Ростиславе, - кажу йому, - все ж на Західній Україні народ патріотичніший і ми не знаємо коли ми перетворимо оцей совок на Сході в українців. Здається мені, що непогано би було, коли ми столицю України перенесемо до Львова, хоча б тимчасово. Петро ж Перший, як хотів москалів європеїзувати, то поближче до Заходу навіть збудував свій Петербург, нову столицю!".
"Та ти що, Андрію!, - несподівано для мене гаряче заперечив Винар, - Ти знаєш, я коли був школярем, - продовжив Ростислав, - ми вперше їхали зі школою до Києва, ще за совка. І ти не уявляєш наші почуття! Столиця! Місто київських князів! Коли ми під'їжджали, то побачили церковні бані золоті! Золотоверхий Київ! Ти уяви, які мене пойняли почуття! Ніколи ми не змінимо столиці!".
Це жагуче заперечення надзвичайно вразило мене! Західняк - і не хоче столиці у Львові! І я навіки зрозумів, хоча, власне, й до того просто висловив слабке своє припущення, радше запитання, про перенесення - тимчасове! - столиці, - я зрозумів, що весь "західняцький" народ України - за єдину столицю Руської землі, за вічне княже місто колишньої великої держави, за Київ - мати руських міст! І тепер я знаю, і ніхто не змінить моєї Віри, - Україна стане величезною Державою із вічною столицею - у святому Києві!!
Тепер, коли я буваю у столиці, я завжди надсилаю всім найближчим родичам і друзям з Києва обов'язкову, ще з вокзалу, текстівку (sms): "Вітаю з Києва - Столиці світу!". І тоді мої батьки, дружина, син і друзі знають, що Андрій приїхав знову на процес до Києва, що все гаразд, що Київ - це столиця, і так буде - вічно!
А я, коли під'їжджаю до столиці, завжди визираю у вікно, шукаю поглядом церковну баню, пригадую наших князів, і серце, і душа мої співають: "Вітаю я тебе, Столице світу, Золотоверхий княжий Києве мій!".
На відеоролику:
Дві хвилини перед Києвом. Поїзд під'їжджає на київський залізничний вокзал.
Фільмував з вікна вагону 21 квітня 2017 року Андрій Якименко.
Формат: mp4.
Обсяг: 366,06 МБ.
Тривалість: 02:25 хв.
23 квітня 2017 року
Немає коментарів:
Дописати коментар
Прокоментувати допис: